Хід виборчої кампанії характеризується низкою явних позитивних особливостей. Із одного боку, це шанс на очищення політики, на яке так довго чекало суспільство. Країна має пречудові шанси позбутися левової частки тих, хто з усіх екранів «полірує мозок» вже десятиліттями, маючи єдину формальну підставу для оприлюднення своїх екстравагантних поглядів — депутатський мандат. А ще партійні гроші на «впихування» в прямі ефіри.
Важливо, що проведенню виборів не заважає навіть війна. Складна ситуація на фронті та в економіці не викликала в суспільстві тотального нігілізму, що, безумовно, є виявом його певної зрілості.
Ще одним безумовним позитивом стало те, що вплив адмінресурсу в традиційному розумінні практично зведено нанівець. Після того, що сталося в Україні, спробувати повторити Януковича дуже важко для будь-якої влади, навіть якби вона того схотіла. Тож навряд чи ми побачимо на цих виборах штурми «Беркутом» окружних виборчих комісій, як це було на виборах 2012-го.
Нарешті Україна може прийти до того, що в парламенті не стане комуністів, які десятиліттями паразитували на старечій забудькуватості. А «фракція Кремля» в парламенті може схуднути в рази.
Однак нинішні вибори, на жаль, використовують не весь конструктивний потенціал, закладений зникненням режиму Януковича.
По-перше, політичні сили лишилися старими — у них все ще панує політична корупція. Як наслідок, безліч виборчих округів «здано» представникам режиму Януковича демократичними політичними силами, які навмисне повиставляли на ці округи відверто непрохідних кандидатів, ще й розпорошивши сили зі своїми потенційними партнерами одразу на кількох. Очевидно, це зроблено за гроші. В умовах збереженої мажоритарної системи відносної більшості, коли для перемоги досить просто набрати лише більше за конкурентів, хоч би й 10 чи 15%, такі маніпуляції можуть призвести до перемоги кандидатів, які ніколи б не отримали підтримки більшості громади.
Так само, поряд з активістами, журналістами і комбатами, у списках не дуже поменшало «гаманців» виборчої кампанії, які, як правило, відзначаються політичної безпринципністю і бажанням «відбити» вкладені кошти корупційним способом. Загалом, продаж місць у виборчих списках — це те, що стримало всі партії від мінімального «відкриття» виборчих списків. Зробити це було досить легко — усього лише дозволивши громадянам поряд із голосуванням за виборчий список розставляти пріоритети всередині цього списку по кількох кандидатах. Усе це значно знизило б ціну внутрішньопартійної корупції й додало партійної демократії. Саме тому всі партії одностайно виступили проти.
На жаль, ЦВК і судова система показали себе як джерело корупції. Вони то скасовували реєстрацію кандидатів, то відновлювали за абсолютно непрозорими і не цілісними критеріями, тому про занесені суми та замовників у кожному окремому випадку лишається лише здогадуватися.
Нарешті, підкуп. Як свідчать дані, він зберігається — і непрямий (дитячі майданчики, гроші на лікування, лікарні тощо). І прямий — продуктові набори і, що найнебезпечніше, роздача грошей через мережеві структури. Величезна частина населення не бере й не взяла б гроші, тим більше вистачає тих, хто пояснює, що це — зрада тих, хто загинув за країну, спроба посадити їй на шию завідомих хабарників за 200—300—700 гривень, у той час як кращі люди не пожаліли життя, щоб звільнити її.
Однак в умовах тієї ж однотурової виборчої системи навіть 5—10% куплених можуть кардинально спотворити результат.
Тим часом зміни до Кримінального кодексу, ухвалені днями, які запроваджують штрафи та максимальну відповідальність до двох років ув’язнення за підкуп і за багаторазове голосування, явно занадто м’які для масштабів загрози. Той, хто краде в народу владу, купуючи голоси, має відповідати суворіше.
Ще однією хибою цих виборів стало те, що громадськість пішла на вибори в окремих політичних командах, навіть не спробувавши створити свою. Останні півроку більшість заслужених громадських структур займалися, швидше, армією, а не виборами. І тепер виглядають слабше на «внутрішньому фронті».
Врешті-решт, все та ж проблема — гроші у виборчій кампанії. Їх мають переважно корупціонери, що спотворює всю суть виборів, політичної поведінки усіх основних гравців. Між тим вийти із цієї ситуації було б досить легко, здешевивши виборчу кампанію. Приміром, у більшості країн Північної Європи на виборах дозволені лише: поліграфічна продукція, прямоефірні дискусії на ТБ з чітко визначеним форматом і особисті зустрічі з виборцями. Жодної телереклами і навіть бігбордів — усе гранично дешево. Може, тому й країни такі багаті?
А поки до нас це не дійшло, ми всі разом випробовуємо на собі помиї політичних технологій. Практично всі партії страждають нарцисизмом лідерів. Виборчі кампанії переважно не цілісні й не продукують нових змістів. Дуже мало змістовного як у демократичних партій, так і в опозиції. Приміром, «Опозиційний блок» ховає обличчя своїх лідерів, і при цьому паразитує на стилістиці почилої ПР і цілковито беззмістовних гаслах. Хоча могли б пообіцяти просто: «Поверну вишки Бойка».