За інформацією прес-служби Міністерства юстиції України, минулого року українські громадяни зверталися зі скаргами до згаданого відомства 14170 разів, з яких, за результатами перевірок, обґрунтованими було визнано лише 147, тобто 1%. У порівнянні з 2002 роком, як ідеться у звіті, кількість необґрунтованих скарг зменшилася майже на 82%. Водночас, за іншими даними, українці стали жалітися менше. Так у 2003 році Мін’юст отримав на 40% скарг менше, ніж у 2002-му. З проханням прокоментувати ці цифри і окреслити пов’язані з цим тенденції кореспондент «Дня» звернувся до міністра юстиції України Олександра ЛАВРИНОВИЧА.
— Чим можна пояснити той факт, що лише кожна сота скарга українських громадян за минулий рік була визнана Мін’юстом обґрунтованою?
— Найбільша проблема, яка опосередковано є й у сфері відповідальності Міністерства юстиції, полягає в низькій правовій культурі громадян. На жаль, достатньо невисокий рівень початкових правових знань є причиною того, що люди звертаються до Мінюсту або в далеких від компетенції міністерства питаннях, або ж зі скаргами на факти, які в їхній уяві мусили б мати тлумачення, відмінне від того, що визнано законами України. Прикро також, що факти, які містяться у величезній кількості скарг громадян, виявляються такими, що не відповідають дійсності.
— Необґрунтованими вважаються скарги найчастіше за змістом чи за формою?
— За змістом. На форму ми не звертаємо уваги. Проте часом це є скарги, я б сказав, радше на важку долю, аніж на конкретні проблеми.
— З чим, на вашу думку, пов’язане зменшення загальної кількості скарг українців у минулому році?
— Це можна пояснювати, зокрема, тим, що розширився доступ людей до правової інформації, тобто до знань щодо того, як вирішувати ті чи інші проблемні питання. З іншого боку, якщо мова йде про сферу відповідальності юстиції, це може бути свідченням того, що працівники, зокрема нотаріату й управлінь юстиції, стали більш сумлінно ставитися до виконання своїх обов’язків.
— Одразу після оприлюднення даних ви сказали, що пов’язуєте цю тенденцію із покращанням в Україні ситуації з виконанням рішень судів…
— Я навмисне торкнувся виконавчої служби. Це і є, власне, та складова, про яку я говорив у контексті більш чіткого, більш сумлінного, а можливо, й більш якісного виконання функцій працівниками сфери юстиції. Як показує практика, більша половина скарг, що надходять до міністерства, стосуються виконання судових рішень. І те, що їх стало менше, абсолютно точно корелює із суттєвим підвищенням рівня виконання рішень і тією динамікою, яка є в нас за підсумками минулого року в абсолютних і відносних цифрах.
— Пригадується, після вашого призначення на посаду міністра юстиції у травні 2002 року в інтерв’ю «Дню» ви сказали, що у сфері юстиції найбільшими є проблеми із виконанням в Україні судових рішень, відсутністю чіткої системи судоустрою, станом малої судової реформи. Отже, за рік із лишком ситуація радикально змінилася на краще?
— Та ні. Я ж не ідеаліст і давно не є романтиком. Що стосується судоустрою і функціонування судової системи, то змін на краще за цей час не відбулося. І тільки зараз, виходячи з практики роботи судів після ухваленого закону про судоустрій, готується наступний етап реформи, який має виправити допущені помилки і створити можливості для подальшого реформування, закладеного у раніше ухвалені закони. Що стосується виконання судових рішень, то зміни відбулися суттєві, оскільки за цей час ухвалено нову редакцію двох базових законів — про державну виконавчу службу та про виконавче провадження, на підставі яких виконуються судові рішення, та зміни до закону про банки і банківську діяльність, які відкрили доступ до банківської таємниці при виконанні судових рішень. Згадані закони докорінно переглянули підходи як до самого процесу, так і до забезпечення діяльності державних виконавців. Окрім того, за цей час удвічі збільшилася кількість самих виконавців, суттєво змінилося їх технічне оснащення, налагодилася взаємодія з Міністерством внутрішніх справ, Податковою і Митною службами України у тих питаннях, де неможлива робота без спільних дій. Це, переконаний, і дало результат.
— Могли б навести кілька цифр?
— Можу сказати, що в масиві рішень, щодо яких немає нормативних заборон на виконання, обтяжень для виконання, що виникають внаслідок окремих додаткових судових рішень або безнадійних боргів, рівень виконання виріс суттєво і майже вдвічі перевищує той, що ми мали в 2002 році. Хоча не слід забувати, що є сотні тисяч виконань на суму близько десяти мільярдів гривень, які не можуть виконуватися у зв’язку із забороною їх виконання, що визначено законом про мораторій на відчуження майна підприємств, установ, організацій та спілок, де є 25 і більше відсотків державної власності. Це фантастична сума, до якої слід приплюсувати й величезні борги по заробітній платі, по регресних виплатах, аліменти й авторські винагороди, не говорячи вже про інші проблеми.
Інша складова — досі не припинений в Україні «бізнес» уникнення від виконання боргових зобов’язань з використанням системи банкрутства, при якому всі виконавчі дії стосовно оголошеного банкрутом підприємства припиняються, і далі працює ліквідаційна комісія. Цей масив невиконання також є величезним.
— Якщо ми вже заговорили про скарги, хотілося б почути вашу думку з приводу «скарг» Ради Європи. Як відомо, моніторинговий комітет ПАРЄ повернеться до розгляду «українського питання» щодо конституційної кризи у березні цього року. Які можливі наслідки повторного розгляду і наскільки коректним є таке формулювання ситуації в країні загалом?
— Те, що ми маємо кризові прояви у парламенті, — це очевидно. І це криза внутрішньопарламентських стосунків. Що ж стосується конституційної кризи, то її в Україні немає, і це неможливо собі навіть уявити, оскільки в Україні є чинна Конституція, яка регулює суспільні стосунки. Є необхідність вдосконалення Конституції задля того, щоб забезпечити більш ефективний суспільний розвиток.
Що ж до наслідків, то говорити серйозно про виключення України з Ради Європи можуть лише некомпетентні в цьому питанні люди. Думаю, такі розмови — радше засіб політичної боротьби, аніж щось реальне, що потребує дослідження з правової точки зору. Водночас до будь-яких рішень, що приймаються органами РЄ, потрібно ставитися з увагою і зажди робити відповідні висновки. Навіть якщо їх тексти з’являються без достатнього обґрунтування та глибокого вивчення ситуації в Україні. Зрештою, резолюція ПАРЄ та рішення Венеціанської комісії вже певним чином вплинули на перебіг подій в Україні, що ми можемо побачити по ухвалених не так давно Верховною Радою рішеннях.
