Подальше утримання Юлії Тимошенко в СІЗО звужує можливості влади проводити повноцінну зовнішню політику. Критична реакція на адресу Києва, як з боку Заходу, так і Сходу після арешту лідера опозиції, значно обмежила можливості для маневру. Перебуваючи на фінішній прямій у переговорах з Європейським Союзом про зону вільної торгівлі, це створює серйозні ризики — перекреслити двосторонні напрацювання щодо ЗВТ. Адже для Європи головною є не лише економічна вигода, але й громадянські та політичні свободи. Тому якою буде реакція ЄС щодо ЗВТ з Україною у зв’язку з ситуацією стосовно Тимошенко — питання досі відкрите.
Сама Юлія Володимирівна закликала вчора лідерів європейських країн прискорити підписання угоди про асоціацію з Європейським Союзом. «Я хочу звернутися до країн Європейського Союзу, аби вони максимально прискорили угоду щодо асоціації. Зараз не можна зупиняти цей процес і висувати якісь умови у зв’язку з політичними репресіями в Україні. Навпаки: саме внаслідок того, що зараз відбувається з демократією і свободами в країні треба прискорити підписання угоди про асоціацію», — заявила Тимошенко ЗМІ.
Вочевидь, українська влада чекала на критичну реакцію з боку Європи та США. Західне співтовариство раніше неодноразово критикувало Київ за згортання політичних і громадянських свобод. Вказувало на недопустимість використання авторитарних методів у керуванні державою. Але навряд чи автори ув’язнення Тимошенко в СІЗО чекали такої реакції з боку Росії, яка заявила, що в газових угодах 2009 року немає криміналу. Це логічно. Москва захищає вигідні для неї угоди, а попутно і Юлію Тимошенко як одного з авторів договору. Окрім цього, для Росії вигідною є ескалація ситуації довкола лідера української опозиції, оскільки це викликає критичну реакцію Заходу. Це підсилює позиції нашого північно-східного сусіда у переговорах відносно залучення України до Митного союзу (Росія, Білорусь, Казахстан).
Ситуація, що склалася, показує: усвідомлюючи це чи ні, Віктор Янукович і його команда самі себе заганяють у своєрідну ізоляцію. Чим це загрожує, демонструє приклад сусідньої Білорусії. «Україною сьогодні розгулює страшна примара — примара сталінізму, — говориться у зверненні групи громадських діячів Франції на чолі з філософом і письменником Даніелем Сальваторе Шиффером до влади України. — Президент Віктор Янукович здатен використовувати гірші поліцейські та судові методи, тоді як наш Європейський Союз прагне поширювати цінності свободи і терпимості по всьому світу. В Україні відбулася пародія на правосуддя, гідна старих скороспілих процесів у Москві за часів Вишинського, який був незрівнянним майстром політичних читань». Французи навіть погрожували, що якщо Тимошенко не відпустять, вони закликатимуть бойкотувати футбольний чемпіонат Євро-2012.
В умовах перебування Тимошенко в СІЗО та, відповідно, наростаючої критики Заходу на адресу української влади (США вкотре закликають українську сторону «розглянути питання про негайне звільнення Тимошенко», також країни Вишеградської четвірки висловили свою стурбованість нинішньою ситуацією в Україні), існує небезпека застосування до України жорсткіших «важелів впливу». Наприклад, формування так званих «чорних списків», коли певним українським чиновникам можуть заборонити в’їзд на територію тієї чи іншої країни Європи або Америки.
Використання «чорних списків» Західними країнами вже діє відносно наших найближчих сусідів — Росії, Білорусії. На початку минулого місяця парламент Нідерландів одноголосно проголосував за введення візових і фінансових санкцій відносно російських посадових осіб та чиновників, причетних до справи Сергія Магнітського. Аналогічне рішення раніше схвалив Комітет Європарламенту з міжнародних справ. Нагадаємо, російського юриста Сергія Магнітського було заарештовано 2008 року по звинуваченню в розробці схеми відходу від податків для свого замовника Hermitage Capital Management Вільяма Браудера. Помер 2009 року в Бутирському слідчому ізоляторі. Російські правозахисники стверджують, що представники влади свідомо ігнорували поганий стан його здоров’я, аби змусити замовкнути. У зв’язку із смертю Магнітського нещодавно в Росії порушили декілька кримінальних справ після того, як президент Дмитро Медведєв визнав, що смерть юриста настала внаслідок «злочинних дій».
Безпрецедентний крок зробив і президент США Барак Обама, який розпорядився заборонити в’їзд до країн особам, причетним до порушення прав людини, геноциду і військових злочинів. «В’їзд до США цих осіб може завдати шкоди інтересам Сполучених Штатів. Серед тих, кому забороняється в’їзд, — всі іноземці, які планували, наказували або допомагали здійснювати масові акти насильства проти мирного населення за принципами расової приналежності, за статевою ознакою, сексуальною орієнтацією, за принципами приналежності до певних племінних і соціальних груп, а також за політичними переконаннями. Також забороняється в’їзд усім причетним до військових злочинів», —йдеться в указі.
Запровадження візових санкцій також стосується деяких російських чиновників, які належать до «списку Магнітського». «Відповідно до закону про імміграцію та громадянство, Держдепартамент США зобов’язаний відмовляти у видачі віз особам, що мають відношення до порушень прав людини, наприклад, тортури і позасудові вбивства. Держдепартамент ужив необхідних заходів для того, щоб у осіб, причетних до неправомірної загибелі Сергія Магнітського, не було американських віз», — цитує відомство газета Washington Post. За даними видання, до «чорного списку» внесено близько 60 прізвищ.
У відповідь, за дорученням російського президента Дмитра Медведєва, Міністерство закордонних справ РФ підготувало список американських громадян, в’їзд яким до Росії заборонено. За повідомленням російських мас-медіа, у цьому списку названо американців, яких Москва вважає винними в порушенні прав російських громадян. Зокрема, йдеться про Віктора Бута і Костянтина Ярошенка, яких утримують в американських в’язницях. Першого з них обвинувачують у торгівлі зброєю, другого — в контрабанді наркотиків.
Мотиви складання «чорних списків» Росією і Сполученими Штатами різні. Якщо у Москви це реакція у відповідь, то у Вашингтона — природна. Як і в разі недавньої заборони в’їзду до США представникам транснаціональних злочинних угрупувань, у тому числі з країн СНД.
З Білорусією ситуація складніша. Європейський Союз періодично оновлює списки білоруських офіційних осіб (сьогодні приблизно 200 чоловік), яким заборонено в’їзд на територію ЄС у зв’язку з посиленням білоруським режимом репресій відносно опозиції, громадянського суспільства, ЗМІ та інших, включаючи президента країни Олександра Лукашенка. Білорусь, у свою чергу, ввела заборону на в’їзд до країни американських і європейських чиновників, включивши до списку осіб, «які роблять деструктивні дії відносно Білорусі та завдають збитків міжнародній співпраці». В цьому випадку контраст мотивацій запровадження списків, захисту цінностей більш очевидний.
З розпадом Радянського Союзу, «залізна завіса», що відділяла СРСР та інші соціалістичні країни від капіталістичного Заходу, припинила своє існування. До речі, днями колишній канцлер ФРН Гельмут Коль отримав у подарунок шматок стіни, що відділяла Східний Берлін від Західного. Дарунок був піднесений йому газетою Bild у зв’язку з 50-річчям початку будівництва Берлінського муру. Сьогодні країни, які хочуть увійти в загальноєвропейський дім, повинні виконати домашнє завдання — відповідати демократичним цінностям. Держави, які з цим упоралися, уже в Європейському Союзі. А ті, котрі не можуть упоратися, починають посилатися на будівництво «стабільної» або «суверенної» демократії. Для таких країн Євросоюз вибудовує «санітарний кордон». Нинішні методи боротьби з опозицією в Україні не прикрашають будь-яку владу. Вони цілком вписують нашу країну в так звану санітарну зону, де давно знаходиться і Білорусь, і Росія. Продовжуючи в такому дусі, представники нинішньої влади цілком ризикують опинитися в аналогічних, тільки вже українських «чорних списках» західних країн.
Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, доктор політичних наук, професор Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка:
— Сьогодні міжнародна спільнота, перш за все — провідні країни світу, переосмислюють відносини з Україною. З іншого боку, ми бачимо, що так званий прагматичний інтерес, на якому будувалася зовнішня політика нинішньої української влади відносно США та Європи, відсувається на другий план. Усе більшу вагу в цих відносинах починають займати ідеологічні питання, перш за все, це стосується дотримання демократичних цінностей. Відповідно, саме через призму демократичних цінностей вибудовуються відносини США і ЄС з Україною. Останній рік показав, що Україна починає переходити межу між демократією і недемократією. Про це свідчать і заява Конгресу США, і заяви Європарламенту, занепокоєність Єжи Бузика та інших очільників ЄС. Це серйозні заяви — так би мовити «жовті картки» Україні щодо порушення демократичних принципів. У цьому сенсі, безумовно, ми знаходимося на тому шляху, коли вірогідність створення «чорних списків» відносно України зростає. Хоча на даний момент, я не думаю, що США запровадять такі списки, оскільки якщо порівняти Україну з Білорусією або Росією, у нас усе ж таки більший рівень демократії, не дивлячись на занесення нашої країни до списку країн, в яких є проблеми з демократією.
Якщо припустити, що такі списки будуть створені, то, вочевидь, першими до них будуть занесені державні посадовці, дії яких безпосередньо пов’язані з обмеженням демократії. Ті державні чиновники, які будуть намагатись обмежувати свободу слова першими ризикують потрапити в цей список. Далі йдуть чиновники, діяльність яких безпосередньо пов’язана з обмеженням прав і свобод людини. Це, зокрема, стосується питання правосуддя, правоохоронних органів тощо. І звісно, люди з оточення Президента, які за це відповідають, парламентарі, які виносять антидемократичні проекти у ВР, — усі ці люди першими потраплять в центр уваги і будуть кандидатами на занесення до таких списків. Але, питання стоїть набагато ширше. Воно стосується не особистостей, а системи. Наскільки вона є авторитарною, наскільки порушуються Конституція України самою владою, наскільки інші гілки влади, наприклад, судова, діють у правовий, демократичний спосіб. Буде певна шкала оцінки рівня демократії в Україні. Коли Україна перейде цю шкалу, то тоді будуть застосовуватися санкції на кшталт занесення до «чорних списків».
Але влада не зацікавлена в тому, щоб для України були створені такі списки. На відміну від Білорусі, в нас при владі — надзвичайно багаті люди, статки яких знаходяться не в російських, а в європейських і американський банках. Вони люблять відпочивати на Заході, мати маєтки в Європі і т. д. Тому, безпосередньо це зачепить їхні приватні інтереси. На відміну від Білорусі, у теперішньої влади є велика мотивація, аби не потрапити в ці списки персонально. З іншого боку, українська влада зараз не дуже і боїться Заходу. Вона більше боїться внутрішнього протесту — всередині країни. Звісно, це неприємно, але влада готова до вкрай небажаних для неї санкцій.
Володимир ВАСИЛЕНКО, доктор юридичних наук:
— Кожна держава має суверенне право заборонити в’їзд на свою територію особам, яких вона вважає небажаними, оскільки їхня поведінка може створювати загрозу національній безпеці й публічному порядку. Держава також може заборонити в’їзд до країни посадових осіб іншої держави, дії яких призвели до грубих порушень прав людини в їхній власній країні. Із точки зору міжнародного права така практика є легітимною. У свою чергу, держава, громадянам якої заборонено в’їзд, може не погодитися з аргументацією іншої сторони, вважаючи цей захід упередженим, необѓрунтованим або дискримінаційним, і вжити у відповідь аналогічні заходи. Тому реакція Російської Федерації відповідає усталеній міжнародній практиці. Наскільки обѓрунтовані такі заходи у відповідь і як їх сприймає протилежна сторона — це вже інша річ. У практичному сенсі відбувається своєрідне змагання, яке нерідко призводить до напружених міждержавних стосунків. У цьому зв’язку слід нагадати напруженість, яка виникла між Білоруссю і Європейським Союзом після того, як президент Білорусі Лукашенко вжив заходів у відповідь на рішення Євросоюзу заборонити в’їзд до країн-членів йому самому та низці білоруських урядовців унаслідок необѓрунтованого затримання й ув’язнення багатьох представників білоруської опозиції, у тому числі колишніх кандидатів на пост глави держави після президентських виборів у цій країні.
Якщо говорити про ймовірний «український список», то до нього могли б увійти насамперед особи, причетні до грубих порушень норм українського кримінально-процесуального законодавства в ході слідчих дій і судових слухань справи, порушеної проти екс-прем’єра України Ю. Тимошенко. Слід зазначити, що свого часу напередодні президентських виборів в Україні (18 вересня 2004 р.) конгресмен Д. Рорабахер зареєстрував проект резолюції «Про демократичні, чесні та вільні вибори в Україні 2004 р.». Законопроект передбачав, що у випадку грубих порушень владою права українських громадян на вільний вибір до Сполучених Штатів Америки буде заборонено в’їзд президентові України, главі Адміністрації Президента, прем’єр-міністрові, віце-прем’єр-міністрам, міністрам, главам та членам держкомітетів, голові ЦВК, деяким іншим особам та членам їхніх родин. Щоправда, ініціатива Д. Рорабахера не була реалізована, оскільки результати другого туру виборів президента України, супроводжувані фальсифікаціями, було скасовано.
