У газеті «День» (№ 24, 11 лютого 2000 року) у статті Миколи Семени «Шведів під Полтавою розбив… Олександр Невський, вважає кримський спікер Леонід Грач» зроблено спробу зганьбити честь і гідність голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим Леоніда Івановича Грача. Вже починаючи з самого заголовка, спотворивши висловлювання Л.Грача, автор звинуватив його у «некомпетентності й самовпевненості», чим завдав йому публічної образи. Бездоказово стверджуючи, що останнім часом почастішали подібні приклади «волаючої некомпетентності й самовпевненості доктора історичних наук Леоніда Грача», «що приводять його до грубих прорахунків», автор публічно полемізує з главою кримського парламенту у зв’язку з його критичним висловлюванням на одній із нарад і звинувачує Л.Грача у тому, що він ніби-то «поширює недостовірну інформацію» особисто на його, Семени, адресу та його статті. Однак на яких підставах журналіст кидає принизливі звинувачення і приймає на свій рахунок критику, якщо Л.Грач ніде у своєму виступі не назвав ні його прізвища, ні прізвища якого-небудь іншого кореспондента? Тим більше, що негативних публікацій на тему відновлення собору Олександра Невського у Сімферополі у кримських та українських ЗМІ було предостатньо.
Стрижнем великої (на газетну сторінку, і додатково з першошпальтовим фото Л.Грача та заголовком «аршинними літерами») «сенсаційної статті» стала фраза Л.Грача: «А якщо б тоді під керівництвом Олександра Невського не розгромили б під Полтавою шведів, говорив би ти сьогодні про українську землю?» Скориставшись виниклою внаслідок імпровізованості двозначністю усного висловлювання і зовсім відкинувши його безперечну метафоричність, журналіст намагається переконати 100-тисячну читацьку аудиторію України, що доктор історичних наук не знає елементарних історичних фактів. Навіть більше, у знущальницькому тоні пропонує купити для нього підручник з історії для середньої школи. Автор пише: «Можна було б здивуватися, що доктор історичних наук не знає, що під керівництвом новгородського князя Олександра Невського 15 липня 1240 року відбулася відома Невська битва…» Далі він повчальним тоном викладає Леонідові Грачу школярський лікнеп, старанно виклавши на газетній сторінці відомості з підручника. У свою чергу, доречно і нам здивуватися, що кримський журналіст Микола Семена не бачить очевидного зв’язку між великою Невською перемогою, а також перемогою на Чудському озері, і багатьма іншими історичними військовими перемогами, здобутими пізніше, під час яких ім’я великого Олександра Невського надихало російських воїнів на ратні подвиги. У тому числі й під час битви під Полтавою. І тут дійсно є резон запитати, а чи могла б узагалі відбутися та полтавська перемога, якби не Олександр Невський, що став не просто символом перемоги, а й створив передумови для збереження російської землі. З ім’ям Невського на знаменах і на вустах йшли у бій і перемагали багато поколінь. Якщо взяти приклади з історії Вітчизняної війни, то навіть у цьому випадку, виходячи з образної тези Леоніда Грача, можна вигукнути: а чи змогли б ми говорити про радянську землю, якби не увійшов у кров і плоть радянських солдатів дух великого непереможного предка Олександра Невського? І якщо розвивати далі цей метафоричний ряд, то можна сміливо сказати, що — так, під керівництвом таких, як Невський, Суворов, Кутузов, Жуков, вистояли радянські воїни і знищили німецький фашизм. Саме таке смислове навантаження несло висловлювання доктора історичних наук Леоніда Грача, чию компетентність піддавати сумніву у такому елементарному питанні просто смішно. Саме у такому ключі, але більш розлого, висловлювався Леонід Грач незадовго до згаданої наради у кримському парламенті, свідком і очевидцем чого я була особисто. Мені довелося одного разу розмовляти з главою кримського парламенту у неформальній обстановці, це була цікава дискусія на історичну тему, мотивом для якої послужила зустріч Леоніда Грача з архієпископом Сімферопольським і Кримським Лазарем. Леонід Грач став першим серед кримських керівників за останні вісім років, хто пішов назустріч кримській єпархії і сприяв позитивному розв’язанню питання про початок відродження собору Олександра Невського. Пам’ятаю, у тій бесіді Леонід Іванович викладав свої думки про нашу історію, і тоді-то він сказав про вічне торжество перемоги Невського, яка не вмирає у віках і надихає. У тій же розмові Леонід Іванович не просто говорив про великі завоювання і перемоги Невського, він у контексті назвав багато історичних фактів, у тому числі і перемогу Петра Першого під Полтавою — але при цьому підкреслив, що прабатьком цих перемог треба вважати Невського. Натхненні його прикладом, під його незримим духовним керівництвом, сказав Леонід Грач, і перемагали потім великі полководці — той же Петро Перший. І я з ним згодна. Я тоді чудово зрозуміла його думку. Так само, як зрозуміли Леоніда Грача і присутні 3 лютого на урочистому засіданні у парламенті, хоч він не розшифрував свою тезу, з огляду на брак часу. Згадуючи історію, доречно згадати про такий широко відомий факт. На початку війни Й.Сталін звернувся до радянського народу, благословивши на захист Вітчизни: «Нехай осяє вас дух наших великих предків…», серед них назвавши й ім’я Олександра Невського…
Хочу також додати таке. У кожної людини свій стиль викладу думок. Леонід Грач стоїть осібно у цьому випадку. І я б назвала без перебільшення унікальною його форму мислення і викладу, його бачення світу. Він мислить образами, асоціаціями, і так само образно викладає багато своїх думок. Нещодавно вийшов друком його двотомник «Про правове урегулювання кримської геополітичної проблеми». Представлені у хронологічному порядку статті, виступи, інтерв’ю, доповіді, а також публікації, пов’язані з діяльністю Л.Грача на посту голови Верховної Ради Криму, допомагають осмислити всі етапи новітньої історії автономії, починаючи з весни 1998 року. Саме з приходом до керівництва парламенту прогресивного державника Крим ступив на шлях правового урегулювання взаємовідносин автономії і центру, вирішення геополітичної проблеми. Указом Президента України Л. Кучми від 16 березня 1999 року за видатні особисті заслуги перед Україною у галузі державного будівництва, вагомий внесок у соціально-економічний розвиток Автономної Республіки Крим голову ВР АРК Л.Грача нагороджено відзнакою Президента України «Орденом Ярослава Мудрого» V ступеню. За особливі заслуги у справі державного будівництва, за великий внесок у справу зміцнення міжнародних зв’язків автономії і стабілізації внутрішньокримської ситуації рішенням президії Міжнародної кадрової академії від 5 жовтня 1999 року голову ВР АРК Л.Грача обрано членом цієї академії з врученням йому найвищої нагороди — медалі Міжнародної кадрової академії. На думку президії Міжнародної кадрової академії, Л.Грач виконав всі умови конкурсу у сфері управління. Рішенням Президії Європейського міжнародного економічного інституту за досягнення у галузі державного будівництва і заслуги у дусі «Європейської ідеї блага» главу кримського парламенту Л.Грача 20 листопада 1999 року удостоєно високої міжнародної нагороди «Кришталевий Євроглобус». Л.Грач став першим громадянином України, кому вручено цю престижну європейську нагороду. Нагородження відбулося у Швейцарії, у князівстві Ліхтенштейн (? — Ред. ).
Статті, виступи Леоніда Грача масштабні за аналітикою, за глибиною вивчення проблем сучасності, незвичайні, і цікаві, зокрема й манерою викладу. Багато з його формулювань — це політичні метафори, крилаті вислови — тут і гротеск, і гіперболи, і сатира. Його мова — як правило, імпровізація. Що це за формою і змістом: синтез думки, почуттів, настрою? Важко знайти визначення тому, що непересічне, що виходить за рамки звичного. «Образність для мене — це як вода для риби, такою мовою мені легше донести людям суть своєї думки», — відверто зізнається він в одному з інтерв’ю. Журналісти, що працюють під диктовку певних господарів, використовують цю обставину як один із козирів проти Л.Грача при написанні своїх «пасквільних серіалів».
Аналітичний характер мислення і асоціативне експресивне сприйняття світу — ось що, на мій погляд, можна відзначити у цій особистості. Далеко не всі ще зрозуміли цю людину, яка випередила час, яка стоїть на голову вище від сучасників, з філософських позицій осмислює життя суспільства. Він, безсумнівно, яскравий трибун, котрий захоплює широкі аудиторії своїм умінням донести внутрішній душевний вогонь до кожного, хто слухає його. Йому дано відчувати всіх, а не тільки самого себе, і бачити набагато більше і далі, ніж іншим. Масштабність цієї людини велика, і таке ж масштабне осмислення ним світобудови.
Поклавши руку на серце, треба визнати: не завжди під час імпровізованих виступів йому вдається відточити фразу до філігранності. Не будемо ідеалізувати. Проте це йде від серця, з чистою совістю і любов’ю, милосердям і співчуттям до людей, заради яких він взяв на себе таку важку ношу — відродження і очищення кримської автономії.
Як людина відкрита, він стає мішенню для тих, хто в ім’я неправедних цілей перекручує його слова, та й не тільки слова, а справи і факти біографії. Такі автори вишукують «вразливі» місця, чекають нагоди для підніжки, щоб потім поставити все з ніг на голову і зганьбити людину, яка стала декому упоперек горла своєю діяльністю, спрямованою на правове становлення автономії. Не можна не сказати тут про ту справжню «інформаційну війну» проти керівництва кримського парламенту, і насамперед проти самого Л.Грача, яка розгорілася в автономії з подачі певних сил. Мало чи не всі засоби масової інформації у Криму ведуть прицільну «стрільбу» по цій людині, спотворюючи, очорнюючи або замовчуючи факти, пов’язані з її діяльністю. За останні три місяці чого тільки не начиталися мешканці всієї України (і навіть Росії) з подачі декотрих кримських «резидентів» про Грача, аж до так званих «психологічних портретів» з фото Грача на весь зріст, з вигаданими звинуваченнями чи не в усіх смертних гріхах. «Антиграчівська» істерія носить яскраво виражене антикомуністичне забарвлення.
Ось і М.Семена не утримався від того, щоб не докорити Л.Грачу щодо його партійної приналежності, забувши, втім, про той, не такий уже й далекий час, коли сам завідував відділом пропаганди і агітації одного з райкомів партії… І таких опонентів достатньо. Немало тих, хто учора «ходив» у Л.Грача у соратниках або в учнях, кому він дав «путівку у життя», а сьогодні вони за «круглими столами», зі сторінок газет, з телеекранів несуть на його адресу злісну лайку. Один договорився до того, що на недавньому засіданні «круглого столу» назвав Л.Грача «нашим найбільшим злом«… У зв’язку з цим я думаю: а може, правий Леонід Іванович, коли ні-ні, та й пригадає у розмові повчання своєї бабусі, яка приказувала: «Внучку, більше бійся своїх»?
М.Семена дезорієнтує масового читача повідомленням, що Леонід Грач є «другим секретарем ЦК Компартії України», тим самим завдаючи морального збитку іншій людині, яка дійсно займає цей пост — Адамові Мартинюку. Для підвищення ж рівня компетентності М.Семени, а також для читачів, яких цей автор увів в оману, повідомляю, що Л.Грач є першим секретарем Кримського рескому Компартії України.
