Чи поліпшить роботу парламенту друга палата? Яким має бути ідеальний прем’єр? Чи варто Україні перейняти російський досвід щодо утворення федеральних округів? Відповідi залежать від того, що думають з цього приводу не лише столичні політики, але й регіональні лідери. Ці та інші питання – тема бесіди кореспондента «Дня» з головою Кіровоградської обласної державної адміністрації Василем Кузьмовичем МОЦНИМ. Його думки з приводу перелічених проблем цікаві ще й тим, що він – член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування.
– Кіровоградська область розташована в географічному центрі України. Чи можна її вважати типовою і на її прикладі проілюструвати нинішній соціально-економічний стан країни?
— Навпаки, вона нетипова саме тим, що є географічним центром України. Ми далеко від кордонів, на відстані від зон, куди передусім надходять інвестиції. Ми на відстані й від столиці, яка сьогодні є і політичним, і економічним центром України. Це зумовлює певні проблеми, перш з все, у сфері інвестиційної діяльності. У нашої невеликої області немає потужного промислового потенціалу, хоча загалом сільське господарство й промисловість збалансовані. Тобто ресурс, на основі якого сьогодні розвивається географічний центр України, є недостатнім. Але останнім часом Кіровоградщина, використовуючи природні можливості, передусім свої землі, — а це найкращі чорноземи — спираючись на програми, які сьогодні реалізуються в сільському господарстві, відроджуючи промисловість, нарощує темпи економічного розвитку.
– Тобто нижню точку економічного спаду область уже пройшла?
— Безумовно. Зростання обсягів виробництва промислової продукції, яке останніми роками спостерігається в Україні, так само відбувалося і на Кіровоградщині, а в деякі роки — навіть більш високими темпами. Промисловість у 2000 році ми підняли на 21,8 відсотка, минулого — на 14,5. Цього року у порівнянні з минулим теж маємо зростання. Постійно зростає кількість працюючих підприємств, які постачають ліквідну продукцію не тільки на внутрішній, але і на зовнішній ринок. І сільське господарство критичну точку, я вважаю, теж пройшло. По-перше, завдяки тому, що держава повернулася обличчям до нього. Кардинальні зрушення започаткував Указ Президента щодо реформування сільського господарства. Ситуація на Кіровоградщині є яскравим прикладом того, що реформи на селі дають свої результати. На сьогодні виготовлено 98,6 відсотка актів на право власності на землю. Що це дало? На Кіровоградщині останні три роки щорічний приріст виробництва сільгосппродукції становив 7 відсотків. Останні два роки ми маємо 2 млн. 700, 2 млн. 600 тонн врожаю тільки зернових. Коли з’явився ефективний власник, який уміло працює iз землею, то врожайність тільки за рахунок організації i застосування високих технологій збільшилася практично вдвічі. Кіровоградщина останніми роками — в трійці кращих областей щодо врожайності зернових. Одне слово, область стабільно працювала впродовж останніх років, і ця тенденція, гадаю, збережеться в майбутньому.
– Щойно відбулося призначення нового прем’єр-міністра. Декількох з його попередників ви спостерігали, працюючи в облдержадміністрації. Яким бачиться з обласного рівня ідеальний прем’єр-міністр?
– Держава — це й політика, й економіка, й адміністративний механізм управління. Тому сьогодні прем’єром має бути людина політично сильна, інтелектуально достатня, з відповідними морально-психологічними якостями та відповідним досвідом, засвідченим результатами практичної роботи. Я вважаю, цим вимогам найбільше відповідає призначений прем’єром Віктор Янукович, донецький губернатор. Віктор Федорович показав силу влади. Причому не голу адміністративну силу, а силу, здатну в складних соціально-економічних умовах успішно виконувати координуючу роль. Він на практиці довів, що здатний вирішувати проблеми, важливі для свого регіону та країни в цілому, і підходити до вирішення цих проблем з почуттям соціальної відповідальності за наслідки своєї роботи. Це людина, яка пройшла випробування практикою керівної роботи у великому індустріальному центрі, яка здійснювала багато програм розвитку цього центру, що трансформуються на рівень всієї держави. Враховуючи це, з нашої області на початку року було направлено робочу групу до Донецька, яка вивчила складові досвіду, а вже потім область підписала угоду про співпрацю з цим потужним регіоном.
— Чи є доцільним, з вашої точки зору, створення двопалатного парламенту? Якщо «так», то що має являти собою друга палата?
— Глибоко переконаний, що у парламенті мають бути представники не тільки від населення певних територій, але й від самих територій як адміністративно- господарчих одиниць. У процесі законотворчості обов’язково треба враховувати досвід повсякденної роботи виконавчої влади. В другу палату мають бути делеговані її представники. Не знаю, як там її назвати — «вища» чи «нижча», але це має бути робочий механізм, що повинен відбивати процеси, які відбуваються в регіонах. Я не хочу сказати, що до цієї палати обов’язково мають входити голови обласних держадміністрацій. Думаю, це не принципово. Важливо, щоб місцева влада, представлена в цій палаті, могла відстоювати в парламенті позиції регіонів. Важливо, щоб вона могла брати участь у розробці програмних документів і у вирішенні питань на рівні держави.
— Чи існує, з вашої точки зору, економічна, соціальна чи політична доцільність у перегляді територіально-адміністративного устрою держави? Як ви оцінюєте російський експеримент із створенням федеральних округів?
— Я проти російського варіанту, тому що це збільшує кількість апаратних працівників. Ми сьогодні не настільки багаті, щоб створювати додаткові структури, які б паралельно керували відповідними територіями або округами. Україна, на мій погляд, сьогодні не повинна приймати рішення щодо адміністративного перерозподілу території. По-перше, всі території як частки держави повинні мати стабільну фінансово-економічну ситуацію. І незалежність щодо наповнення місцевого бюджету, щодо працюючих підприємств, щодо розвитку території, соціальної сфери. Можливо, через певний час можна буде повернутися до розгляду цього питання. Але за обов’язкової умови: стабільності фінансової ситуації та сталого економічного розвитку нашої країни. Тому що, наприклад, якщо збазувати нас, Кіровоградську область, то треба робити це з територією, яка має досить потужний індустріальний розвиток, — у нас більш розвинене сільське господарство. А суміжні з нами території не є суто індустріальними. То яка ж буде економічна користь усьому центральному регіону України від перекроювання адміністративно- територіального устрою?
– Наскільки справедливою є теза про необхідність «посилення регіонів»? Чим вони слабкі зараз, чи відчуваєте ви брак якихось повноважень у виконанні покладених на вас функцій?
— Повноважень на сьогоднішній день достатньо. Проблема в іншому. Багато повноважень, які не підкріплені фінансовими ресурсами. Крім того, я би вважав доцільним все-таки повернутися до розподілу повноважень. Програми, які базуються на державному рівні, повинні фінансуватися за рахунок державних коштів. І відповідати за їхнє виконання повинні посадовці відповідного рівня. І є програми, які базуються на місцевому, регіональному рівні, тобто фінансуються за рахунок обласних бюджетів. Безумовно, представники Президента повинні бути відповідальними за всі програми — і загальнодержавні, і регіональні. Однак не слід забувати про таке поняття, як делегування функцій, повноважень. Тому і вважаю, що більш чітко треба сьогодні визначити не тільки повноваження, але й відповідальність i фінансове забезпечення.
— А надання більш ширших прав регіонам не становить, на ваш погляд, небезпеку цілісності державі?
– Досі ще не чув, що той чи інший регіон настільки самозабезпечений, що може самостійно вирішувати всі свої проблеми. Сьогодні багато спільних проблем. І сильні регіони тільки тодi, коли вони працюють у взаємодії з іншими регіонами. І в першу чергу — з регіонами нашої держави. Область може доповнювати область. І майже 50-мільйонне населення нашої України є сьогодні, мабуть, найактивнішим учасником процесу внутрішньоекономічної інтеграції. Внутрішні інвестиції обов’язково треба використовувати так же, як і зв’язки в промисловості. Отож, ми уклали багато міжобласних угод. Ми хочемо мати спільні програми для вирішення спільних завдань.
— Як ви ставитеся до ідеї повернути обласним радам їхні виконавчі органи — виконкоми, а за держадміністраціями залишити тiльки наглядові функції (як у французьких префектур)?
— Як на мою думку, це робити недоцільно. Особисто я не хочу виконувати функцію лише наглядача. Я хочу, щоб все те, що напрацьовано на сьогоднішній день, працювало в найефективнішому режимі. Облдержадміністрація сьогодні – це сильна виконавча структура, яка займається всіма функціями, починаючи від адміністративних і закінчуючи господарчими. Оцими функціями сформовано достатньо сильні команди. І на сьогоднішній день, коли економіка дає позитивні результати, знов входити в режим експерименту, вважаю, недоцільно.
