Відомий флорентійський політичний мислитель Нікколо Макіавеллі у своїй праці «Государь» вивів таке правило: «Правитель не повинен мати ані інших помислів, ані інших турбот, ані іншої справи, окрім війни, воєнних установлень та воєнної науки, адже війна є єдиний обов’язок, який він не може перекласти на інших». У часи реальної політики та цинічного розуму ту ж саму формулу можна застосувати до сучасних керманичів із однією поправкою. Замість війни на перший план вийшли вибори.
ВИБОРЧА КОЛІЗІЯ
Навіть у найбільш демократичних країнах тривалість виборчої кампанії визначається періодом від одних виборів до наступних. В Україні, в умовах низької політичної культури та недовіри до державних інститутів, така система поки що не прижилась. Опанування електоральних симпатій не потребує довготривалої роботи з виборцями. Це призводить до відсутності на українському «політичному» ринку реальних стратегічних пропозицій — достатньо тактики. Досвід виборчих циклів за часи незалежності демонструє однозначну тенденцію: найбільш популярним інструментом для здобуття додаткових голосів є популізм або соціальні виплати, залежно від того, чи має партія доступ до адміністративного ресурсу й бюджету; чи, позбавлена реальних важелів, повинна давати суто символічні обіцянки. Утворений колись задля уможливлення прямої демократії інститут виборів перетворився нині на засіб для маніпуляцій виборцями та утримування влади. Утім, всі ці процеси відбуваються з фасадом народовладдя.
Виборче право, запроваджене в тому чи іншому форматі багато віків тому, є однією з сучасних цінностей і закріплено на рівні Загальної декларації прав людини (стаття 21). Людина має гарантоване право на управління власною країною й можливість брати участь у виборах. Однак тут постає питання про найбільш доречну виборчу систему. Україна в цьому сенсі експериментатор. За роки незалежності в нашій державі функціонувало шість законів, які регулювали вибори народних депутатів. Задля внесення правок до цих актів було ухвалено іще 29 супровідних проектів. Проте пишатися нічим. Кожна трансформація виборчого законодавства була обумовлена політичною доцільністю, меркантильним інтересом збереження влади панівної на той час верхівки. За 22 роки існування суверенної держави українці здобули досвід голосування за виключно мажоритарною системою (перші роки незалежності), так званою змішаною системою (половина кандидатів обиралися за партійними списками, інша — за мажоритарною системою), пропорційною системою (голосування за партії). Єдиний популярний інструмент, який досі не було застосовано, — голосування за відкритими списками (можливість обирати тих, хто пройде в складі тієї чи іншої партії до влади). «Зараз багато говорять про відкриті списки, але встановлення такої системи не вигідне ані владі, ані опозиції. Усім вигідно, щоб списки формувалися таким чином, яким вони формуються», — сказав у розмові з «Днем» голова Комітету виборців України Олександр Черненко.
ВЛАДА У ВИБОРАХ
Окрім проблем із встановленими нормами виборів народних депутатів, колізія існує й у відмінностях встановлюваних правил для виборів різного рівня. Інші, часто нижчі, стандарти проведення місцевих виборів призводять до порушення виборчих норм і спотворення результатів волевиявлення. Приклади таких порушень, зафіксовані під час місцевих виборів 2010 року, змусили владу звернути увагу на це питання. Тоді ж Президентом було утворено робочу групу, основною метою якої була універсалізація та кодифікація виборчого законодавства України. Результатом роботи мала б стати розробка Виборчого кодексу для гармонізації законодавства. Але робота так і не увінчалася жодним успіхом.
Не менш промовистими були й парламентські вибори 2012 р., які зазнали серйозної критики з боку як українських, так і європейських спостерігачів. Втрата бюлетенів, неможливість доправити їх із дільниць на підрахунок до окружних виборчих комісій, доведені фальсифікації, за які нікого не було покарано. Незважаючи на всі ці моменти, проблема створення Виборчого кодексу постала дійсно гостро лише після початку переговорів із Євросоюзом. Нині розробка відповідного кодексу є однією з вимог ЄС напередодні підписання Угоди про асоціацію.
Проте влада не поспішає ухвалювати відповідний акт. Майже від початку року було ухвалено наказ Мін’юсту про проведення круглих столів із широким колом експертів щодо удосконалення виборчого законодавства. Під час зустрічі з представниками Європи міністр юстиції Олена Лукаш зазначила: «На цьому етапі головним завданням України є гармонізація виборчих процедур та усунення недоліків в законодавстві щодо виборів народних депутатів, які стали причиною конфліктної ситуації, що виникла під час парламентських виборів 2012 року». Партія регіонів вже зареєструвала проект внесення змін до виборчого законодавства, який пройшов експертизу Венеціанської комісії. За словами Лукаш, його «буде ухвалено не раніше 15 грудня». Міністр юстиції мотивувала таке рішення тим, що депутатів на п’яти «проблемних» виборчих округах мають обирати за тими ж правилами, що й на інших 220. «У цьому рівність підходів та рівність суб’єктів виборчого процесу», — наголосила Лукаш.
«Ми подали до Ради цей проект, щойно він отримав оцінку Венеціанської комісії. Розуміючи, що з цього питання буде широка дискусія, ми запропонували опозиції створити робочу групу. Відгукнулася на цю пропозицію тільки КПУ. Ми повинні були б домовитися і зібрати в залі 300 голосів. Це найкращий варіант для таких законопроектів, адже це виборчі правила, і їх краще ухвалювати конституційною більшістю», — пояснив у розмові з «Днем» один із авторів провладного проекту, депутат від Партії регіонів Володимир Олійник. «Нічого зайвого ми у текст проекту не дописували. Нам зробили певні зауваження і пропозиції — ми їх врахували. Включили навіть норму, запропоновану Венеціанською комісією, яка викликає обурення в опозиції, — передача функції реєстрування кандидатів від Центральної виборчої комісії на рівень окружних комісій. Ми пропонували разом розглянути проект і внести правки, але вони пропозицію відхилили», — зауважив депутат. Утім, він не виключає можливості внесення правок перед ухваленням у другому читанні.
ШАНС ДЛЯ ОПОЗИЦІЇ
Зміна виборчої системи та встановлення загальноприйнятих правил могла б виправити становище опозиції. Відомо, що якби на останніх парламентських виборах діяла пропорційна система, опозиція б здобула впевнену більшість у сесійному залі. Тож вона має бути зацікавлена в удосконаленні законодавства та розробці кодексу чи не найбільше. Але помітним фактом є те, що, незважаючи на досвід сумісної розробки євроінтеграційних проектів, влада встановила монополію на написання ключових законів. Так, наприклад, з’явився атестований Венеціанською комісією, але неузгоджений із парламентською меншістю проект про прокуратуру, знятий з голосування на вимогу опозиції. Ідентична ситуація і з виборчим законодавством. «Опозиція пропонувала створити робочу групу ще до розробки проекту. Тоді цю пропозицію влада ігнорувала, і ми постфактум отримали готовий їхній проект. Нам не залишалося іншого виходу, як подати власний», — висловив свою позицію «Дню» співавтор ударівського законопроекту, народний депутат від партії Кличка Павло Різаненко. Однак «УДАР» — не єдиний, хто вирішив висунути контрпропозицію. Акт, норми якого перегукуються із розробками колег, було подано депутатом від «Батьківщини» Русланом Князевичем. Чому опозиція не скоординувала своїх дій і не утворила єдиного проекту, виписавши у ньому всі необхідні «правила гри», — питання риторичне.
«У таких випадках, як цей, я вбачаю певний позитив. Є процес змагальності й конкуренції. Якщо ухвалять наш проект, ми враховуватимемо правки Князевича, якщо ухвалять його — пропонуватимемо свої правки», — сказав Різаненко. На зауваження, що варіативність опозиційних проектів зменшує шанси на прийняття бодай якогось із них, депутат відповів: «Я спираюся на Регламент. Головне — закон, процедура, Конституція, і якщо такі можливості передбачено, потрібно їх використовувати. До того ж подача альтернативного проекту не виключає можливості вносити правки».
Основна норма провладного проекту Єфремова-Олійника, яка викликає занепокоєння опозиціонерів, — згадана раніше ініціатива передачі реєстрації кандидатів окружним виборчим комісіям. «Що ближче до виборців, то менше відповідальності. Реєстрація — це той момент, коли можна вирішити результати виборів, не зареєструвавши сильного опонента. Це призведе до того, що ми отримаємо вибір без вибору», — коментує ударівець. «Що ж до висновків Венеціанської комісії, на які спирається ПР, ми вже неодноразово бачили, як їхні рекомендації перекручували або трактували так, як вигідно. Комісія працює з урядом. Бувають моменти, коли вони чують лише думку однієї сторони. Для того ж, щоб їхні висновки були об’єктивними, вони мають бачити кілька альтернатив», — розповідає депутат.
Іронія полягає в тому, що як і Партія регіонів, опозиція розраховує на підтримку комуністів. «Ми переконуватимемо комуністів голосувати за наш проект. Одна справа, коли йдеться про лобістські проекти, де їм заплатили гроші й дали можливість щось украсти, тоді комуністи легко голосують з регіоналами, але тут ідеться про те, чи потраплять вони наступного разу до парламенту. Вони вже проголосували за змішану систему й не отримали жодного мандата по мажоритарці. Можливо, тепер комуністи думатимуть не лише про суму, яку їм пропонують за той чи інший проект, а й про те, до чого може призвести його ухвалення»,— наголосив Різаненко. Варто зауважити, що така риторика навряд чи сприятиме єдності опонентів.
НЕВТІШНІ ВИСНОВКИ
Наразі ми отримали три проекти, стосовно процесуальних моментів виборів. Раніше також були спроби внести на голосування зміни до законів про проведення місцевих та президентських виборів. За словами Олександра Черненка, обидва такі проекти необхідні Україні. «Нам потрібно покращувати законодавство в сфері регулювання проведення місцевих виборів. Так само потрібно ухвалити проект Князевича про вибори президента. Зараз у суспільстві не йде дискусія з цього приводу. Влада наполягає на тому, що чинний закон хороший і змінювати його не треба. Звісно, закон не найгірший, однак там існує низка норм, які потребують перегляду. Наприклад, пункти про кворум у комісії, про спостерігачів», — говорить Черненко.
Про гармонізацію говорити зарано. «В ідеалі, потрібно було б ухвалити Виборчий кодекс. Він уже фактично готовий — був написаний у минулому скликанні — і навіть пройшов перевірку Венеціанською комісією. Але для його ухвалення потрібна політична воля. Партія регіонів зараз не має достатньо голосів, щоб це зробити. Тому, краще відкласти цей проект, аніж провалити його зараз», — відзначив експерт.
Існуючі проекти про удосконалення виборчого законодавства схвальну оцінку фахівця не отримали. «У проекті Партії регіонів є низка недоречних норм, що стосується тих же ОВК, оскарження та визнання результатів виборів на дільницях і округах. У такому вигляді цей проект приймати не можна. Так само існують дискусійні норми й у проекті опозиції. Ухвалення цих норм — сьогодні не найбільша перешкода для підписання Угоди про асоціацію. Тож час ще є. Цю дискусію можна вести до 2017 р.», — резюмував голова КВУ.
Як бачимо, нині у реальних перетвореннях виборчого законодавства не зацікавлена жодна зі сторін. На наше запитання — чи будуть змінені виборчі правила до Вільнюса, регіонал Олійник відповів: «Не знаю». А зі слів Лукаш узагалі випливає, що точні ні. Не варто розраховувати і на появу єдиного кодексу норм і правил проведення виборів. А отже, неможливо й визначити амплітуду коливання рівня якості реалізації виборчого права кожного українця.
ДО РЕЧІ
Ухвалення парламентом нового Виборчого кодексу відбудеться після 2015 року. Таку думку висловив у ході прес-конференції голова Центральної виборчої комісії Михайло Охендовський, повідомляють «Українські новини». За словами Охендовського, закон про вибори президента не вимагає значних змін, тому малоймовірно, що дискусія про зміну цього закону почнеться до президентських виборів 2015 року. «Занадто великі ризики прийняття нового закону. Президентські вибори-2015, очевидно, відбуватимуться на основі чинного закону», — сказав він. За словами голови ЦВК, закон, який вимагає найбільших змін, — це закон про місцеві вибори. Як відомо, місцеві вибори відбудуться в жовтні 2015-го. На думку Охендовського, до цього часу парламент не встигне затвердити всі необхідні зміни. «Таким чином, ухвалення Виборчого кодексу може бути після проведення місцевих виборів і виборів президента 2015 року й до проведення наступних виборів депутатів Ради 2017 року», — зазначив голова ЦВК.
