...при відсутності стратегії склалася певна закономірність — будь-яка тактична мета доводиться до абсурду з діаметрально протилежними результатами Вершники без голови добрі, поки не влізли на коня
Більшість громадян України — і «правильні» демократи і «неправильні» червоні — бажають, щоб вони, їхні діти й онуки жили в цивілізованій європейській країні з високою якістю життя. Це як у популярному фільмі, де молодик питає панночку: «Хочеш великого і чистого кохання?». На що соромлива дівчина відповідає: «А хто ж його не хоче!». У життєвих питаннях розходження виникають не за формою, а за змістом. Одні мають на увазі під великим коханням швидкоплинне побачення у скирті сіна, інші — вінчання на все життя.
Коли західні політики кажуть про європейський шлях України і пропонують «шлюб через кохання» влада довго перебуває в стані приємного хвилювання і як наречена на виданні починає мріяти про кращий сценарій, забуваючи, що і шлюб може бути нерівним. Дипломатичні заяви роблять політики (особи найманої праці), а інвестиціями ризикують прагматичні підприємці (власники капіталу). І тут часто виникає відома суперечність між політичними заявами і капіталом. Політичний «шлюб» держави, що потребує зміни геостратегічного простору, коштує великих фінансових затрат для облаштування. І важливо переконати не політика, а ділового партнера (західного платника податків), що його затрати будуть не марними. При цьому ще більш важливо не втратити гідності, і знати з яким посагом прийде працелюбна і чорноземна наречена в новий «Європейський дім».
«НАПАД БЕЗГЛУЗДОГО ОПТИМІЗМУ»
Здавалося б, зовсім нещодавно, після падіння «залізної завіси», Європу охопив ринковий романтизм. На Заході було велике очікування відкриття величезного і останнього на Землі економічного простору для колумбів міжнародного бізнесу. Відносно висока купівельна спроможність населення, дешеві та кваліфіковані трудові ресурси, різноманітність корисних копалин навіть за умов відсутності конвертованості карбованця робили привабливим новий східноєвропейський ринок. Але минуло небагато часу і при «шоковому» відкритті країни для зовнішнього світу, економічній кризі, що посилилася, і падінні рівня і якості життя переваги перетворилися на міраж. Настало розчарування і «втома очікування» від гасла «Захід нам допоможе...» Довга дорога іноземних інвестицій загубилася десь у дюнах, місцеву «еліту» звинувачують у корупції, в інших гріхах і неохоче пускають на поріг «Європейського дому». Можна послатися і на думку американського політолога та економіста зі світовим ім’ям Джона Кеннета Гелбрейта, що оцінює спробу майже автоматичної зміни комунізму магічною силою ринкової системи як «напад безглуздого оптимізму».
Особливо великі надії пов’язувалися з входженням України в Європейське Співтовариство. Віддалившись від Росії, країна зруйнувала зв’язки, що склалися. Але для входження до ЄС одного бажання виявилося замало. Необхідні відповідні макроекономічні показники, стабільне законодавство, інвестиційний клімат, конвертована валюта, експортні можливості і, найголовніше, вже досягнутий певний рівень життя. У іншому випадкові «нерівний шлюб за розрахунком» з Європейським Союзом стане непомірним тягарем для українських громадян. Крім того, в ЄС спостерігаються істотні відмінності в рівні і якості життя між півднем і північчю, і «щасливий квиток» у світле капіталістичне майбутнє поза чергою може призвести до дезінтеграції співтовариства.
Після падіння Берлінської стіни «соціалістичний табір» повністю відмовився від своїх соціальних досягнень, намагаючись запозичити західну модель розвитку. І це збіглося за часом із протилежними тенденціями — перетворення Західної Європи з відкритого в закрите для зовнішнього світу суспільство, що виявляється в концепціях «золотого мільярда», імміграційному законодавстві і под. Зі вступом Польщі і Угорщини не тільки до НАТО, але й до ЄС, відродиться автоматично «залізна завіса», якщо не ідеологічна, то економічна і митна.
Можна констатувати, що у східнослов’янських країн «великого стрибка» в капіталізм не вийшло. Що розплачуватися доводиться не лише відсотками за західними кредитами, а й убогістю народу. Як уже зазначалося, при відсутності стратегії склалася певна закономірність — будь-яка тактична мета доводиться до абсурду з діаметрально протилежними результатами. Після проголошення курсу на європейську інтеграцію Східна Європа з кожним роком все далі віддаляється від Заходу за рівнем і якістю життя, розвитком економіки, освіти й наук. Але куди?
«Напад безглуздого оптимізму» затьмарив розум, котрий не помітив, що вже тисячу років християнству (католицькому і православному) не вдалося подолати розкол у душі. У Центрально-Східній Європі (ЦСЄ) після падіння Берлінської стіни зберігся «бар’єр», що проходить через душі людей, що існує вже тисячоліття з моменту розколу християнського світу на західних і східних християн. Якщо подивитися на європейську мапу конфесій, то стає очевидним, що нові незалежні країни Балтії, Польща, Чехія, Угорщина, Словенія і Хорватія повернулися в свій конфесійний простір. Цілком можна пояснити й західну орієнтацію українських греко-католиків, що мають безцінний досвід рубіжної конфесійності. Нині вододіл благополуччя та убогості проходить уздовж цієї європейської соціокультурної межі, де в найбільшому потрійному вузлі католиків, мусульман і православних на Балканах не гасне заграва етнонаціональних і етноконфесійних конфліктів.
Захід на чолі зі США, могутньою, багатою, але позбавленою глибоких історичних традицій державою, розколов Європу на балканських рубежах за національною ознакою на «правильні» та «неправильні» народи, намагаючись їм безуспішно подарувати права людини за допомогою «найсправедливіших» бомб і ракет.
Нині геоекономічні рубежі збереглися на Ельбі, поглиблюється диференціація між державами за основними гуманітарними і макроекономічними показниками. Якщо більшість країн ЄС за інтегральним показником — індексом гуманітарного розвитку — входить до групи високорозвинених держав, а Словенія, Чехія, Словаччина, Угорщина і Польща посідають серединне становище в світі, то Україна, Албанія і Молдова перемістилися до категорії найбідніших країн світу. Пересічний душовий ВВП на захід від Ельби в 3,1 — 3,5 разу і на схід в Польщі, Угорщині, Словаччині, Чехії і Словенії у 1,1 — 2,0 разу перевищує пересічний світовий (прийнятий за одиницю), а в Україні, Молдові та Албанії — у 3 — 7 разів менший за світовий.
Поки що ще не усвідомлено соціально-психологічні наслідки переходу країн зі східноєвропейського до західноєвропейського економічного простору. Чехія, Польща та Угорщина посядуть в ЄС місце маргіналів, тоді як у «соціалістичному таборі» вони виділялися своїм цивілізаційним і культурним статусом. Це слугувало взірцем наслідування для східних слов’ян, що в душі усвідомлювали чехи, поляки та угорці.
Після невдалого кидка до розвиненого капіталізму, зразком нового наслідування для східнослов’янських країн став польський досвід. Дійсно, Польща домоглася відносно стійкого благополуччя і перестала бути товарною барахолкою для східних і південних слов’ян. Але при цьому не можна забувати, що в країні зберігалися елементи громадянського суспільства, приватний аграрний сектор і виключно впливова католицька церква. Більшість місцевих комуністів і за соціалізму, носячи в нагрудних кишенях партквитки, залишалися в душі католиками.
Незважаючи на тернистий шлях постсоціалістичної трансформації країн Центрально- Східної Європи, історично склався образ України як житниці Європи. Здавалося б, варто лише надати преференції (пільги) для західних інвестицій і європейська інтеграція стане неминучою в найкоротші терміни. Однак цього не лише не сталося, але міжнародні фінансові інститути (МВФ і ВБ) зажадали ліквідації всіляких пільг, враховуючи хронічний дефіцит державного бюджету України. Отже, річ не лише в преференціях, але й у чомусь іншому?
ЕФЕКТИВНА ТЕРИТОРІЯ
У сучасному світі сприятливий інвестиційний клімат вимірюється не лише пільговим режимом, а створенням конкурентоздатності регіональних умов господарювання за рахунок поєднання величезної кількості чинників, що забезпечують геоекономічну ренту (отримання надприбутку). За умов глобалізації з’явилася неконкурентоздатність нового типу — інвестиційна непривабливість — і посилилася роль природного чинника в суспільному поділі праці. Особливого значення для залучення інвестицій набули показники ефективності території.
Відомі з часів Елізе Реклю географічні уявлення розширив відомий академік-математик Микита Мойсеєв у праці «Агонія Росії». Ефективна територія держави включає географічний простір без екстремальних умов для життя людей. Непридатними вважаються кліматичні зони, де середньорічна температура є нижчою за два градуси морозу, а висота над рівнем моря понад 2000 метрів. У Росії лише третина території (5,5 млн. кв. км.) відповідає цьому критерієві. За цим показником найдовша у світі держава посідає лише п’яте місце після Бразилії, США, Австралії і Китаю. Росія — не лише найдовша, але й холодна країна світу. Це своєрідна Чукотка геоекономічного простору Землі, де створення виробництва потребує великих витрат на одиницю продукції.
Україна володіє виключно високою питомою вагою ефективної території в загальній площі країни. І не і не випадково вона була головною продовольчою житницею в просторі Російської, а потім Радянської імперії. Якщо виключити дві євразійські держави — Росію і Туреччину, то Україна є найбільшою за площею (604 тис. кв. км) і довжиною європейською державою. Її територія простяглася з півночі на південь майже на 900 км, а із заходу на схід — на 1300 км. Тут поблизу західного кордону розташовано географічний центр Європи. Велику частину території республіки (95 %) займає Східноєвропейська рівнина і лише на заході і крайньому півдні розташовано гори зі зручними перевалами. Найвищі гірські вершини — Говерла (2061 м) в Карпатах і Роман- Кош у Криму (1545 м). Компактна і освоєна територія країни характеризується відсутністю екстремальних умов життєдіяльності. В Україні розташовано найбільший масив чорноземів. Природні ландшафти України відрізняються своєрідністю і красою.
Майже серединне положення України між Північним полюсом і екватором і близькість теплого моря створюють сприятливі комфортні умови для життя людей і господарської діяльності, включаючи вирощування продовольчих культур. Багаторічна середня температура січня — 5, липня +20 градусів.
Уся територія України перебуває в кліматичній зоні, де період із температурою повітря понад + 10 градусів становить від 150 до 220 днів на рік. Переважну частину території Росії (за винятком європейського і далекосхідного півдня) розташовано в кліматичній зоні, де період із аналогічною температурою становить від 60 до 150 днів на рік. На Крайній Півночі Сибіру і Далекого Сходу такий період узагалі відсутній.
Про це написано в численних підручниках з географії. Одним словом, українському народові є чим пишатися. Однак процес глобалізації не визнає такої категорії. Міра ефективності території визначається її розташуванням у конкретному геоекономічному просторі. На відміну від Росії, що за інерцією претендує на глобальні зіставлення, Україна декларує свій європейський вибір. Тому й придивімося більш уважно до можливого місця України в новому західному геоекономічному просторі Європи.
ПОМЕШКАННЯ УКРАЇНИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ДОМІ
На цьому шляху на Україну чекають несподівані сюрпризи. У Європі географічна північ не збігається з полюсом холоду. На півночі Європи розташоване незамерзаюче Норвезьке море, а на півдні України замерзаюче Азовське море. Найбільш холодними зимами серед ефективних територій відрізняється північний схід України (Слобожанщина), де середня температура січня досягає — 8 градусів, що нижче, ніж в Осло, Стокгольмі і Гельсінкі. Велика частина Західної і Південна Європа має середньомісячну температуру січня вище за нуль градусів. Україна лідирує в Європі і за суворістю клімату (різниця між літньою та зимовою температурою), а значна частина сільськогосподарських угідь розташована в зоні ризикованого землеробства.
Таким чином, в ЄС Україна посяде місце своєрідної «європейської Чукотки» і буде претендентом номер один за дорожнечею капітального будівництва, включаючи спорудження підмурків, товщину стін, прокладання водогону та тепломереж. Розвіється міф про дешеву українську робочу силу, що потребує більше питомих затрат на теплий одяг і обігрів житла та виробничих приміщень. З урахуванням клімату український трудящий повинен мати високий мінімальний прожитковий мінімум у порівнянні з чорною Африкою, Південно-Східною Азією і Латинською Америкою.
Природно, що загартована духом пролетарського інтернаціоналізму, Україна в глибині душі сподівається на дружбу європейських народів. Чесно кажучи, десятирічна стратегія європейської інтеграції України з цього й виходила. Ми ощасливимо Європу своєю присутністю, а західні трудящі-капіталісти допоможуть нам облаштуватися на новому геополітичному місці. У Західній Європі пройдуть мітинги солідарності з українським народом, що здійснив «великий стрибок» у капіталізм. І сценарій «дружби народів», що передбачає братню безвідплатну допомогу Україні, почне втілюватися в життя.
Враховуючи, що в постсоціалістичному просторі господарство України найбільш постраждало внаслідок «бізнесу» на державних ресурсах і корупції, західноєвропейські трудящі-капіталісти почнуть здійснювати великомасштабну програму матеріальної підтримки братнього українського народу. Металурги Німеччини та Італії боротимуться за надання Україні найбільшого сприяння в торгівлі металом за демпінговими цінами. Німецькі шахтарі виступлять з ініціативою закриття місцевих шахт, щоб дати дорогу в Європу дорогому українському вугіллю. Французькі селяни поступляться своєю квотою з виробництва зерна, німецькі автомобільні концерни подарують технологічну лінію для виробництва «шістсотого мерседеса» для української еліти, а грецькі судновласники — новий торговельний флот замість розкраденого. Враховуючи, що колишній всесоюзній здравниці (Криму) важко конкурувати із зарубіжними курортами, Західна Європа передасть на вічне користування в подарунок Україні Блакитний берег Середземномор’я. Європейський Союз повністю покладе на себе фінансування ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи. На гроші західних платників податків буде прокладено нові транспортні коридори, якими щасливі українські громадяни їздитимуть на особистих автомобілях дорогами континенту.
До речі, про проект європейських транспортних коридорів. Ця ідея виходила з передумови європейської інтеграції всіх східноєвропейських країн. Припустімо, що в майбутньому з них лише Україна інтегрується до західноєвропейського економічного простору. Утвориться своєрідний «апендикс» комунікаційного каркаса — південно-східний тупик Європи. Відпаде необхідність створення транспортного коридору з «варягів у греки» через територію України, оскільки він повинен буде проходити через митні кордони ЄС з Росією і Білоруссю. Найкоротший торговельний шлях із Західної Європи на Схід буде прокладено через союзні Білорусь і Росію. Можливий шлях через Україну (Крим) на Середній Схід стане реальним лише після припинення регіональних етнонаціональних і етноконфесійних конфліктів на Кавказі. Чорноморський коридор Західної Європи буде прокладено через Румунію, де для цього створено відповідну інфрастуктуру. Але не будемо відволікатися. Це особлива тема.
Між Північчю і Півднем Європи склався визначений поділ праці, внаслідок якого не виникають гострі суперечності при перерозподілі фінансових коштів Євросоюзу, що спрямовуються в створення сучасної інфраструктури, наприклад, Іспанії, Португалії та Греції, що є місцями традиційного відпочинку західноєвропейців. Греція, крім того, володіє найбільшим у Європі судноплавним «танкерним» флотом, видатними пам’ятками античності. Тут розташовано колиску західноєвропейської цивілізації.
При прийнятті до Європейського Союзу Україну автоматично буде віднесено до бідних країн з найнизькішими макроекономічними показниками, проблемних районів з кризовою промисловістю та сільським господарством і відсутністю сучасної транспортної інфрастуктури. Таким чином, Україна претендуватиме на місце, що нині займається кризовими територіями Ірландії, Португалії, Греції та іншими. Природно, що створений 1975 року Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР) повинен фінансувати проблемні райони України, до яких належить практично вся територія країни. Заснований у 90-і роки «Фонд зближення» з капіталом у 15 млрд. екю було призначено для створення транспортної інфрастуктури і поліпшення навколишнього середовища в Ірландії, Греції, Португалії та Іспанії. Це на порядок менше, ніж потрібно одній Україні.
П’ятирічний плановий бюджет сприяння регіонального розвитку ЄС у другій половині 90-х років становив $150 млрд. Програму Євросоюзу ФАРЄ розраховано переважно на країни Центрально-Східної Європи, що перебувають у першому ешелоні можливих кандидатів на вступ до ЄС. Бюджет програми становив у 90-і роки десь $15 млрд. Ці суми значно менші, ніж потребує трансформація України в геоекономічний простір ЄС. За возз’єднання 16,5 млн. східних німців із Західною Німеччиною вже заплачено понад трильйон доларів бюджетних надходжень. Чи готовий ЄС заради «дружби народів» піти на аналогічні жертви в Україні?
Розглянемо, яке місце посідає Україна в міжнародному поділі праці в Європі. Нішу машинозбірного цеху вже заповнено колишніми соціалістичним країнами Центрально-Східної Європи. Базові галузі господарства України — чорна металургія і вугільна промисловість — не конкуренти на континенті. Тут за виробництвом сталі лідирують Німеччина та Італія, електроенергії — Німеччина, Франція та Велика Британія. За видобутком вугілля виділяються Німеччина і Польща, а залізної руди — Швеція.
Не більш ніж міфом є те, що Україна — продовольча житниця Європи. Незважаючи на наявність родючих чорноземів, їх продуктивність знижується внаслідок ерозії, підтоплення, засолення і підкислення грунтів. Протягом тривалого часу Україна асоціюватиметься на Заході з чорнобильською катастрофою. І навряд чи хтось вдаватиметься в подробиці про площу та географію радіонуклідного забруднення сільськогосподарських угідь. Європейський громадянин, котрий живе в достатку, дуже чутливий до свого здоров’я і педантичний щодо не лише рецидивів «коров’ячого сказу». У Європі з виробництва зерна лідирує Франція, картоплі — Польща, молока — Німеччина та Франція, м’яса — Франція та Німеччина, поголів’я свиней — Німеччина та Іспанія. Україна експортує зерно, цукор і соняшникову олію. Але український цукор на зовнішньому ринку дорожчий за польський і аргентинський.
Нескінченні міркування про високі українські технології та інноваційні проекти не завжди підтверджено конкретними справами і поки що не викликають масового інтересу серед ділових кіл Заходу.
Міф про приреченість на європейську і північноатлантичну інтеграцію може перестати бути міфом, якщо країна покаже і доведе своє місце в міжнародному поділі праці й економічній інтеграції на континенті. В Україні широкого розповсюдження набула одеська приказка: «Хотіти — не шкідливо». Згідно із західноєвропейською традицією, висловленою великим німецьким мислителем і поетом Йоганном Вольфгангом Гете, можлива інша інтерпретація: «Хотіти не досить, потрібно думати».
Внаслідок здійсненої трансформації в Україні стало очевидним, що часу на європейську інтеграцію у нас із кожним днем стає все більше порівняно з тим, на який розраховували раніше. Є час для того, щоб подумати, як з гідністю увійти до «Європейського дому».
