Політика схожа на міфічного сфінкса: подібно йому вона пожирає тих, хто не розгадує її загадки.
Як не намагався Олександр Мороз вийти сухим із води в скандалі з підписанням і оприлюдненням Закону «Про Кабінет Міністрів», йому все-таки доведеться неабияк понервувати, тому що нашоукраїнці разом з бютівцями збираються подати на розгляд ВР постанову про відставку спікера з посади. Лідер фракції НУ В'ячеслав Кириленко мотивує це рішення тим, що «Мороз опублікував неконституційний закон про Кабмін», у той час як лідер БЮТ готова підтримати «імпічмент» Мороза у зв'язку з його коаліційною зрадою влітку.
Між тим сам «винуватець свята» чудово розуміє, що ініціатива парламентських опозиціонерів — це всього лише словесний шантаж, адже, згідно з Конституцією, необхідно набрати 226 голосів. А в «кошику» ініціаторів цього процесу є 76 голосів нашоукраїнців і 125 бютівців. Цього явно не вистачить, щоб організувати Морозу публічну екзекуцію. Таким чином, нездійсненність задуму, як-то кажуть, очевидна. Тут би поставити остаточну крапку в операції «антиспікер», однак у цій, здавалося б, банальній історії є й інший бік медалі.
Річ у тому, що Наша Україна і БЮТ зовсім не єдині у своїх антипатіях до чинного голови ВР. Надто незадоволені спікером і його безпосередні колеги по коаліційному цеху: комуністи й регіонали. Кажуть, гнів «синьо-білих» особливо загострився після відомої історії з помилкою в законі про КМУ, який був відправлений до Секретаріату Віктора Ющенка. Крім того, в ході майже тримісячних перипетій довкола горезвісного документа, який мав врегулювати діяльність Кабміну, Олександр Мороз не один раз робив реверанси на адресу Банкової, а це викликало підозру в представників парламентської більшості, що спікер веде подвійну гру.
Ще один показовий момент: як нам стало відомо від одного з депутатів-регіоналів, серед «біло-синіх» зараз є багато охочих зайняти спікерське крісло. Зокрема, ключовим кандидатом на поки ще не вакантне місце голови ВР називають Раїсу Богатирьову, яку нібито давно не влаштовує «дрібна» посада координатора парламентської більшості.
Між тим наївно було б припускати, що регіонали не розуміють, чим їм може загрожувати відставка спікера. Відправити Мороза у відставку — значить, дестабілізувати ситуацію в парламенті, а отже, фактично запустити механізм розпуску ВР. Але, як відомо, безвихідних ситуацій не буває, тим більше для наших політиків, і тим більше, якщо на кону стоїть не просто крісло спікера, але й кермо владних повноважень не на день, а на найближчі роки. Тож ризикнути «піти» Мороза члени більшості все-таки можуть. Сума голосів комуністів (21 депутат) і регіоналів (185 осіб) складає 206. Таким чином, своїми руками «прибрати» Мороза коаліціанти не в змозі. Соратники Віктора Януковича мають два варіанти. Перший — звернутися за підтримкою до нашоукраїнців, які можуть надати при голосуванні 79 голосів за відставку спікера. І другий: попросити про таку послугу членів Блоку Юлії Тимошенко.
З одного боку, коаліції вигідніше попросити про підтримку членів БЮТ — «імпічмент» Морозу буде прийнятий конституційною більшістю в 331 голос. Однак, як відомо, що винен — те віддати повинен. І тут заковика: що в обмін за підтримку відставки Мороза коаліція може запропонувати Тимошенко? Навряд чи лідер блоку свого імені ризикне посісти місце соціалістів в коаліційному домі. Надто програшно це для неї в плані симпатій виборців. Адже навіть такому досвідченому політику, яким є Юлія Володимирівна, складно буде пояснити різке піке в обійми регіоналів. Однак і в цій, здавалося б, безперспективній історії є місце для маневру. Припустимо, бютівці підтримують ПР під час голосування за відставку спікера Мороза. У такому випадку, напевно, Олександр Мороз і очолювана ним СПУ, голосно бахнувши дверима, покинуть коаліцію й оголосять про свій перехід до опозиції. Натомість за це регіонали змушені будуть віддати спікерське крісло не Раїсі Богатирьовій, як вони того хочуть, а представнику БЮТ. До речі, в політичних колах уже кажуть, що лідер блоку свого імені й сама не проти посидіти в кріслі, в якому нині перебуває Мороз.
У такому випадку виникає запитання: навіщо ПР вдаватися до спікерського бартеру? Навряд чи Тимошенко-спікер буде більш зручною, ніж спікер Мороз. Але й це рішення має логічне пояснення. В обмін на 31 голос соціалістів регіонали отримають 125 лояльних голосів БЮТ. І для цього, власне кажучи, Тимошенко не потрібно зв’язувати свою фракцію повноцінними коаліційними путами з ПР і КПУ. Обох гравців цілком влаштує ситуативна коаліція. У такому випадку коаліція складатиметься з 331 депутата (досить для подолання вето Президента), у той час як чинна більшість у Раді нараховує 237 голосів.
Та й, за великим рахунком, нині ні регіонали, ні бютівці не заперечують: вони зацікавлені в тому, щоб в Україні була двопартійна система, проти чого так завзято протестує пропрезидентська Наша Україна. Як бачимо, точок зіткнення у, здавалося б, непримиренних опонентів ПР і БЮТ більш ніж достатньо.
Ну а що буде, якщо ПР попросить проголосувати за відставку Мороза не БЮТ, а Нашу Україну? Цей спільний план (у разі приєднання НУ до коаліції на місце СПУ) може остаточно погубити нашоукраїнців в очах населення. Але, разом із тим, не варто забувати про те, що Віктору Ющенку вигідне зближення з регіоналами, оскільки у разі входження НУ до складу правлячої більшості гарант отримає те, про що йому зараз доводиться лише мріяти — лояльність у парламенті.
Імовірно, в разі «шлюбу» БЮТ і ПР діяльність цього тандема буде направлена на зменшення ролі глави держави, а то й зовсім на ліквідацію інституту президентства. Коли ж НУ дотримуватиметься однієї лінії з регіоналами, не виключено, що 2009 року Янукович підтримає Ющенка на президентських виборах, а в обмін отримає ще один прем’єрський термін. А Юлія Тимошенко так і залишиться «вічною» опозиціонеркою.
Тож очевидно, що поточного року нас очікує значно більш інтригуюча політична гра, ніж коаліційні суперечки або дебати з приводу закону про Кабмін. Важливість гри навряд чи необхідно зазначати, варто лише наголосити, що на кону стратегічне політичне майбутнє, а не, як завжди, декларативні домовленості політичних еліт, які нічого не означають.
Контури можливих політичних пертурбацій теоретично схиляють до думки, що союз регіоналів і нашоукраїнців більш вигідний Януковичу та Ющенку. Адже у разі координації своїх дій вони відправляють сильного суперника, тобто БЮТ, на політичне узбіччя. Однак згадується день, коли бютівці підтримали регіоналів у подоланні вето Президента на Закон «Про Кабмін». Одразу після голосування з сесійної зали вийшов депутат від Партії регіонів. З усмішкою на обличчі він потер руки й сказав: «Чим далі в ліс, тим третій зайвий». Зрозуміло, кого мав на увазі регіонал. На уточнююче запитання «Дня»: чи варто це висловлювання сприймати як подальшу «дружбу» БЮТ і ПР, парламентарій відповів: «Звичайно». Доводи на кшталт: лідер БЮТ публічно спростовує можливість подальшої координації дій її фракції з коаліцією, не переконали депутата. «Ніколи не говори ніколи», — порадив регіонал, освіживши тим самим у пам’яті стару політичну традицію по- українськи. А полягає вона в тому, що ключові політичні питання вирішуються поза увагою громадськості й ЗМІ: в заміських резиденціях сильних світу сього й, як правило, в нічний час доби...
ТИМ ЧАСОМ
Минулої неділі політрада Кримської республіканської організації Партії регіонів запропонувала підвищити прохідний бар’єр на парламентських виборах з 3% до 9—12%. Про цей намір заявив перший заступник голови фракції ПР у Верховній Раді, лідер кримських регіоналів Василь Кисельов.
На думку Кисельова, істотне підвищення прохідного бар’єра на виборах дозволить краще «структурувати за партійною ознакою наше суспільство».
Нагадаємо, на останніх парламентських виборах, які відбулися 26 березня 2006 року, п’ятивідсотковий прохідний бар’єр з 45 партій, які брали участь в естафеті, подолали лише п’ять. Партія регіонів (лідер Віктор Янукович) прийшла на фінішну пряму з результатом 32,14%. Другим за кількістю симпатій виборців став БЮТ (лідер Юлія Тимошенко), за який свої голоси віддали 22,29% жителів країни. Третє місце посіла Наша Україна на чолі з Юрієм Єхануровим (нагадаю, почесний президент НУ відмовився публічно брати участь у виборчій кампанії). «Помаранчевому» блоку вдалося завоювати довіру 13,95% українських громадян. Зі скромним результатом у 5,69% прийшли на фініш соціалісти на чолі з чинним спікером Олександром Морозом. І замкнула п’ятірку партійних фаворитів зразка 2006 року Комуністична партія України (лідер Петро Симоненко). «Червоним» вдалося завоювати серця лише 3,66% українців.
Зважаючи на ці дані, якщо плани регіоналів стануть реальністю, на наступних виборах соціалісти Мороза й комуністи Симоненка залишаться за бортом. Під питанням залишається також прохідність Нашої України, оскільки рейтинг цієї політичної сили за два роки знизився з рекордних 24,5% до відмітки 6%.
КОМЕНТАР
Олесь ДОНІЙ, керівник Центру досліджень політичних цінностей:
— Вважаю, що двопартійна система для України надто небезпечна й включає в себе загрозу територіальної дезінтеграції. Це означатиме, що змагання між культурними проектами, яке відбувалося на президентських виборах, перейде на вибори парламентські.
На жаль, в Україні мовно- культурні розходження співпадають з регіональними. І якщо ми цю ж дихотомію залишимо ще й на парламентські вибори, це означатиме закріплення у свідомості українців поділу країни майже на дві рівні частини.
Віталій КУЛИК, керівник Центру досліджень проблем громадянського суспільства:
— В Україні зараз існує певна загроза створення навіть не двопартійної, а радше дво-з-половиною партійної системи, тому що основними гравцями на політичному полі виступають антикризова коаліція, БЮТ і Наша Україна.
Двопартійна система має певний плюс — політичні сили чітко беруть на себе відповідальність і реалізовують свій курс. Але водночас ця система несе певні виклики державності України — відбувається герметизація цих мегаутворень і їх підкорення волі фінансово- промислових груп, олігархічному капіталу.
Голосування за Закон «Про Кабінет Міністрів України» конституційною більшістю свідчить про те, що різні фінансово-політичні групи України можуть домовлятися про деякі спільні правила гри, які цілком можуть перетворитися на правила «дерибану» країни.
Перспективи двопартійної системи залежать від того, чи зможуть ці сили виробити демократичне й прозоре правило співіснування всередині блоку, поділити відповідальність. На мій погляд, головним політичним силам потрібно звернути увагу на такий виклик — зараз на регіональному рівні відчувається відчуження парламентської коаліції від партійних структур на місцях, які фактично покинули їхні лідери. У довгостроковій перспективі домінування БЮТ і Партії регіонів може зазнавати змін до двопартійної системи, яка складатиметься з правих і лівих. Після чергових виборів, як свідчать будь-які міжнародні вибори, популістська політика, подібна до тієї, яку проводить блок Тимошенко, повинна зійти нанівець, а її місце посяде більш стабільний лівий блок. З іншого боку буде Партія регіонів або певне утворення на основі цієї політичної сили.
Володимир ФЕСЕНКО, директор Центру політичних досліджень «Пента»:
— Двопартійна модель парламенту — це, можливо, не дуже давня, але вже яскраво виражена мрія й політичний проект Блоку Юлії Тимошенко. Вони підштовхують регіоналів саме до такого сценарію. І їхні численні законопроекти саме на це й направлені. Серед регіоналів є прихильники двопартійної моделі, але є й противники. Багато перспективно мислячих представників ПР абсолютно справедливо вважають, що ставка на двопартійність здатна викликати постійне поновлення моделі політичного розколу країни на будь- яких виборах. До того ж таким чином вони фактично зіграють на користь Юлії Тимошенко й віддадуть їй Захід і Центр країни. При цьому БЮТ продовжить експансію на Схід.
А ось регіоналам політично увійти на Правобережжя буде складніше, вони, в кращому випадку, лише збережуть контроль над своєю електоральною територією. До того ж в умовах біполярної партійної системи виграш може бути в тому, що той, хто набирає більше голосів, отримує можливість монопольно сформувати уряд. Але, враховуючи характер Юлії Тимошенко, це буде ситуація постійної політичної війни. А регіонали хочуть вийти з режиму політичної війни, вони прагнуть консервативної стабільності й у цьому абсолютно щирі. До того ж деякі з політтехнологів й аналітиків, які пов’язані з ПР, вважають, що двопартійна система позбавить регіоналів потенційних союзників.
ДОВІДКА «Дня»
Двопартійна система — тип партійної системи, коли лише дві політичні партії мають реальні шанси виграти вибори. Зазвичай це означає, що всі або майже всі виборні місця займаються депутатами двох партій, які отримують більшість голосів. Коаліційні уряди досить зрідка зустрічаються в умовах двопартійних систем, хоча кожна з двох партій сама по собі може бути й коаліцією.
Двопартійні системи частіше за все з’являються в ситуаціях, коли виборна система, що використовується в ході голосування, помітно зменшує можливості третьої й менших партій, наприклад, у ситуаціях, коли кількість голосів, отриманих партією загалом по країні непрямо пропорційна кількості місць, які партія отримує в національних зборах. Така ситуація, наприклад, складається під час виборів у одномандатних округах.
Двопартійна система поширена у Великій Британії й США.
При Радянському Союзі двопартійна система критикувалася як хитрощі буржуазії, які мають на меті відвернути увагу трудящих від їхніх безпосередніх інтересів. Дві партії насправді практично не відрізняються одна від одно, однак створюють видимість конкуренції й демократії. Оскільки партії однакові, то жодного вибору на виборах насправді немає.
