«Минулі сім років показали, що з нашими слов’янськими особливостями, національними устроями, специфічною економікою до загальноєвропейської сім’ї потрапити непросто. Ми болісно опановуємо просту істину: ніхто нічого нікому дарувати не буде», — заявив український спікер, не пояснивши чому так болісно і боляче змиритися з думкою розраховувати на власні сили.
Так чи інакше слов’янам лівої орієнтації дійсно легше один з одним порозумітися, пригадавши, як добре було раніше, коли в космос літали спільні ракети, а не тільки звивалися сохи. І в цьому сенсі сьогоднішній офіційний Мінськ — столиця радянської ностальгії.
Візит делегації українського парламенту до Мінська припав на цікавий момент — інтеграційний апофеоз, який співпав з сесією парламентських зборів Білорусі та Росії, постійним спостерігачем якої на додаток стала Скупщина Югославії з її войовничим лідером сербських націоналістів Воїславом Шешелем. Український спікер своїми захопленими промовами щодо білоруського устрою життя i особисто президента країни Олександра Лукашенка створив повну ілюзію тяги слов’янських народів до якогось нового союзу, який хто жартома, а хто всерйоз, вже охрестив Мінською Руссю.
Попри те, що українські парламентарії поки не дійшли консенсусу, чи варто їм брати участь у парламентських зборах, спікер пішов далі, запевняючи журналістів у мінських кулуарах, що політичний союз Росія—Україна—Білорусь от-от відбудеться. Можливо, саме повітря центру слов’янського єднання п’янить, а, може, Ткаченко закидає пробний камінь «єднання» у президентській кампанії, що розгортається.
Чи прийдеться не раз заїжджений коник інтеграції в Білорусі, Росії та й Україні до двору цього разу — чи варто його загнуздати тим, хто піде на битву за президентське крісло, як відреагують еліти й електорат?
СЛОВ’ЯНИ ЛЯКАЮТЬ КРЕМЛЬ, ШУКАЮЧИ
У НЬОМУ ЗАХИСТУ
Поки найзапекліше за всіх шукають захисту за кремлівською стіною відверті ізгої Заходу — Югославія та Білорусь, намагаючись налякати Росію західною загрозою.
«Наша країна в небезпеці, але в небезпеці і Білорусь, і Росія — історично так склалося, що ми були першими. У нас спільні вороги», — віщав у Мінську Шешель, віце-прем’єр Сербії.
Югославія, опинившись у центрі міжнародного конфлікту у зв’язку з нагнітанням конфлікту в Косово і загостренням відносин з Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), намагається знайти підтримку в слов’янському союзі за спиною Росії.
«Ми сподіваємося, що Росія-матінка нас не забуде... Сьогоднішній день знаменує світло в кінці тунелю, в який нас (Сербію) загнав Захід», — звертався Шешель до російських і білоруських депутатів.
В унісон і останній програмний виступ Лукашенка, який також мотивував необхідність створення слов’янського союзу на противагу західній агресії.
«Росіяни, прокиньтеся! Будемо розчавлені й розтоптані. З нами сьогодні і так не розмовляють, а завтра дивитися в цей бік не будуть», — сказав Лукашенко, виступаючи перед парламентаріями.
За його словами, створення могутнього слов’янського блоку з державною економікою необхідне для виживання цих народів.
«Ми не кланялися б ані МВФ, ані Америці, ані Євросоюзу», — обіцяє білоруський лідер, який відрізав свою країну від інвестицій і фінансової підтримки Заходу.
Незважаючи на повернення до Мінська західних послів, для Лукашенка поки не скасовано заборону на в’їзд у країни Євросоюзу. Крім того, він не виключає загострення відносин із Заходом у зв’язку із закінченням його президентських повноважень у липні і намірами опозиції провести вибори у травні.
«Посли повернулися — почалися ці ініціативи (опозиції) з виборами, мовляв, ми не дарма ваші гроші проїдаємо. Ми розраховуємо на підтримку Росії, ми на вас ніколи не вказували пальцем», — сказав Лукашенко.
Обидва лідери — Білорусі та Сербії — закликають РФ до більш різкої тональності з Заходом, до відновлення колишньої господарської моделі, як це було за СРСР. Судячи з мінського візиту, спікер Ткаченко також хотів би бачити Україну в цьому братстві.
А ТЮТЮНЕЦЬ НАРІЗНО
«З неослабною увагою та надією ми стежимо за зміцненням Союзу Білорусі та Росії... Ми бачимо в цьому процесі початок багатообіцяючого шляху», — сказав Ткаченко в Мінську.
Сам Лукашенко вже, схоже, роздратований, що далі багатьох обіцянок задумане приєднання до російського локомотива не йде. У Мінську усвідомлюють, що любій серцю росіянина інтеграції заважає сам інтеграційний лідер — Лукашенко. Ніхто з впливових росіян не відштовхує одіозного білоруського лідера — але ніхто не збирається впустити його на російські терени.
«Ну, давайте нарешті визначимося з цією владою», — вигукував Лукашенко, звертаючись до депутатів російсько-білоруських парламентських зборів, своїх однодумців.
Він є головою вищої ради Союзу Білорусі та Росії, хоча при цьому його повноваження на РФ ніяк не поширені й обмежені тільки кабінетом у Кремлі й можливістю відвідувати російські регіони, що Лукашенко і зробив 8 разів протягом минулого року.
Білоруський президент справедливо вважає, що реальне зближення двох держав гальмується російськими елітами, які не хочуть розділяти з ним владу, як і породжувати ще одного кандидата в президенти, здатного змішати політичний російський пасьянс.
Лукашенко гаряче повторює, що не претендує на владу в Росії. Однак він і не відмовляється від неї.
«Краще давайте дамо нашим народам вирішити, хто буде нами управляти в наступному тисячолітті», — пропонує Лукашенко, говорячи про главу союзної держави, створення якої проголошено торік у грудні.
Але навіть Геннадій Селезньов не хоче такої демократії.
«Нам здається, немає необхідності у всенародних виборах — кандидатуру президента могли б визначити парламентські збори», — сказав він журналістам у Мінську.
Слов’янська інтеграція може бути вічною темою в політичних варіаціях, яка завжди знайде своїх слухачів — у Москві, Києві та Мінську. При цьому, окрім старої доброї сохи, політики заготовили по гострому серпу — про всяк випадок, щоб не лізли.
Мінськ
P.S. Взагалі у комуністів в Україні виникла велика проблема. Річ у тім, що Олександр Ткаченко просто й нехитро відбирає в них головний козир на президентських виборах — гасло про братський союз слов’янських республік. Мало того, спікер відбирає потенційний електорат ще в одного представника лівих — соціаліста Олександра Мороза, котрий «спеціалізується» на «збиранні» голосів сільського населення. Мабуть, до Ткаченка жоден український політик не мав такої яскравої «колгоспно-сільськогосподарської» харизми.От і виходить, що Олександр Миколайович «перейшов дорогу» комуністам, соціалістам, а заразом і націонал-демократам. Причому діє він прямолінійно, як і годиться «досвідченому» прихильникові ідеї «союзу трьох» (за матерiалами агентства «ЦЖД»).
КОМЕНТАРI
На прохання кореспондентiв «Дня» ідею приєднання України до політичного союзу Росії та Білорусі прокоментували народні депутати:
Володимир ФІЛЕНКО (НДП): Олександр Миколайович продовжує відпрацьовувати ту лінію, яку він розпочав під час виступу в Держдумі Росії. За моїми оцінками, це послідовна гра на лівий електорат в Україні. Це відповідає узгодженій позиції лівих сил Росії, Білорусі та України. При цьому Ткаченко явно перевищує свої повноваження. Прерогатива в зовнішньо-політичній діяльності все-таки залишається за Президентом, а не за головою ВР. Та й парламент відповідних рішень не приймав, тому Олександр Миколайович у цьому випадку висловлює точку зору не парламенту, а конкретних політичних сил. З моєї точки зору, це неприпустимо. Ткаченко в черговий раз забуває, що він голова ВР, а не її директор.
Василь КРЕМЕНЬ (СДПУ(о): Заяви Ткаченка я ще, на жаль, не читав, а загалом щодо союзу сказати можу. Це недоцільно, союз все одно не буде тривалим. Мотиви об’єднання в Росії та Білорусі різні. Білорусь сподівається на певний економічний зиск: зменшення цін на нафтопродукти, іншу сировину. При цьому вони не розуміють, що ринкова економіка не може базуватися на політичній доцільності. Ціни рано чи пізно будуть світовими. А Росія прагне до слов’янського союзу як трампліна до створення нової наддержави. Хоча в РФ на стільки складне фінансове становище, що їй тепер не до союзу. Тож приєднання України до цього союзу є кроком назад. Така конфедерація могла бути проміжною ланкою розпаду СРСР. Але якщо ми вже стали повністю незалежними, то повернення до конфедеративних утворень не має сенсу.
В’ячеслав ЧОРНОВІЛ (РУХ): — Очевидно, психологія цієї людини ніколи не зміниться. Він ніколи не звикне до того, що він не просто самостійна людина, а й один із керівників цієї держави. Ідея слов’янського союзу, заклики до відродження Союзу — антидержавні. Дуже прикро, що друга посадова особа в державі фактично виступає проти цієї держави. Його захоплення економічною ситуацією в Білорусі виглядає як якийсь шарж. Це нагадує те, як комуністи 1933 року кричали, що «жить стало легче», коли люди масово гинули від голоду. Пан Ткаченко не мав права «розписуватися» не тільки від усієї України, а й навіть від Верховної Ради, оскільки до складу делегації входили лише представники лівих сил України. Фактично, пан Ткаченко озвучив їх бажання.
