Початок весни ознаменувався в політичному житті хвилею партійних з’їздів, які більшість експертів сприймає як підготовчий етап майбутньої передвиборної кампанії. І не без підстав, оскільки в ході їх було задіяно елементи так званих виборчих технологій. На думку фахівців, на підставі побаченого і почутого під час останніх публічних політичних акцій можна стверджувати, що традиційні агітаційні стратегії все частіше поєднуються з новими — зокрема, зі сфери впливу на підсвідомість виборців. Про «технічно-технологічну» сторону вітчизняної політики, особливості майбутнього виборчого процесу й українського політичного консалтингу в інтерв’ю кореспонденту «Дня» розповідає начальник департаменту політичної соціології Європейського інституту інтеграції і розвитку Ірина РОЖКОВА.
— Про які тенденції розвитку політичних технологій можна судити на прикладі нещодавніх партійних з’їздів?
— У цих партійних форумів є, щонайменше, дві основні причини: прагматично-ситуативна і довгострокова. Перша спричинена необхідністю внесення косметичних змін до партійних статутів у зв’язку з перереєстрацією політичних партій, що почалася з 1 квітня (щоб уникнути формального приводу до дискваліфікації напередодні президентських виборів). Друга — довгострокова, — пов’язана, власне, з президентськими виборами і висуненням свого або підтримкою сильнішого кандидата.
Взагалі, партійні з’їзди багато в чому подібні до військових парадів. Тут важливо продемонструвати як членам партії, так і конкурентам, а тим більше виборцям єдність власних рядів, заряд партійного оптимізму, наявність передових технологій, «най-най» лідера, сформулювати перспективи (як партійні, так і країни). Зовнішній, демонстраційний момент дуже важливий, оскільки на з’їзді можна побачити безліч речей, які не можна побачити в жодному іншому місці. По-перше, за місцем проведення з’їзду опосередковано можна судити про те, на яке місце (центральне, скромне «збоку» чи на політичній гальорці) претендує дана партія. (До речі, знання цього невитіюватого і неафішованого правила, робить досвідчених партапаратників залізобетонними у виборі місця проведення з’їзду.)
Ще більш сакральним є розподіл зали на президію й інших слухачів. Найправильніший спосіб визначення внутрішньопартійного рейтингу впливовості — розподіл місць у президії, послідовність виступаючих. З цього погляду, показовою є відсутність президії на форумі «Нашої України». Це виглядало досить двозначно: з одного боку, зломлено стереотип домінування одних партійців над іншими (тобто це натяк на партійну демократію), з іншого, — за цим може ховатися підсвідома неготовність виділити партійне ядро майбутньої партії (про намір створити яку говорив лідер «Нашої України» Віктор Ющенко).
Елементи грамотного «вибудовування» партз’їздів — окрема галузь політконсультування. Класність проведення з’їзду дозволяє судити про рівень професіоналізму як партійних апаратів, так і самих лідерів. А про високий професіоналізм підготовки з’їзду можна говорити, якщо у його учасників, гостей і глядачів створюється враження природності того, що відбувається.
— Чи передбачає грамотне вибудовування політичних публічних акцій наявність певного «протоколу», в якому буквально до дрібниць розписано кожний крок церемонії?
— Однозначно — так, якщо ми говоримо про той випадок, коли сценарієм і організацією займаються фахівці. Навіть те, що видасться широкому колу непосвячених накладкою, експромтом, може насправді бути добре прорахованим елементом, що працює на загальне завдання підвищення іміджу партії, лідера.
— Чи можна за таким сценарієм впізнати «почерк» автора — політтехнолога?
— Можна. Так само, як можна відрізнити китайський ширвжиток із Троєщинського ринку від фірмового одягу. Професіонал завжди бачить «почерк» колеги (якщо той, зрозуміло, вміє писати). До речі, справжні креативники вважають за краще не афішувати свою участь у подібних заходах, дотримуючись одного з професійних правил: весь успіх — замовнику, фахівцю — проблеми замовника.
— Чи завжди форма («упаковка») публічних акцій відповідає «змісту» тієї або іншої політичної сили?
— Тут усе за класиком: кожен зміст повинен бути оформлений, кожна форма повинна мати зміст. Люди так створенi, що більшість інформації (близько 70%) сприймають візуально й існують певні правила цього сприйняття. Вибрана стилістика може працювати як на партію, так і проти неї. Пригадаємо нещодавній надзвичайний з’їзд депутатів усіх рівнів від об’єднаної опозиції. Та обстановка таємничості, неймовірні труднощі, які долали, прагнучи туди потрапити, ті, хто не був делегатом, виконували цілком об’єктивну функцію консолідації ідеологічно досить різнорідних присутніх та протиставлення ними себе як сили, змушеної таким чином відгороджуватися від можливих посягань влади. А що, загалом, сказали нового? Тут важлива була саме демонстрація факту єдності опозиції.
Досить несподіваним був, на мій погляд, вибір, наприклад, «Трудовою Україною» фірмової колірної гами одного з операторів мобільного зв’язку (цей вибір залишиться на совісті того, хто це запропонував і аргументував). Утім те, що він, м’яко кажучи, не наблизив зазначену партію до тих, на легітимацію чиїх інтересів вона претендувала, сумнівів не залишає.
Щодо зв’язку форми й змісту в українській політиці можу сказати, що, коли кількість політиків, які звертаються до послуг пластичних хірургів, почне наближатися до кількості політиків, які думають про політичне обличчя партії, в країні можливі деякі зміни.
— Чи згодні ви з тими, хто прогнозує, що в найближчому майбутньому, крім звичних політтехнологій, широко використовуватимуть методи впливу на підсвідомість слухачів, у нашому випадку — виборців?
— Як вам сказати... Якщо уважно придивитися до деяких політиків, то можна побачити позитивні результати коректування, як це прийнято називати, обмежень (перебігання погляду, невиразна мова тощо). У 99 випадках аргумент горезвісного «25-го кадру» потрібен команді, яка програла, щоб пом’якшити (перевести) свою відповідальність. Якби його не було, то вигадали б, припустимо, «17 йнечутний писк», що нібито «програмує» слухачів на певного кандидата.
— Багато новинок у сфері виборчих технологій надходить до нас з-за кордону. Серед них, на думку деяких політпсихологів, — технологія «мультиплікації об’єкта» (таке собі «шоу в американському стилі»). Наскільки актуальним та ефективним буде цей технологічний метод під час передвиборних перегонів-2004?
— Під час майбутніх президентських перегонів експлуатуватимуть усе. Президентські вибори — боротьба індивідуальностей, обтяжених набором капіталів (ресурсів) і команд. На цьому етапі партії «працюватимуть» на лідера, через два роки їм доведеться помінятися ролями. Взагалі ж, ступінь ідеологічної мобілізації в Україні від виборів до виборів слабшає. Найпрагматичніше до цього питання підходять ті, хто балотується за партійними списками (тобто потенційні помічники кандидатів на президентських виборах), але це вже тема іншої розмови. А щодо технологій, то ними, як правило, захоплюються (пробачте на слові) ремісники. На мій погляд, виборча кампанія все-таки, значною мірою — мистецтво. Принаймні, коли кампанія абсолютно позбавлена креативу, від ставки на нав’язливу рекламу (побудовану нехай навіть за «найсвіжішими» технологіями), важко чекати прориву. Тут важливе не тільки, що повторювати, але і як саме.
— Можливо, переймаючи зарубіжний досвід, варто робити поправку на «українське сприйняття»? Якщо так, то що необхідно враховувати?
— Вважаю, що потрібно не поправку робити, а брати за основу. Кандидат стає цікавим виборцю, якщо його «зачіпає». Наприклад, в одному з мажоритарних округів на сході України вже треті вибори поспіль реєструються однофамільці кандидата, який колись провів там добротну виборчу кампанію.
А мистецтво «зачепити» не може базуватися на штучній основі. Як показали останні парламентські вибори, недостовірний образ як політика, так і партії виборець інтуїтивно викриває. У країні, де значна частина відносин із життєзабезпечення знаходиться у тіні, здатність бачити підтекст виробляється на рівні інстинкту, що не перебивається політтехнологіями, тим більше зарубіжного виробництва. Ті, хто розраховував на віртуальні політичні проекти, напевно, вже усвідомили їхню економіко-політичну нерентабельність. — В одній зі своїх статей у столичній пресі ви сказали, що громадянам буде на користь акцент головних політичних гравців не на піар-технологіях, а на конкретніших для потенційних виборців речах. Що ви мали на увазі?
— Як рядовому виборцю, мені зовсім не байдуже, під чиїм керівництвом доведеться жити найближчі п’ять років. Це як шлюб за розрахунком. З лиця кандидата води, як кажуть, не пити. А ось чи стоять за претендентом на головну посаду країни конкретні справи, і як кожен із нас для себе (особисто) їх оцінює сьогодні і в перспективі — це вже нормальний розрахунок людини, яка має намір і надалі жити в Україні.
