Досі стала польська економіка минулого тижня пережила вже дещо забуті почуття страху й невпевненості: Варшавську фондову біржу таки дістав російський синдром. Щось схоже пережила й Німеччина. Тісне співробітництво місцевого уряду зі Східною федерацією прирікає німецьку марку на бурхливі реакції на кожне надходження поганих і дуже поганих новин із Москви. Подейкують, що цією закономірністю повною мірою скористався відомий валютний спекулянт Дж.Сорос, котрий купив минулого тижня знецінену марку на $2 млрд. Хоча сам Сорос відкидає звинувачення у спекуляції на фінансових ринках.
Союзники Росії за СНД реагували на кризу не менш гостро. Правда, у кожної братерської республіки зовні схожа реакція мала національний колорит. Білоруський уряд уже давно опустив «залізну завісу» на шляху переміщення грошей через свої кордони й цим скасував ринкове курсоутворення зайчика. Унаслідок цього головний удар паніки припав на міжбанківський і «чорний ринок»: за два перші дні тижня міжбанківський долар подорожчав на 40%, а готівковий — на 30%. Інша річ такі країни, як Молдова й Казахстан. Їхнє негативне торговельне сальдо з РФ — основне джерело неприємностей. Мало того, що такий баланс уже тепер вказує на відомий девальваційний навіс над їхніми валютами (і недооцінку рубля). Запроваджувані Росією обмеження імпорту, а також погані експортні характеристики СНД-вських товарів незабаром загалом перекриють товаропотік з СНД.
Балтійська група колишніх «союзників», хоча й встигла вже відійти від Росії, усе-таки відчула на собі хвилі кризи. Приміром, латвійські банки вже досить довго є найближчими партнерами (значно більшою мірою, ніж українські) російських кредитних структур. Отже, коли останні виявилися неплатоспроможними, то неминучих втрат зазнає й Латвія. Фахівці прогнозують, що не менше 4 банків відчують на собі російські банкрутства. Головного удару від кризи зазнає латвійська масло-молочна промисловість; її практично зупинено. Загалом латвійський експорт може скоротитися на 20 — 70 відсотків. Те саме можна сказати й про Литву. І лише Естонія з самого початку своєї незалежності взяла курс на цілковитий розрив економічних зв’язків з Росією. Утім, її втрати можуть стати наслідком уже світової, а не регіональної кризи.
Проте, повернімося до України. Минулого тижня країна завмерла в очікуванні... Власті в особі уряду й Національного банку чекали на нові зведення з Росії, готові будь-якої миті відреагувати на можливі поштовхи кризи. Звідси висновок: усе що роблять і заявляють власті сьогодні має значення лише в момент оприлюднення. Уже за кілька годин чи днів ситуація може стати іншою, а відтак і дії офіційного Києва передбачити майже неможливо. Віктор Ющенко пояснює: «З заяв, зроблених урядом і Центробанком Росії, ще не зрозуміла оцінка глибини й тактики нової валютної політики. А це дуже важливо для того, щоб НБУ спільно з урядом визначився з подальшими кроками, які стосуються валютної політики й механізму валютного коридору». Таким чином, Національний банк залишив за собою право приймати рішення, адекватні виникаючій ситуації.
Одне з таких рішень ухвалено негайно — розрахунок офіційного курсу гривні до російського рубля через крос-курс, розрахований на основі курсу російського рубля до долара США, зафіксованого на торгах Московської міжбанківської валютної біржі поточного робочого дня. Зрозуміло, таке правило має забезпечити синхронну московській траєкторію падіння рубля, певна річ, за умови, що з цим погодяться в Москві. Адже варто гравцям відмовитися від такої тактики і прив’язати гривню не до крос-курсу, а безпосередньо до рубля, й НБУ сам відмовиться від своїх новацій. До речі, перші ознаки диспропорцій з’явилися вже під кінець тижня. Попри найрізноманітніші хитрощі центробанків Росії й України, банкіри знову згадали про добрі старі часи арбітражних спекуляцій на крос-курсах, коли в найкращі дні вони заробляли до 2000 — 3000 відсотків річних. Отже, судячи з їхніх спекулятивних настроїв, наступне рішення НБУ — не за горами.
А загалом минулий тиждень для українських банкірів не з найкращих. Особливо для тих, хто виявився зв’язаним партнерськими відносинами з російськими банками. Унаслідок цього їхня реакція на кризу в Росії була відвертішою від офіційної. Відзначену всіма стагнацію міжбанківського ринку зв’язують не лише з різким зростанням девальваційних очікувань, зумовлених значним зниженням офіційного курсу Національним банком. Банки засумнівались у платоспроможності один одного. Через невиконання багатьма російськими банками своїх зобов’язань ліквідність українських банків похитнулася. Вони змушені переглядати свої ліміти з кредитування, відкриті на інші банки. Угод укладається мало й майже всі — за «нічними» ресурсами, вартість яких підскочила до 80 — 100 відсотків річних. І все-таки банки, так само, як і уряд, увесь минулий тиждень очікували. Курс готівкової валюти в обмінних пунктах диктували не так реальні чинники, як суб’єктивні рішення їхніх господарів. Валютний курс, стверджують експерти, усе-таки не повинен дуже опуститися. Він і так перебуває на межі платоспроможного попиту населення. Хоча це справедливо тільки для «очікуючого» населення. Щойно в торгового люду з’явиться передчуття наближення девальвації гривні, гривневі залишки (а заощадження в гривнях уже давно ніхто не робить) миттєво обміняють на долари. Утім, це лише один аспект проблеми. Інший аспект пов’язано зі станом безготівкового грошового ринку. Потенційні дестабілізатори гривні — ринок корпоративних цінних паперів, ринок форвардних контрактів, ринок державного боргу, кредитний і валютний ринки — за останній рік втратили практично всі ознаки ринку. Найвірогідніше, власті справді мають рацію, коли говорять, що контролюють ситуацію. Регулярне видавання Національним банком нових нормативних актів помалу звело до мінімуму вільне переміщення грошових коштів банками. Державні боргові зобов’язання на вторинному ринку не мають попиту, а первинну емісію викуповують заздалегідь відомі покупці чи Нацбанк. Стосовно ринку акцій, то він просто досі не встиг стати ліквідним, тож констатація його «смерті» нікого не здивує.
Словом, безготівковий грошово-кредитний ринок на момент російської кризи було просто монополізовано державою. А за таких умов було б дивно, якби уряд як головний, майже єдиний суб’єкт кредитно-грошових відносин і його розрахунковий орган — Національний банк щось не контролювали. Проте, навіть за такого сценарію, реальна загроза для фінансової системи все-таки є. Адже поруч із урядом-монополістом бурхливо розвивається тіньовий сектор економіки, обслуговуваний переважно готівкою. Ясна річ, підприємці, орієнтовані на українського покупця, об’єктивно не зацікавлені в девальвації гривні. Тож саме вони, кінець кінцем, вирішуватимуть, здати чи підтримати позиції гривні. А відтак, саме до них мають бути адресовані «адекватні» рішення уряду та Нацбанку. Чи схочуть урядовці піти назустріч неофіційній економіці, поступившись дещицею своїх володінь, питання далеко не риторичне.
