Українсько-польський форум партнерства було створено в лютому 2011 року як платформу для обміну думками і можливого вироблення спільних оцінок щодо історичної проблематики та актуальних питань сьогодення. Співголова Форуму з українського боку, народний депутат Анатолій Кінах вважає, що зараз установлюються стабільні українсько-польські відносини, а його колега з польського боку — голова Євроатлантичного товариства Польщі Януш Онишкевич зауважив, що наші сусіди поділяють прагнення України до європейської інтеграції. Анатолій Кінах запевнив, що інтеграція України в європейську, світову економічну і політичну системи, що сприятиме сталому розвитку української економіки, підвищенню рівня та якості життя людей, утвердженню демократичних цінностей, є незворотною. Учасники форуму наголосили на важливості того, що парафовано Угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі з ЄС, прийнято Кримінально-процесуальний кодекс, який є кроком до утвердження в країні верховенства права й рівності всіх перед законом, Закон України «Про громадські об’єднання» та ухвалено Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, що забезпечило можливість ще активнішої участі в процесах інтеграції України в Європейський Союз.
Українсько-польський форум партнерства, крім подальшого сприяння розвитку економічного й інвестиційного співробітництва між Україною та Польщею, має намір попрацювати і над зміцненням двосторонніх взаємовідносин і в культурній та освітній сферах. Як розповіли учасники, в планах — реалізація програм польсько-українського молодіжного обміну, створення Східного європейського університету і будівництво студентського містечка на базі Волинського національного університету імені Лесі Українки. Проте під час заходу визначальним і найемоційнішим стало обговорення питання «Волинська трагедія, акція «Вісла»: спільна пам’ять про спадок минулого як чинник для зближення народів в об’єднаній Європі». Здавалося б, що після того, як 2003 року український і польський парламенти прийняли спільну заяву з приводу однієї з найтрагічніших сторінок спільної історії — так званої волинської різні, та обопільно домовилися сприймати її в майбутньому зі словами: «Прощаємо і просимо вибачення», дійти злагоди буде легше. Нині тривають роботи зі створення меморіалу пам’яті жертвам міжетнічного протистояння на місці колишнього села Острівки в Любомльському районі, яке фінансують поляки, наступного року обіцяють нарешті офіційно відкрити такий же, уже споруджений кілька років тому меморіал у Сагрині.
«Одним із важливих документів, на який спираються учасники Українсько-польського форуму партнерства, є Постанова Верховної Ради України та Сейму Республіки Польща, ухвалена 2003 року. Ми розуміємо важливість визнання історичної правди, працюємо над поглибленням між українцями та поляками духу порозуміння, дружби і взаємоповаги, робимо все для того, щоб передати майбутнім поколінням високі моральні цінності, дух довіри та симпатії», — наголосив співголова форуму, народний депутат України Анатолій Кінах.
Однак ще чимало треба зробити для того, щоб близька 70-та річниця трагічних подій на Волині не виявилася підставою для підігрівання антипольських настроїв в Україні або ж антиукраїнських у Польщі. З огляду на це пригадується нещодавня ситуація, коли влада Любліна вирішила не запрошувати український гурт «Тартак» на студентський фестиваль через наявність у їхньому репертуарі пісень про УПА («День» № 63 від 10 квітня 2012 року).
На засіданні форуму для кожного його учасника настільною стала книжка «Війни і мир» із бібліотеки газети «День». Анатолій Кінах представив уже третє її перевидання, і така потреба у правдивому слові істориків з обох країн має своє пояснення. Адже назва книжки має і своє ширше продовження: «Українці — поляки: брати, вороги, сусіди». Ця істина дуже близько підходить до сердець і волинян, і жителів такої близької географічно Польщі. Про те, як відбувалося обговорення і теми, і книжки «Дня», — читайте в коментарях та виступах учасників форуму.
ПРО ЛЮДСЬКУ ПОЛІТИКУ
Борис КЛІМЧУК, голова Волинської обласної держадміністрації:
— Коли ми перепоховували жертви в Острівку, то спільно плакали і спільно молилися. І нині хочу подякувати сусідам із того боку Бугу, бо й вони допомогли відновити нам, українцям, там частину нашої пам’яті. На території Польщі вже відновлено чотири українські кладовища, на які по півстоліття не ступала людська нога. І коли в селі Модринь завершували роботи, то відбулося те, до чого не мають права торкатися політики. Прийшли діти, внуки і правнуки тих поляків, які причетні й до міжетнічного протистояння з українцями. І вони допомагали нам у роботах із відновлення кладовищ. «Коли це стало потрібним вам, то стало потрібним і нам,» — ця фраза з уст поляків є найкращим уроком для нас. Вшановувати пам’ять своїх земляків на Волині дозволили ще задовго до офіційного про це договору між Польщею й Україною. На Волині поляки встановили пам’ятні знаки жертвам українсько-польського протистояння 1943—1944 років у 43 населених пунктах. У дев’яти селах здійснено благоустрій цвинтарів, зокрема на п’яти поховані вояки Армії Крайової. Коштом Української держави споруджено й Меморіал полякам у селі Павлівка Іваничівського району, який було відкрито на рівні президентів двох держав. До Острівків, також коштом української сторони, прокладено дорогу, обгороджено кладовище. Це нормальна людська праця, і, на мою думку, це не має бути державною політикою, а має бути саме людською політикою.
«ПОДОЛАННЯ РОЗБІЖНОСТЕЙ МАЄ ВІДБУВАТИСЯ ТІЛЬКИ НА ПРИНЦИПОВІЙ ОСНОВІ ПОСЛІДОВНОЇ НАУКОВОСТІ»
Валерій СОЛДАТЕНКО, директор Українського інституту національної пам’яті:
— Апеляція до минулого — це переконливий історичний аргумент, що ми не можемо, не маємо права допустити повторення трагедії в майбутньому. Проте в нас ще дуже мало таких книжок, як «Війни і мир», що видана газетою «День». Бо навіть нещодавно мені подарували книжку, де різні автори різних країн Європи висвітлюють питання польсько-українського протистояння в сорокових роках минулого століття, але висвітлюють украй тенденційно. І ця книжка видана за сприяння... українського парламенту. У книжці з Бібліотеки газети «День» мене найперше приваблює коло авторів. Адже існує три погляди на цю проблему: з виправданням дій поляків, такий же погляд з виправданням дій українців, і є спроби аналізу, компромісного підходу до цих проблем. Газета «День» у своїй книжці представила не тільки власне український погляд, бо тут надано слово й польським авторам, а представила думки саме поміркованої групи авторів, що дуже важливо для вирішення цієї проблеми. Кожна зі сторін намагається завищити кількість своїх жертв, применшивши жертви протилежної сторони. Вважаю за необхідне наголосити, що шлях до подолання розбіжностей у підходах до цього питання, до зближення обох народів має відбуватися тільки на принциповій несхитній основі строгої послідовної науковості. Ми ще не почали вивчати російські й німецькі архіви з цього питання, а вони, безумовно, приховують чимало відкриттів.
«ОБОВ’ЯЗКОВО ТРЕБА СЛУХАТИ ОДНЕ ОДНОГО»
Януш ОНИШКЕВИЧ, співголова Українсько-польського форуму партнерства, голова Євроатлантичного товариства Польщі:
— Проблема асиметричності провини для мене є зрозумілою. Але ми мусимо прийти до спільного висновку: як насправді це все виглядало... Ми в Польщі довго були переконані, що до страти євреїв у роки Другої світової війни наш народ не має відношення. Але ми зустрілися з проблемою власної вини, коли стали відомими факти. Це був досить травматичний досвід для народу. Готуйтеся й ви до такого процесу в своїй країні. Це дуже болісний процес, ми, поляки, це вже відчули, але якщо ми хочемо й надалі розвивати відносини, то мусимо й це пережити.
Мацей ДАНЦЕВИЧ, голова відділу міжнародних відносин Ради захисту пам’яті боротьби та мучеництва:
— Дуже непросто відновити імена жертв у тому ж Острівку, адже люди гинули по лісах, у своїх будинках... Проте за останні два роки нашої співпраці з Волинню спостерігається відчутний прогрес щодо розвитку й дослідження цієї теми. Обидві сторони з більшим розумінням підходять до того, що відбулося в минулому. З нашого боку, вважаю, справді відбувається багато поступок, хоча ще багато поляків, які не згодні з цим, бо походять із Волині, тут могили їхніх рідних. Але після багатьох аргументів вони також схиляються до того, аби йти один одному на поступки. Важливо, що до порозуміння приходять насамперед прості люди, вони беруть участь у вшануваннях пам’яті жертв на кладовищах. Добре, що політика не відіграє великої ролі в поглядах цих людей, вони можуть разом збиратися й спільно та спокійно обговорювати проблеми нашого колишнього протистояння. У наступному році ми будемо відзначати 70-ту річницю Волинської трагедії, до того часу ми маємо закінчити меморіал в Острівку. Сподіваюся, що до цієї дати ми підійдемо без конфронтацій, адже й польська сторона завжди допомагає українським інституціям у відновленні народної пам’яті.
Адам ЕБЕРХАРДТ, політолог, заступник директора Центру східних досліджень (Варшава):
— Проблеми історичної пам’яті дуже складні, й дуже важливо, що ми спілкуємося, бо тут треба розмовляти, обмінюватися своїми думками, доносити свою точку зору. Обов’язково треба слухати одне одного і знаходити такі рішення, які будуть задовольняти як поляків, так і українців. Із польської точки зору проблема Волинської трагедії дуже чутлива, вона є важливим елементом внутрішньої політики Польщі, може впливати й на відносини наших держав. Але ми маємо використовувати карти нашої спільної й трагічної історії, аби будувати діалог, а не використовувати історію як елемент конфлікту й конфронтації. Думаю, що за останні 20 років польсько-української історії з нашого боку було зроблено дуже багато кроків назустріч Україні, ми тішимося з її прагнення бути в Євросоюзі й сприяємо цьому прагненню. Така підтримка України і в колі політиків Польщі, й у польському суспільстві вважається важливішою, ніж навіть історія. Але й цю історію ми не можемо забути. І проблема тільки в тім, аби й українці вислухали поляків щодо цієї історії. Чи готове українське суспільство подивитися на Волинську трагедію очима поляків, ось у чім питання... Мені цікаво було б прочитати книжку «Війни і мир» польською мовою, бо серед авторів я бачу багато відомих мені авторів, думку яких шаную.
(Книгу «Війни і мир, або Українці — поляки: брати/вороги, сусіди» польською мовою можна придбати, звернувшись до редакції нашої газети: 03115, Київ, проспект Перемоги, 121д, телефон/факс — (044) 303-96-70, факс 303-94-20 або скориставшись інформацією на сайті «Дня» www.day.kiev.ua про регіональні книгарні, де реалізуються наші видання. — Ред.).
«ДРУЖБА — ПРИЯЗНЬ»
Сергій ФЕДОНЮК, проректор із міжнародних зв’язків Волинського національного університету імені Лесі Українки:
— Книжку «Війни і мир» я, як кажуть, від обкладинки до обкладинки прочитав, ще коли вона вийшла першим тиражем. Тоді дуже цікавився Польщею, мав щодо неї й наукові інтереси, а живучи на Волині, не можна бути байдужим до багатьох сторінок нашої спільної історії. Різні автори дають зрозумілу відповідь на часто болючі питання, які хвилювали не одне покоління і на цьому, і на тому берегах Бугу. З книги ми розуміємо, що таке Польща, хто такі поляки як нація. У більшості випадків ще й нині переважає, я б сказав, попсове розуміння, що ми сусіди, ми маємо дружити, а тому мали б і заплющувати очі на багато що. Але найперше навіть із сусідами треба мати відчуття власної гідності. Такого глибокого погляду на українсько-польські відносини до книжки «Війни і мир», вважаю, й не було. Ми живемо у прикордонні, тож не раз зустрічалися з поляками на різних заходах. Вони завжди проходили в настроях «дружба — приязнь». Але коли їхав потім на конференцію, тим більше в Польщу, то відчував трохи насторожене ставлення не до себе конкретно, а до українців взагалі. Обов’язково спливала «Волинська різня», причому у варіанті вини тільки українців, хоча насправді все значно складніше, є дві історії, дві правди, і це зрозуміло, здавалося б. Правда — вона у спогадах, але вона і в архівах, які ще лише привідкрили свої двері. І кожна зустріч, подібна до цієї, справді корисна для обох сторін. Після форуму перечитав ще раз деякі статті з книжки «Війни і мир», і подумав, що студентам було б цікаво поговорити на цю тему з головним редактором «Дня» Ларисою Івшиною.
«День» ФОРМУЄ НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ»
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік Національної академії наук України, директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка при НАН України:
— Свого часу я мав честь і можливість готувати спільну заяву двох наших парламентів, яку було прийнято 10 липня 2003 року. Це заява з нагоди 60-ї річниці так званої Волинської трагедії. Вважаю, що тон і зміст цієї заяви робить нам честь. Ті проблеми — щодо кількості жертв, хто почав і як став можливим цей страшний конфлікт, — це все залишиться історикам для досліджень, бо це минуле, від якого не відмовишся. Нам же треба зробити все, аби між народами настало порозуміння, і, вважаю, ми на добрій дорозі. Не може бути виправдання насильству й терору щодо іншого народу. Українська сторона це визнає. Маю моральне право говорити на цю тему, бо зовсім малим був на руках у батька, коли наше волинське село гинуло від міжетнічної чистки, а я залишився жити лише завдяки благородному вчинку поляків, які попередили батька. Але мама розповідала, що й вояки УПА приходили з лісу й говорили: передай сусідові Стаху, аби рятував сім’ю, бо мала бути біда.
Нам справді є нам чим думати — і полякам, і українцям. І книжка «Війни і мир» тут добрий помічник у роздумах. Для українців вона цікава насамперед тим, що порушує проблеми, про які простий, як кажуть, звичайний українець може й не знати, а книжка пояснює причини багатьох подій нашої спільної історії. «День» якраз і займається тим, чим, на жаль, не займається, на мою думку, ніяке інше друковане видання в Україні: системно публікуючи статті з різних питань, видаючи потім книжки, газета формує національну ідентичність. І головне, що залучається до виховання молодь, і Літня школа журналістики «Дня», на мою думку, відіграє тут важливу роль. Зрозуміло, що формування національної еліти — а це теж важлива місія, яку взяв на себе «День», — це важка справа. Завдяки книжці «Війни і мир» ми можемо зробити висновок, що у польсько-українських відносинах ми ще багато чого не пізнали й тим більше не зробили висновків. Не треба ідеалізувати й поляків, бо й їхня вина є в тому, що ми часто мали катастрофічні конфлікти. Як писав Шевченко: «А чванитесь, що ми Польщу колись завалили!.. Правда ваша: Польща впала, та й вас роздавила...»
Учасники Українсько-польського форуму обговорили і політичну ситуацію в Польщі та Україні, стан і перспективи українсько-польського співробітництва в середній та вищій освіті, питання вивчення польської мови в Україні та української — в Польщі. Ректор Волинського національного університету імені Лесі Українки, професор Ігор Коцан представив концепцію розвитку Східноєвропейського національного університету і спорудження студентського містечка на базі вишу, який він нині очолює. Підбиваючи підсумки форуму, народний депутат України Анатолій Кінах повідомив, що пропозиції, які прозвучали — про проведення серйозного українсько-польського історіографічного форуму, про вшанування громадян і Польщі, і України, які виявили справжній патріотизм і високу моральність у період міжетнічної сутички, буде донесено до владних інстанцій обох країн. Адже праведників миру було багато і з польського, і з українського боку. І така оцінка їхніх дій також посприяла б кращому засвоєнню непростих уроків спільної історії.
