Ми можемо, певна річ, іронізувати над цим жорстоким і трохи наївним часом. Необгрунтовано. Оскільки, хоч лозунги змінилися, психологія нашого суспільства залишилася практично незмінною. Значна частина наших співгромадян ментально готова, як і раніше, покірно крокувати «лівою», навіть усвідомлюючи, що «дурять нашого брата». Причому дурять професіонально, жорстоко і дуже цинічно. І ми добровільно обираємо потрібних людей, добровільно віримо несумлінній рекламі і так само добровільно й масово переконуємося у тому, що жити нормально можна і треба саме у цій країні. «Хто там крокує правою?»
Проте правою, безперечно, хтось крокує. Мотивом для такого твердження може стати презентація нової книги патріарха вітчизняного PR Валентина Королько, що відбулася під патронатом Інституту соціології НАН України. Підручник «Основи паблік рилейшенз» уже фактом своєї появи став викликом комплексу містечкового хуторянства.
Хитре слово «Пі-Ар» сьогодні у багатьох на слуху. «Слух» цей часто невдячний, оскільки зусиллями чорних піарників на ниві неохайної політичної боротьби поняття PR у великої кількості людей викликає стійкі негативні асоціації.
Автор береться довести, що ці асоціації хибні. Він стверджує, що PR — це не засіб для маніпуляції суспільною свідомістю, а, за визначенням, наука зв’язків із громадськістю, струнка система уявлень про суспільство, про складні і багатогранні взаємовідносини між організацією і людьми.
Парадокс і деякий драматизм ситуації полягають у тому, що сьогодні дуже небагато хто з-поміж професіоналів та керівників розуміють ці функції і призначення PR. А шкода. Оскільки, в перекладі з академічного, PR — це складова репутаційного менеджменту організації, котра визначає якість її взаємозв’язків з так званими цільовими групами суспільства. Від того, наскільки доброзичливо ці цільові групи сталяться до самої організації, багато в чому залежить її успіх чи невдачі. Неуспіх організації, у свою чергу, бумерангом повертається до тих же цільових груп, оскільки люди, які їх складають, недоотримують очікувані послуги й товари. І якщо проблеми ці нагромаджуються, — потерпає не лише конкретна організація, а й усе суспільство.
Ця робота не має нічого спільного з «чорним PR», як ми його вже звикли сприймати. Це брудне явище бурхливо розцвіло здебільшого у політичній сфері, яка має досить абстрактний характер. У конкретніших сферах, таких як фінансові відносини або матеріальне виробництво, чорний PR просто неможливий. Оскільки люди мають справу з конкретним товаром. Якщо його якість не відповідає заявленій, організація, використовуючи певні PR-технології, може деякий час поводити громадськість за носа. Та це триватиме доти, поки суспільству не буде пред’явлено конкретного, «живого» товару чи послуги. І у цьому разі репутація організації прямо залежатиме від того, наскільки якість продукції, яка декларується нею, збігається з суспільним сприйняттям цієї продукції.
У цьому розумінні, як випливало з презентації, книга надає у розпорядження вітчизняних «акул» малого, середнього та «іншого…» бізнесу прекрасний інструментарій технологій і методик для тонкої й усвідомленої роботи із затвердженням на ринку власного іміджу. Це завдання, саме по собі, набагато ширше за загальноприйняту рекламну діяльність, головною метою якої є реалізація конкретного товару.
Однак цим тематичний спектр книги далеко не обмежується. Доктор філософських наук Валентин Королько не міг обійти увагою важливих аспектів політичного життя країни. Жорсткому і безсторонньому аналізу піддано публічні дії деяких політичних інститутів. Причому промахи у публічній політиці негативно позначаються як на іміджі конкретних організацій, так і країни загалом. Досить згадати про штучно створений імідж України за рубежем як корумпованої країни, скандал із кредитами МВФ, причини низької довіри виборців до державних інституцій чи недавній «гучний» пуск тактичної ракети по житлових кварталах.
Під час презентації Валентин Григорович з гіркотою констатував, що у ході підготовки видання не зміг знайти в українській практиці жодного помітного прикладу успішно і охайно проведеної PR-кампанії. Серед причин цього — відсутність сформованого інституту підготовки фахівців PR, і, що найважливіше — недооцінка можливостей PR у суспільстві, а часто — перекручене його тлумачення.
Як справедливо зазначив під час презентації один із учасників, знання, які пропонуються майбутнім фахівцям PR у підручнику, будуть істотно підправлені дійсністю. Можна, звісно, докорити авторові книги щодо деякої «академічної чистоти», з якою він викладає предмет. І навіть у деякому романтизмі. Та аж ніяк — у відсутності професіоналізму і компетентності.
Очевидне бажання Валентина Королька прискорити дозрівання суспільства до загальноприйнятих життєвих стандартів, можливо, зовсім не безнадійне. Оскільки, як зазначив свого часу славнозвісний футурист і витончений лірик Маяковський, якщо зірки запалюють — значить це комусь потрібно…
