Дуже схоже, що лідери, яких поки, скоріш за звичкою, ніж за фактичним станом речей, називають «помаранчевими», не розуміють, які в кінцевому підсумку руйнівні наслідки для України може мати те, що вони роблять (або не роблять) останнім часом. Приєднання Блоку Юлії Тимошенко до регіоналів (соціалістів і комуністів вже давно не можна вважати самостійними у політичному сенсі силами) при подоланні Верховною Радою вето Президента на низку актів, особливо на Закон про Кабінет Міністрів, дає ще більше підстав для таких висновків. На можливість поглиблення розколу України, як один з найгірших сценаріїв в разі залишення на політичній арені тільки двох політичних сил — Партії Регіонів і БЮТу, — деякі експерти вже вказали. Але, на глибоке переконання автора, справа може дуже скоро обернутися ще серйознішими викликами і загрозами для наріжних засад існування України й української нації. Якщо, звісно, вважати, що такими засадами повинні бути реальна незалежність, демократія, повага до прав і свобод громадян, збереження і розвиток української ідентичності, забезпечення верховенства законів і захист від панування криміналітету, хоча б елементарна чесність у політиці, бо абсолютною вона ніколи не буває. Мені нещодавно вже доводилося писати про вкрай небезпечну для демократії і в цілому для незалежності держави ситуацію, яка складається в результаті явної кризи, яку переживають «помаранчеві», і про негайні кроки до спільних дій, які б вони мали зробити. На жаль, ситуація «розкручується» в прямо протилежному напрямку. Про те, що Україна в небезпеці, вже не просто говорять, а публічно і голосно заявляють такі авторитетні й патріотично налаштовані люди, як Юрій Щербак. Про сліпоту і глухість, пожадливість і корисливість нашого елітного владного прошарку, в тому числі «помаранчового», пишуть у «Дні» Ігор Лосєв, інші публіцисти. До речі, автор цих рядків влітку 2005 року на шпальтах нашої газети висловлювався оптимістично щодо перспектив становлення української еліти і зараз не відмовляється від своїх умозаключень. Але процес цей останнім часом значно ускладнився.
Як у згаданому контексті розглядати останні дії БЮТу? Мінімум як волаючу недалекоглядність, що стає фірмовою ознакою наших політиків, причому із всіх таборів. І справа навіть не стільки в положеннях законів або постанов, проголосованих тимошенківцями спільно з регіоналами — в тому ж Законі «Про Кабмін» є низка логічних з точки зору необхідності впорядкування відносин між гілками влади статей. Гірше те, що БЮТом відверто продемонстровано небажання рахуватися з позицією колишніх «помаранчевих» партнерів і, що більш погано, з позицією Президента Віктора Ющенка. Називаючи якось останнього єдиним гарантом демократичних завоювань українського народу, Юлія Тимошенко не посоромилась взяти участь в послабленні його позицій. В чому знайшла зворушливе порозуміння з тими, кого сама називала ворогами незалежності, демократії, представниками олігархічних кланів і криміналу. В значній мірі у цій ситуації винні нашоукраїнці і президентський Секретаріат, які, ведучи переговори з антикризовою коаліцією, дуже мало докладали зусиль до дієвої співпраці з БЮТом. Але й сама леді Ю категорично не хотіла брати участь в перемовинах з представникам цієї коаліції й уряду, які велись від імені Президента, називаючи їх обманом народу. Але в діях Віктора Ющенка, при всій примарності його надій на порозуміння з іншою стороною, на що йому багато хто справедливо вказував, була державна логіка — якщо не вдалося перемогти опонентів, з ними потрібно було домовлятися. Тепер же Ю.Тимошенко вступила в очевидно нерівноцінні домовленості з регіоналами. Звичайно, можна вважати Закон «Про опозицію» (є дуже великі сумніви, що в остаточному вигляді він буде відповідати баченню БЮТу) плацдармом для боротьби опозиції за незалежність країни і демократію. Але цілком зрозуміло, що тільки кадрові преференції в плані розподілу керівних парламентських та деяких інших посад, про що багато говорять соратники Ю.Тимошенко, не дадуть гарантій його створення — для розгорнення такого плацдарму потрібне конституювання більш дієвих політичних і суспільних механізмів впливу на владу, захисту прав опозиції, захисту свободи слова, зібрань, словом того, що називається громадянським суспільством. В цьому сенсі колишні «помаранчеві» дуже швидко забули висловлювання деяких чільників регіоналів, що другого Майдану вони не допустять. Отже не можна позбавитись враження, що саме отримання керівних посад у комітетах Верховної Ради та окремих інших центральних установах найбільше цікавило і цікавить блок, який видає себе за принципово опозиційний. А тому можна з великою долею ймовірності прогнозувати, що принаймні частина нинішніх прихильників БЮТу дуже швидко прийде до висновку, що їхніх кумирів більше цікавлять владні крісла, а не доля країни і широких верств народу. І тоді ті 22% голосів, що набрав цей блок на парламентських виборах, залишаться надалі недосяжною мрією для нього. Можна тільки дивуватися, чому не закріплюється у свідомості колишніх «помаранчевих» очевидна істина, що ні дане політичне формування, ні тим паче «Наша Україна» або можливі нові партії демократичного проукраїнського спрямування поодинці не можуть перемогти Росію, яка задіяла на утримання України у своїй орбіті дуже потужні ресурси, включно з орієнтованими на неї партіями?
А найгірше, що в результаті подібних кульбітів бютівців, взаємна недовіра між тими, хто колись з гордістю заявляв про свою приналежність до «помаранчевого» табору та сповідування ідеалів, відвойованих Майданом, буде тільки поглиблюватись. Бо нескоординованість дій в трикутнику Президент — «Наша Україна» — БЮТ, яка і раніше була очевидною, має багато шансів перерости у пряме поборювання один одного, що вже не раз траплялося впродовж 2005—2006-го років. Але ще найгірше, що дії політичної сили імені Ю.Тимошенко, яка ще якось претендувала на довіру з боку демократично налаштованої громадськості, вже зараз мають наслідком різке падіння цієї довіри. Разом iз цим все більше і більше громадян України втрачають віру, яку на певний час дав Майдан, в те, що наші політики взагалі здатні піднятися вище одномоментних власних інтересів і відстоювати високі ідеали.
P.S. Минулого понеділка у Житомирі депутат Верховної Ради від БЮТу і лідер Української Соціал-демократичної партії України Євген Корнійчук, коментуючи нинішню політичну ситуацію, з одного боку зазначив, що блок імені Тимошенко готовий опонувати регіоналам самостійно. Одночасно він вважає, що з Росією, яка стоїть за ними, можна домовлятися на прагматичних засадах. (Абсолютно очевидно, що подібна самовпевненість є смертельно згубною як для самих бютівців, так і України як незалежної держави. — В.К. ). Висловившись дуже різко на адресу «Нашої України» і Президента Віктора Ющенка, особливо стосовно підписання останнім Закону «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Є. Корнійчук в той же час в туманних виразах не заперечив можливості співпраці з президентським блоком, але за умови, якщо на перший план там вийдуть нові особи, і не буде мати впливу група Третьякова — Порошенка.
