Про те, що Віктор Степанович закінчує свій термін служби в ранзі Надзвичайного та Повноважного Посла РФ, численні гості, котрі зібралися в колишньому Жовтневому палаці (МЦКМ), спочатку навіть не здогадувалися, хоча, нагадаємо, чутки про його відставку неодноразово обговорювалися у ЗМІ, але — не цього разу... На вулиці зарубіжних дипломатів і представників української політичної, бізнесової та культурної еліт, що вишикувалися у довгу чергу, розважав духовий оркестр, пригощали чаєм (із величезного самовара) з крендельками та пиріжками. Традиційно протягом години можна було, пофланірувавши у фойє, поспілкуватися з багатьма знаменитостями, чекаючи на промову посла та святковий концерт, а потім скуштувати щедрого почастунку — до такого «протоколу» гості за вісім років (саме такий солідний термін Віктор Степанович трудився Послом Росії в Україні) вже звикли. Як і до того, що господар обов’язково приготує несподіванку. Цього разу чекали на запальний виступ Надії Бабкіної з ансамблем «Русская песня».
Проте головну несподіванку зробив сам Черномирдін. Нібито все йшло за накатаною схемою. Відкриваючи урочисту частину посол сказав:
— Я вважаю, що в російсько-українського економічного партнерства хороші перспективи. Ми готові до його розвитку в усіх сферах... Для нас, для Росії потрібна й важлива Україна благополучна, стабільна, багата й сильна. І нехай ніхто ніяких домислів не будує, що ми погано ставитимемося до українського народу... 20 травня виповнилося вісім років, як я працюю в Україні за згодою тогочасних керівників наших держав (Путіна й Кучми). Якби Леонід Данилович сказав, що не хоче, щоб я приїжджав до Києва, то я б не приїхав. Для мене завжди Україна була важлива, багато з нею пов’язано в моєму житті... Ми маємо проблеми, які в односторонньому порядку вирішити не можна, а вчитися демократії виявилося зовсім не просто. За ці роки я набув досвіду, однак найбільше моє надбання — друзі, соратники, багато керівників української держави, регіонів, компаній, господарств. Закінчуючи свою службу в Україні, я забираю разом із собою найпрекрасніше — любов і дружбу між нашими країнами. Я завжди шукаю аналогії. Ми, слов’яни, були й будемо разом. Ми, росіяни, довго запрягаємо, але любимо швидко їздити. Ми, в Росії, не тільки любимо швидко їздити, але вже визначили, куди треба дістатися. Ви, в Україні, по суті, від нас нічим не відрізняєтеся: також повільно запрягаєте, та дуже довго шукайте дорогу...
В кулуарах промова Віктора Черномирдіна стала, звісна річ, головною темою. Одні говорили, що Віктор Степанович сам подав прохання про відставку з поста, а інші додавали — через проблеми зі здоров’ям (9 квітня Черномирдіну виповнився 71 рік, а це вже поважний вік для дипломата). Треті висловили припущення, що ЧВС не давав ради зі своїми обов’язками. Зокрема, близький до Секретаріату Президента Ющенка політолог Вадим Карасьов назвав Віктора Черномирдіна «весільним генералом» і додав, що «останнім часом жодного серйозного питання Черномирдін не вирішував, а часи газової політики мину ли, і Віктор Степанович відчув це й пішов у відставку». А присутність на прийомі Григорія Карасіна — заступника міністра закордонних справ Росії, що займається зв’язками з Україною, дало поживу для прогнозів, що новим послом, можливо, стане саме він. Так, «Комерсант» пише, що це підтверджують джерела, як в українському, так і в російському МЗС. «Посол в Україні — це дуже серйозно і престижно, тож для Карасіна цей пост буде не пониженням, а, можливо, навіть підвищенням у посаді. До того ж, Григорій Борисович і сам висловлював бажання поїхати до Києва», — повідомив один із дипломатів. «Карасін буде ідеальною кандидатурою, враховуючи його досвід, напрямок роботи в МЗС і вік (59 років)», — сказав інший високопоставлений український дипломат.
У інтерв’ю «Дню» радник-посланець і «права рука» Віктора Степановича — Всеволод Лоскутов, зокрема, сказав:
— Президент Росії Дмитро Медведєв своїм указом призначив Віктора Степановича своїм радником, поклавши на нього обов’язки спеціального представника президента з питань економічної співпраці з державами-учасницями СНД, звільнивши від посади посла РФ в Україні. У Росії Черномирдіна високо цінують. Нещодавно він був нагороджений орденом «За заслуги» першого ступеню — вищою нагородою нашої держави. Те, що цей святковий прийом став для Віктора Степановича прощальним — таке життя, але він іде красиво. До речі, 2001 року його було призначено послом напередодні Дня РФ, і тоді на прийомі у Філармонії Черномирдін познайомився з українською елітою та представниками різних прошарків українського суспільства. Нагадаю, то був перший незвичайний для нашого посольства прийом, і можна сказати, що ми ввели «моду» на проведення торжеств не у стінах посольства, а у великих залах, з обов’язковими концертними програмами. Нині в присутності великої кількості людей Черномирдін сам оголосив про завершення свого відрядження. В усіх дипломатів колись це відбувається...
— За вісім років у Віктора Степановича була своя команда. Велика ротація кадрів очікується в посольстві?
— Під його керівництвом за ці роки працювало багато співробітників. Деякі вже поїхали, отримавши нові призначення, а немало, і я серед них, ще трудиться. Я пишаюся тим, що був у команді Черномирдіна. Якщо говорити про стиль, то він давав можливість самостійно працювати й виявити себе кожному співробітнику, тобто працювати творчо. Він стратег, ставлячи завдання, вимагає у підлеглих їхнього виконання, але без дріб’язкової опіки, для нього був важливий результат. Він уміє пробудити в людях ініціативу, й у нас склався хороший колектив дипломатів. Багато молоді виросло в професійному плані. Ми в посольстві хотіли б працювати з ним і в подальшому, але Віктор Степанович зробив свій вибір, і попереду його чекає цікава, відповідальна робота. За своє життя Черномирдін працював на різних ділянках. Я певен, що й на новому терені він себе також виявить. Це буде ще масштабніша діяльність.
— Що росіяни запам’ятають хорошого про Україну?
— Перш за все — чудових і талановитих людей. У Росії живе й працює безліч вихідців з України. Ми тісно пов’язані: особистими, дружніми, партнерськими, професійними (творчими й технічними) відносинами. Ми разом багато досягли. На мій погляд, у вашій країні успішно працює російський бізнес. Ми вважаємо, що й український бізнес має розширятися в Росії.
Очільники нашої держави неодноразово підкреслювали, що Україна є стратегічним партнером і близькою нам країною. Наші народи тісно пов’язані, і ми робитимемо все можливе, щоб співпраця й відносини розвивалися в динаміці й на тих основах, які закладені у великому договорі про співпрацю, підписаному ще в середині 90-х років. Там усе прописано, і його варто частіше відкривати, читати та впроваджувати в життя. Тому наш настрій — розширювати співпрацю, дружбу та конкретні справи в найрізноманітніших галузях.
— Як ви вважаєте, яка найголовніша проблема у відносинах наших країн?
— Ми не сприймаємо просування НАТО до кордонів Росії. У великому договорі записані принципи співпраці в галузі безпеки. Ви виступали з заявами перегляду деяких сторінок нашої історії, які шкодять інтересам Росії, і ми говоримо про це відкрито. Ми ширше повинні розвивати відносини з економічних питань (не треба боятися російського бізнесу й писати, що він поглинає Україну) — пропонували створити консорціум іще на початку цього століття. Якби ця ідея, підписана Путіним, Кучмою та Шредером уже втілювалася, то не було б нинішніх проблем у газовій сфері. Ми не маємо наміру приватизувати, як кажуть деякі українські політики, вашу газотранспортну систему, а виступаємо за те, щоб вона успішно працювала. Черномирдін неодноразово говорив, що система — це метал, і в систему треба вкладати гроші, причому щорічно! Для цього слід об’єднатися: виробникам газу, транзитерам і споживачам...
А ось як прокоментував «Дню» українсько-російські відносини перший заступник міністра закордонних справ Росії Григорій Карасін:
— Сьогодні у відносинах між нашими країнами є проблеми, але не варто казати, що відносини між Росією та Україною не дуже хороші. Це відносини активні, проблемні, але сьогоднішнє свято (я вперше беру участь у прийомі в Києві) свідчить про те, що тут незвичайна для дипломатичного прийому атмосфера. Тут не дипломатична функція, а справжнє свято, в якому беруть участь не лише акредитовані у вашій країні дипломати, але й багато українців із різних регіонів. Ми повинні «вчити» наші відносини добру та конструктивно підходити до проблемних питань, говорячи англійською, яка стала популярною в Україні, — «success history» (історія успіху), а для цього слід активніше спільно працювати. Ніхто (політики, дипломати) хороші й добрі відносини між нашими країнами на блюдечку не принесе, тому потрібна підпора. Росіяни люблять Україну. Вони, можливо, не надто задоволені політичним курсом нинішнього керівництва і вбачають незручні для себе сторони, але відносини, що йдуть від душі й серця, завжди характеризуються теплом і навіть родинними почуттями. Ми мусимо навчитися спокійно говорити про складнощі, а поки що лише вчимося цього. Вчорашня зустріч стосовно Чорноморського флоту (збиралися на рівні МЗС і військових, що представляють наші країни) показала, що проблем багато, але з цілої низки з них є ефективні зсуви. Наприклад, щодо екології, в питаннях інвентаризації, навіть із військово-політичного боку. Не все, звісно, вирішено. Як і раніше, лишаються побоювання, оскільки ЧМФ знаходиться на території України, то претензій більше має українська сторона. Але часом ці претензії мають односторонній характер. Нині наші відносини подорослішали, щоб робити якісь категоричні заяви, не провівши консультацій з іншою стороною. Тоді все буде з’ясовне, зрозуміле, не буде негативних несподіванок. Найстрашніше — це негативні несподіванки між двома сусідами та близькими державами. Якщо такий кодекс триматимемо в голові, то попереду в нас буде більше успіхів, аніж проблем. Нам потрібно, щоб політичні верхи чіткіше дослухалися до тих позитивних флюїдів, які йдуть знизу від простих людей...
Як би ви охарактеризували період перебування Черномирдіна на посаді посла РФ в Україні, його стиль? Як змінилися відносини між Україною та Росією за цей час? Якими будуть відносини між Україною та Росією після цього?
Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:
— По-перше, що стосується стилю, потрібно згадати обставини, за яких був призначений цей посол. Це була епоха так званої безкраваткової дипломатії. Черномирдін органічно вписувався в цю модель українсько-російських відносин часів пізнього Кучми. Очевидно, вже на той час проявилися основні проблеми, які зробили його перебування на посаді вкрай неефективним на думку навіть російської дипломатії, про що неодноразово говорили росіяни. Він перетворив свою дипломатичну службу на різновид певного шоу, яке завжди було доволі яскравим, але приносило Росії мало політичних дивідендів. Тому можна сказати, що пошук наступного кандидата й робота наступного посла в Україні буде відштовхуватися від цих очевидних недоліків. Вона буде значно більш професійною, менш емоційною, концентрованою на ті ключові проблеми, які постануть.
Що стосується оцінки, то Черномирдін був найяскравішим послом в Україні й про це багато хто говорив. Але якихось дипломатичних успіхів Російської Федерації завдяки діяльності Черномирдіна я не пригадую. Не думаю, що він був людиною, яка б визначально впливала на характер двосторонніх відносин. Взагалі-то, посли не є тими фігурами, які визначально впливають. Водночас Черномирдін не використовував повною мірою свою роль посла для ефективної дипломатичної присутності Російської Федерації. Очевидно, що віддавали перевагу саме шоу в роботі, а не точному розумінню дипломатичного впливу. Крім того, він, як людина, яка займалась свого часу великим бізнесом, насамперед цікавився питаннями енергетичного бізнесу, тоді як інші питання його майже не цікавили. Тому, враховуючи масштаб фігури (він колишній прем’єр-міністр), можна сказати, що його вплив на двосторонні стосунки насправді був дуже незначним. Складалося враження, що він був послом самого себе і частково — своїх бізнес-інтересів. І Росія переважно діяла через інші канали, а не через свого посла в Україні.
Очевидно, що модель діяльності Черномирдіна як посла не виправдала себе. Тому в якості нового посла в Україну направлять кадрового дипломата з відповідними пріоритетами. І, відповідно, політика змінюватиметься в напрямку більшого застосування власне дипломатичного ресурсу, ніж елементів шоу й великої політики.
Я не знаю, хто буде новим послом Росії в Україні. Але впевнений, що відповідну кандидатуру посла на агріман подано. Напевно наші чиновники знають, кого Росія подає. У ЗМІ називається прізвище Григорія Карасіна. У принципі це цілком логічно, враховуючи те, що ця людина курувала український напрямок в російському МЗС.
Не знаю, чи з призначенням кадрового дипломата позиція Росії щодо України стане жорсткішою. Я очікую більшої системності роботи з різними цільовими аудиторіями, певного зміщення акценту роботи саме такого типу. Скоріше, це буде повернення до того типу російської дипломатії, який був в Україні на початку 90-х років, коли тут працював посол Дубінін. Скоріше за все, йдеться про професіоналізацію. Я не думаю, що це буде жорстка позиція. Вона не стане жорсткішою, ніж зовнішньополітична лінія щодо України. І посол буде виконавцем зовнішньополітичної лінії, причому виконавцем конкретних указівок. А Черномирдін був самостійним гравцем. Йому дуже важко було вкласти певні меседжі. Він сам був творцем меседжів. А новий посол чітко виконуватиме ту лінію, яку визначено в Кремлі. Це буде класична дипломатична робота в російському стилі.
Валерій ПУСТОВОЙТЕНКО, колишній прем’єр-міністр України, громадсько-політичний діяч:
— Віктора Степановича Черномирдіна я вже знаю протягом шістнадцяти років. Познайомилися ми в той час, коли він був прем’єр-міністром Росії, а я — міністром Кабінету Міністрів України. Далі наша співпраця тривала вже як прем’єр-міністрів двох країн. Я до нього ставлюся з великою повагою — це гідна людина. Україні поталанило в тому, що в нас був такий посол, як Віктор Степанович. Останнім часом відносини між Україною та Росією погіршилися, але це не вина Черномирдіна. Він зробив максимум, щоб ми взагалі не розбіглися й не розійшлися. У нього був незаперечний авторитет у порівнянні з іншими послами, за винятком, можливо, американського амбасадора. Я йому хочу побажати здоров’я, щастя, успіхів, щоб він завжди пам’ятав, що він бажана людина в Україні.
Новим послом РФ в Україні стане та людина, яка знає нашу країну, яка спрямує всі зусилля на поліпшення українсько-російських відносин. Але тут є два напрямки: перше — Росія не повинна представляти себе як імперія щодо України, а друге — Україна повинна розуміти своє місце і вплив у цьому світі. Ми не можемо обійтися без нормальних українсько-російських відносин, але, гадаю, що при сьогоднішньому керівництві поліпшення стосунків не буде. Росія була, є і буде ринком збуту для нашої продукції, крім того, у нас завжди було дуже багато спільних проектів. Тому ми повинні розвивати наші відносини, а не зводити їх до боротьби та впливу в нафтогазових відносинах.
Анатолій ЗЛЕНКО, екс-міністр закордонних справ, громадсько-політичний діяч України:
— По різному можна оцінювати діяльність посла РФ Віктора Черномирдіна в Україні. Безперечно треба виходити з того, що це неординарна особистість, але він робив все, щоб поліпшити українсько-російські відносини. Час його перебування в Україні — це складний період у наших відносинах, що, звичайно, позначалося і на його діяльності. Треба визнати, що за рахунок свого досвіду, авторитету, мужності й мудрості Черномирдіну вдавалося залагоджувати багато питань в двосторонніх відносинах, особливо після 2004 року, коли відносини ще більше загострилися.
З іншого боку, нам треба пам’ятати, що Черномирдін був не тільки Надзвичайним і Повноважним Послом РФ в Україні, але й спеціальним представником РФ в питаннях українсько-російської економічної співпраці. Мені здається, що його друга посада була більш успішною і результативною. За час перебування Черномирдіна на цій посаді, йому вдалося збільшити товарообіг між нашими країнами з 9 до 40 млрд. дол. І це не дивлячись на всі проблеми, які виникали в економічних стосунках між нашими країнами.
Звичайно, за вісім років ми вже встигли звикнути до неординарного гумору й висловлювань Черномирдіна. Були навіть і такі, на які МЗС України не могло не реагувати. Мені важко давати оцінку його висловлюванням, але як колишній міністр закордонних справ я можу сказати, що на виступи, що торкаються внутрішніх справ України, треба реагувати. З цього приводу, я глибоко переконаний в тому, що нашим країнам вже нема куди далі загострювати двосторонні відносини. На сьогоднішній день постало гостре питання припинення негативної тенденції у наших відносинах. Я вважаю, що якраз цьому і має відповідати призначення нового посла РФ в нашій державі.
З цього приводу я мав розмову зі своїми російськими колегами, наприклад, із заступником міністра закордонних справ РФ Карасіним Григорієм Борисовичем. Але ніхто не може однозначно відповісти на це питання, навіть не можуть назвати відповідних кандидатур. На мою думку, це пов’язано з тим, що призначенням російського посла в Україну особисто займається керівництво Російської Федерації. Напевно, вони визначать таку людину, яка повністю буде відповідати тій політиці, яку проводить РФ відносно України.
Євген МАРЧУК, перший голова Служби безпеки незалежної України, прем’єр-міністр в 1995—1996 рр., секретар РНБО в 1999—2003 рр.; екс-міністр оборони:
— Я знаю Віктора Степановича Черномирдіна з 1994 року. Тоді він був головою російського уряду. Протягом двох років я провів із ним півтора десятка раундів переговорів по Чорноморському флоту, по Великому договору, по боргах колишнього СРСР. У ті часи, по суті, закладалися фундаментальні правові підвалини українсько-російських стосунків. Мені довелося бачити Черномирдіна різного: і прем’єр-міністра, і посла. Я контактував з ним, будучи секретарем РНБО, міністром оборони. Тому можу порівнювати його як прем’єра і як посла. Перш за все, він високопрофесійний захисник інтересів своєї країни. Це нам може не подобатися і багато з чим ми можемо не погоджуватися. Звичайно, він не кар’єрний дипломат і, можливо, як посол він діяв не за стандартами дипломатичних протоколів, дипломатичної етики тощо.
Може, комусь не подобається Віктор Степанович як виразник лінії чи настанов керівництва Росії: Путіна і Медведєва. Як мені здається, Черномирдін не додав багато до погіршення українсько-російських стосунків. Я підкреслював, що він не дипломат, але має великий досвід на господарському («Газпром») і урядовому рівні. Він також має природній дар: він не лише майстер відомих афоризмів, а й може в критичний момент знайти дотепний жарт, який допомагає розв’язувати непрості питання.
Я бачив його в дуже різних ситуаціях і можу сказати, що він людина порядна. Навіть у найскладніших і найдраматичніших моментах українсько-російських стосунків, у яких я брав участь, він був порядною людиною. З іншого боку, у нього, був сентимент до України...
Що стосується того, якою мірою він міг впливати на українсько-російські стосунки, які дійсно погіршилися за останній час, я тут менш за все звинувачую саме Черномирдіна. Я вважаю, що стосунки могли б бути ще гіршими, коли був би інший посол. Черномирдін міг впливати на деякі моменти українсько-російських стосунків не традиційно дипломатичними протокольними технологіями. Маючи широкий діапазон особистих контактів на вищих щаблях української влади й будучи просто мудрою людиною, він не був традиційним дипломатичним працівником. На мою думку, для України це був не найгірший посол Росії в Україні. Але це не означає, що він компліментарно ставився до України.
З іншого боку, Віктор Степанович дуже досвідчений, тож будь-яка демагогія чи політична тріскотня в українсько-російських стосунках, звичайно, його інколи виводила із себе.
Заміна посла є природною, тим більше, що він майже два терміни відбув в Україні. Утім, я вважаю, що у зв’язку з президентськими виборами, які наближаються, та нашою політичною ситуацією Росія направить в Україну, швидше за все, дипломата, кажуть, що Карасіна. Напевно, нашому дипломатичному відомству й політичному керівництву: прем’єру та особливо Президенту буде зовсім не легше. Тому що багато чого Черномирдін дізнався про Україну такого, чого він не знав.
Як мені здається, у деяких випадках, про які мені відомо, він був просто щиро здивований, дізнаючись про якісь документальні чи історичні факти, що пояснювали українську позицію, наприклад, з Голодомору чи інших болючих сторінок в українсько-російських стосунках. Тому я вважаю, що кваліфіковані українські дипломати й професійні політики будуть згадувати Черномирдіна як посла Росії в Україні позитивно. Вважаю, що завдяки якоюсь мірою і йому цей період не був ще більш гострим. Мабуть, він був одним із найбільш професійних послів за шкалою розуміння українських проблем. Ми ще згадуватимемо Віктора Степановича добрим словом як посла Росії в Україні.
ДОВIДКА «Дня»
Віктор Степанович Черномирдін народився 9 квітня 1938 року в селі Чорний Острог Оренбурзької області. З 1985 р. — міністр газової промисловості СРСР. У 1989—1992 рр. — голова правління державного газового концерну «Газпром».
14 грудня 1992 року призначений головою ради міністрів РФ (1993 року — голова уряду РФ). У серпні 1996 р. після президентських виборів був новопризначений головою уряду РФ. 26 березня 1998 р. звільнений із посади голови уряду РФ. У серпні-вересні 1998 р. під час урядової кризи тимчасово виконував обов’язки голови уряду РФ.
У серпні 1999 р. обраний головою ради директорів ВАТ «Газпром».
21 травня 2001 року В. Черномирдіна призначено Послом РФ в Україні, одночасно він був спеціальним представником президента РФ із торгово-економічних зв’язків між двома країнами.
