Або інакше, у віртуальному світі людина ставиться до фікції як до реальності. Однак такий стан справ може існувати тільки за наявності політичного прикриття, відповідних політичних умов. Такі умови самі повинні мати віртуальний характер. Тобто віртуальна економіка спирається на віртуальну політику.
Потрібно звернути увагу на комунікаційну природу віртуальності. У фізиці віртуальними є частки, що відповідають за взаємозв'язок між іншими частками. Всесвітня комунікаційна система Інтернет — вдала аналогія в цьому випадку.
Віртуальними є не стільки самі явища, скільки характер комунікацій між ними. У сфері політики під таке визначення попадає корупція, мафія, лобіювання, кулуарні переговори, закулісна політика, влада олігархів, самі олігархи. Це цілий клас явищ, який забезпечує наявність віртуальної економіки. Віртуальне різниться від тіньового, хоч і містить спільні риси. Тіньове — це таємне, приховане від очей, але безумовно існуюче. Віртуальне ж — це уявне існування, не справжнє, існуюче в перетвореному вигляді. З тіньовим віртуальне об'єднує компонент «таємниці».
Дійсна природа віртуального заплутана. Наприклад, поняття «мафії». Мафіозна політика, віртуальна, вона не справжня, вона не завсім політика, виявити її складно, спостерігати її важко, але вона існує. Віртуальною політику роблять заражені мафіозністю комунікації. Поведінково віртуальне виступає у двох іпостасях. По-перше, це така реальність, щодо якої певні політичні суб'єкти поводяться так, неначе вона не існує. До цього класу відноситься «мафія». По-друге, віртуальне — це уявне, до якого ставляться як до реального. До цього класу політичних явищ відносяться в наших умовах, наприклад, «СНД» і «демократія».
Уявність інституцій СНД багато разів обговорювалася політологами. Але наявність таких організацій, як «Міжпарламентська асамблея» говорить про те, що СНД сприймається як реальність досить впливовими політичними силами.
Ознаки віртуальності в нашій країні має також «демократія». Вона ніби є й її ніби немає. Неповнота існування, уявність з ознаками реальності — всі ці характеристики віртуальності властиві демократії пострадянських держав.
Віртуального характеру елементам політичної системи і політичного режиму додає наявність у ньому якостей, різноманітних за природою і суттю. Можна виділити п'ять таких якостей політичного режиму України: демократія, представлена наявністю парламенту, загальних виборів тощо; олігархія, представлена певною кількістю особливо багатих людей, які контролюють сектори влади, засоби масової інформації, що забезпечують лобі в парламенті тощо; авторитарність, особливо явна на місцях і в діях виконавчої влади; мафіозно- кримінальні риси, представлені корупцією, злочинністю у структурах влади тощо; номенклатурно-бюрократичний характер влади, що частково дістався в спадщину від тоталітарного режиму, частково набутий вже за нових умов. Добре відоме розширення державно-адміністративного апарату, що не піддається контролю, зростання видатків на його утримання, розширення сфери його впливу. Чотири останні риси «обтяжують» демократію, перетворюючи її на віртуальне явище. Тобто чимало атрибутів демократії носять уявний характер, але політична система оперує ними як реальними.
Віртуальними політичні явища сприймаються ще й тому, що суспільство живе одночасно за різними ідеологічними парадигмами (теоріям, концепціям. — Ред. ). Тому кожна політична сила знаходить свої аргументи для свого бачення реальності. Кожна парадигма прагне переструктурувати ситуацію, нейтралізувати, знецінити, анулювати правомочність конкуруючих парадигм. Якщо подібна конкуренція відбувається між силами приблизно рівними за своєю вагою в суспільстві, то оцінка реальності взаємно гаситься і політичні явища набувають віртуального характеру. Політичні сили, котрі додають реальності різне значення, позбавляють цю реальність будь-якого сенсу. Конкуруючі «оцінки» ситуації нейтралізували одна одну, це явище втрачає автентичність. Де той третейський суддя, який спроможний сказати істину, надати явищу справжнього характеру?
Цим суддею може виступити час. Але й історія володіє властивостями віртуальності: у ній також автентичність розмита протилежними оцінками.
Будь-яка характеристика як теперішнього часу, так і минулого, викличе негайну реакцію: а ти хто, з якого боку, чиї інтереси представляєш? Якби в суспільстві була домінуюча політична сила, то думка більшості (за умов демократії) або тиранічної влади (за умов тоталітаризму) мала б статус істинної.
Візуальна політика характерна для трансформованого суспільства. Діяти за умов такої політики можуть люди, котрі володіють наступними властивостями політичної ментальності: подвійні стандарти; уміння говорити одне, робити інше, а думати третє; здатність під виглядом захисту інтересів однієї сторони діяти в інтересах іншої сторони; здатність серйозно обговорювати проблеми, які особисто сприймаються як пусті. Судячи з матеріалів ЗМІ, у нашій політиці діє чимало людей з подібною ментальністю.
