У західних прикордонних регіонах можна приймати програми практично з усіх супутників, які транслюють програми на Європу — а це близько 3000 телепрограм
Очікується, що сьогодні Державний комітет з інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України проведе громадське обговорення проекту Концепції національної інформаційної політики. Один із ключових розділів запропонованої Концепції присвячений інформаційній безпеці країни, де, зокрема, йдеться про особливості мовлення вітчизняних ЗМІ в прикордонній зоні.
Проблема доступності в цій зоні українського радіо і телебачення, особливо державного, на перший погляд може видатися незначною, адже постійно декларується, що і УТ-1, і УР-1 мають найбільшу зону поширення — до 98% території країни. Щоб зрозуміти, наскільки цей показник реальний, наведемо цифри з аналітичної записки, підготовленої Держкомінформом для Ради національної безпеки і оборони України. Так, сьогодні в західних прикордонних регіонах внаслідок особливості ландшафту можна приймати програми практично з усіх супутників, які транслюють програми на Європу — а це близько 3000 телепрограм. Крім того, в інформаційному просторі цієї зони присутні: у Волинській області тільки в діапазоні УКХ — понад 20 польських і як мінімум п’ять білоруських радіопрограм, у Закарпатській області в тому ж діапазоні — 20 програм тільки словацьких радіостанцій (усього в ефірі Закарпатської області працюють 52 іноземні радіостанції та близько 10 телеканалів Угорщини, Словаччини та Румунії), в Чернівецькій області — 10 радіопрограм і дві телепрограми румунських станцій плюс чотири радіопрограми та дві телепрограми молдавських. Подібна ситуація в Одеській і Львівській областях. На східному кордоні ситуація складніша: росіяни, скориставшись нашим небажанням вирішувати проблему розподілу частот трьох синхронних колишніх загальносоюзних мереж (їх транслював звичайний трипрограмний «брехунець»), ввели під Москвою в експлуатацію середньохвильовий передавач на частоті 873 кГц потужністю 1,25 МВт, що забезпечило Росії поширення програм того ж «Радіо «Росія» практично на всю територію України та не дозволяє відновити роботу нашого передавача на цій частоті. (До речі, сьогодні в Україні мовлення в діапазоні середніх і довгих хвиль скорочене до мінімуму.) Активно підтримують своїх мовників й інші сусіди — Польща, Білорусь, Словаччина та ін. За сьогоднішньої установки іншої державної структури — Держкомзв’язку — на комерціалізацію (а цей комітет у свою чергу знаходиться під пресом енергетиків) договір на трансляцію з обласними радіопередавальними центрами може укласти будь-який суб’єкт, що має у своєму розпорядженні кошти. Адже могутня мережа розподілу сигналу, що існувала за Союзу, збереглася. І ось виходить, що весь південь України завдяки такому договору з Миколаївським ГРТПЦ слухає «Радіо «Росія».
У Держкомінформі вважають, що через відсутність скоординованих, точніше, взагалі будь-яких дій із боку Нацради України з питань ТБ і РМ, Держкомзв’язку і самого Держкомінформу країна втратила частотний ресурс, державні та місцеві бюджети недоотримують мільйони гривень, жителі незабезпечені вітчизняними телерадіопрограмами, ГРТПЦ втрачають прибутки, не розвиваються, товаровиробник втрачає інформаційну підтримку.
Нещодавній випадок із відключенням на місяць мовлення чернівецької обласної державної радіостанції «Буковина» зайвий раз підтвердив відоме: святе місце пустим не буває. На частоті, що звільнилася, відразу розпочало мовлення румунське радіо. І так — весь місяць, поки «Буковина» чекала рішення своєї долі в столиці. Цю радіостанцію відключив обласний РТПЦ за несплату боргів за трансляцію сигналу. Наймогутніша в регіоні радіостанція, що виробляє якісний україномовний продукт, не могла сплатити поширення свого сигналу. Точніше: не вона «не могла», а на її повноцінну роботу не могли виділити потрібні кошти з держбюджету. Крім того, на сьогодні схема проплат за поширення сигналу настільки складна і заплутана (нагадаємо, що концерн РРТ, в систему якого входять обласні РТПЦ, в 2001 році з Держкомінформу було передано в Держкомзв’язок), що навіть віднайди «буковинці» кошти для погашення боргу самі, то не було б ніякої впевненості, що ці гроші не заблукають дорогою до адресата. І ось рівно через місяць — 1 липня — після відключення від ефіру «Буковина» знову почала мовити на середніх і ультракоротких хвилях. Щоправда, час її мовлення, згідно з новим договором із Держкомзв’язком, скоротився із затверджених на початку року десяти годин до шести.
У Держкомінформі випадок із «Буковиною» вважають типовим для сьогоднішнього стану вітчизняного інформаційного простору. І бачать вихід із становища у виробленні Концепції державної політики, яка б закріпила пріоритети держави в цій галузі. В тому варіанті Концепції, який підготував комітет, у розділі «Інформаційна безпека» називається комплекс заходів, покликаних забезпечити максимальну присутність вітчизняного продукту в прикордонних регіонах. Серед них — і передача концерну РРТ Держкомінформу.
А поки від нашої безгосподарності ситуація часом перетворюється на анекдот. Як відомо, Вінницька область у 2000 році постраждала від стихії. Тоді тут було повністю втрачене дротове радіо («День», 10 липня) — і Держкомзв’язок ухвалив рішення про пріоритетний розвиток ефірного (більш дешевого і сучасного) мовлення в цьому регіоні. Але для здійснення цієї ідеї необхідно більше 600 нових частотних привласнень в УКХ-діапазоні та близько 250 млн. грн. капітальних вкладень, яких немає. І як результат, в одному з прекрасних міст області — в Могильові-Подільскому — по радіо можна почути... молдавську і румунську мову. Тільки на УКХ тут чути «Маяк», який ретранслює Тираспіль. Але найцікавіше — в передвиборні жнива укладати договори з кандидатами в народні депутати сюди приїжджали... молдавани: мовляв, все одно вашого радіо у вас не чути. Ще складніша ситуація в Луганській області, яка повністю підпадає під визначення «російська експансія». Щоправда, обласна влада сприяла становленню в області розвиненої місцевої системи інформування населення. Але вона не в силах протистояти російській, яка працює 24 години на добу, тоді як обсяг місцевого мовлення — так само, як і у випадку з «Буковиною» — обмежений шістьма годинами. Ось і виходить, що луганчани чудово орієнтуються в тому, що відбувається в сусідніх російських областях, а чим живе їхній рідний край, дізнаються, як колись, — від сусіда.
КОМЕНТАР
Анатолій ЯКОВЕЦЬ , начальник управління координації діяльності ТБ та РМ Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України:
— Для того, щоб працювала вся система, зокрема, Всесвітня система іномовлення, потрібно на рік близько 120 млн. грн. тільки на поширення державних телерадіопрограм. А держава у цьому році виділила 45 млн. на трансляцію програм державних ТРК. Цього не вистачає для повнокровного функціонування системи.
Якщо говорити про поширення і про те, що Україна втрачає сьогодні у частотному ресурсі, то ми у цьому питанні дуже довго запрягали воза. Існує міжнародне розподілення частот. При Союзі Україні не потрібно було багато. Після його розпаду вона успадкувала багато частот, які могла б свого часу зайняти і використовувати в інформаційному просторі згідно Міжнародної угоди по частотному розподілу. Але Україна дуже довго не використовувала ці частоти. Наприклад, загальна потужність мережі поширення УР-1, УР-2 («Промінь»), УР-3 (культурно-мистецький канал) складається із 84 радіопередатчиків загальною потужністю 7,75 МВт, але, на жаль, працюють лише 17 передавачів, які поширюють програми державного радіомовлення потужністю приблизно 1 МВт. Тобто мережа поширення використовується на 13 %. Така ж ситуація із поширенням програм іномовлення на коротких хвилях. І у той же час ми з усіх боків перебуваємо під щоденною інформаційною атакою. Дехто вважає, що це не страшно. Але через рік-другий це може обернутися несподіваними результатами. — тоді вже буде пізно. Що робити? Шукати кошти. І тут потрібно наполегливо працювати над створенням за кордоном позитивного іміджу України засобами у тому числі і іномовлення, що відкриє дорогу інвесторам в Україну. Окрім того, повинна бути збалансована інформаційна політика. Тому що інформація — це не тільки продукт, який можна продавати, а фактор, який може зіграти і не на користь нашої держави. Ми теж повинні паритетно інтегруватися у світовий інформаційний простір, а не просто стояти обабіч дороги і давати іншим інтегруватися до Європи. Інтеграція не означає втрату пріоритетів, вона не може бути однобокою.
