У Росії традиційно влада не відзначає річницю спроби державного перевороту ГКЧП 19—21 серпня 1991 року, який прискорив ропад Радянського Союзу. І це зрозуміло, нинішній господар Кремля Володимир Путін назвав цю подію найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття. Напевно, інакше полковник КДБ і думати не може. Однак не треба йому розписуватися за колишні республіки СРСР, зокрема й Україну, населення якої має зовсім іншу думку з приводу цієї «катастрофічної» для Путіна події.
Минуло 23 роки після ДКНС, своєрідного Майдану в столиці СРСР, цікаво, як зараз самі росіяни ставляться до цього невдалого путчу. Згідно з опитуванням ВЦВГД «Левада-центр», 41% опитаних росіян вважають, що серпневий путч — це «трагічна подія, що мала згубні наслідки для країни та народу».
«День» звернувся до українського та російського експертів з проханням пояснити, чому росіяни не засвоїли уроків з цієї драматичної події.
«РОСІЯНИ ДЕМОНСТРУЮТЬ ПОВНЕ НЕРОЗУМІННЯ ТОГО, ЩО ТАКЕ РОСІЯ І ЯКИЙ ШЛЯХ ВОНИ ПРОЙШЛИ ЗА ЦІ 20 РОКІВ»
Лілія ШЕВЦОВА, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі:
— Якщо подивитися на серпень 1991 року та ДКНС з нинішнього історичного погляду, вже маючи контекст війни Росії проти України, а також поворот путінської Росії до минулого, то ми можемо зробити один висновок про повну відсутність розуміння серед російської громадськості, в якому суспільстві вони живуть й існують, про дезорієнтацію та деморалізацію щодо сьогодення, майбутнього й минулого. З урахуванням нинішнього історичного досвіду росіяни дивляться в 1991 рік і починають не те що передивлятися свої тодішні погляди й позиції, вони демонструють повне нерозуміння того, що таке Росія і який шлях вони пройшли за ці 20 років.
Той факт, що 41 % опитаних вважають серпневий путч «трагічною подією, що мала згубні наслідки для країни та народу», ще нічого не говорить про цей народ — росіян. Це говорить про те, що вони вважають, що все, що похитнуло 1991 року Радянський Союз і призвело до його розпаду, є трагедією. Проте як вони розглядають результати цієї трагедії, все ще незрозуміло. Звичайно, існує й посилюється ностальгія російського суспільства за статус-кво, за якоюсь стабільністю, їхній страх перед непередбачуваністю, перед хаосом, перед війною. І страх війни посилюється.
Природно, нинішня Росія повертається до совковості, до Радянського Союзу. Але водночас говорити виключно про одну тенденцію, про те, що Путін загнав Росію до Радянського Союзу, було б, мабуть, спрощенням. Тому що в цьому опитуванні «Левада-центру» 57 % респондентів вважають, що в конфлікті не мали рації ні ДКНС, ні Борис Єльцин. По суті, велика частина російського населення говорить: «чума на оба ваши дома». 57 % не вважають, що радянська еліта, яка хотіла повернути країну, що розпадається, до традиційного Радянського Союзу, мала рацію. Але водночас вони не вважають, що Борис Єльцин мав рацію. І в цьому вони не помиляються, оскільки Борис Єльцин був одним з архітекторів путінської Росії. Він передав Путіну владу й створив умови для путінського режиму. Саме Борис Єльцин був конституційним засновником путінського режиму, відтворивши самодержавство, яким скористався Путін. І люди розуміють, що щось було не так з єльцинською революцією, якщо 57 % заперечують Радянський Союз і те, що зробив Борис Єльцин.
«ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНА МОБІЛІЗАЦІЯ ПУТІНА — ДУЖЕ КРИХКА»
— Але є ще одна цифра в цьому опитуванні. Подивіться, 83—85% опитаних підтримують Путіна й одночасно — парадокс — 47% впевнені, що країна йде не туди. Майже половина тих, хто підтримує Путіна, вважають, що він веде країну не туди. Це свідчить про драматичне, болісне роздвоєння свідомості, яке в психології називають «когнітивним диссонансом», коли одна частина мозку суперечить тому, що відбувається в іншій частині мозку. І ця цифра 47 % — Росія йде не туди — говорить про те, що власне військово-патріотична мобілізація Путіна — дуже крихка. Люди підтримують Путіна через якісь причини, можливо побоюючись того, що якщо вони його не підтримуватимуть, розвалиться Росія і впаде держава. Оскільки в ментальності росіян в державі є лідер, але водночас вони не задоволені й не впевнені. І ця цифра ще драматичніша, тому що 47 % невдоволені тим, в якому напрямі рухається країна, однак невдоволені кожен по-своєму. У них немає консенсусу загального розуміння того, чим вони невдоволені. Іншими словами, ці 47 % є дезорієнтацією російської громадської думки. Але водночас, незважаючи на повну дезорієнтацію, деморалізацію, деякі цифри, що стосуються ДКНС, коли люди відмовляються від позитивного ставлення як до ініціаторів ДКНС, так і до єльциністів, показують, що в цьому є раціональне зерно. Люди розуміють, що колишні надії не виправдалися і що, по суті справи, Росія пішла не в тому напрямі, на який сподівалися демократи. Лише 9% респондентів назвали події серпня 1991 року «перемогою демократичної революції, яка покінчила з владою КПРС». Вони були наївними людьми, які вважали, що тоді відбулася демократична революція, а більшість вже, повертаючись до розпаду Радянського Союзу, бачать, що ні демократи, ні єльциністи, ні 1990-ті роки не були кроком у демократичному напрямі. По суті, у людей відбулася переоцінка цього періоду. Тож вони шукають нову оцінку цієї реальності. І в принципі вони відмовляються позитивно ставитися до всіх політичних учасників того періоду.
«ЗНАЙТИ АДЕКВАТНУ ОЦІНКУ ТОГО, ЩО ВІДБУВАЛОСЯ ІЗ СУСПІЛЬСТВОМ, МОЖНА ЛИШЕ ОСМИСЛИВШИ СТАН, В ЯКОМУ ТИ ПЕРЕБУВАЕШ СЬОГОДНІ»
— Переосмислити історію і, нарешті, знайти адекватну оцінку того, що відбувалося з Росією, із суспільством, можна лише осмисливши стан, в якому ти знаходишся сьогодні. А сьогодні російське суспільство абсолютно засмикане, цілковито деморалізоване, воно абсолютно не розуміє: хто вони — пострадянські люди. Вони не розуміють, яка політика Путіна, вони охоплені страхом, невпевненістю, вони живуть у військовій країні, яка воює з так званим «братським народом». Уявляєте, яка розірвана свідомість має бути в російської нації, в російського суспільства, якщо вони з одного боку вірять, що українці — «братський народ», а з іншого боку, щоправда не в масовій кількості, підтримують агресивні військові дії проти «братського народу». Ніколи Росія не перебувала в такій протилежній свідомості, в таких суперечливих почуттях. І ми не знаємо, як Росія із цього вийде. Природно, вона не може оцінити адекватно минуле, якщо вона неадекватна. Це затьмарення розуму, це, як ми говоримо російською, — «выброс мозга». Російське населення втратило будь-яке відчуття реальності й адекватності. Через телебачення, зомбування, промивання мізків нещасним росіянам дали компенсацію у вигляді цієї війни, яку вони не можуть зрозуміти. І ця війна заважає їхньому раціональному осмисленню того, ким вони є. І що стане результатом «выброса мозга», ми не знаємо. Проте ми знаємо одне, що отримавши у вигляді війни компенсацію своїх проблем і нещасть, а потім зіткнувшись із підвищенням цін, тарифів, вони забудуть про війну з Україною і почнуть думати про власні проблеми, про гаманець, про дітей, про здоров’я, про дороги, про місцеві бюджети, і ось тоді ця нація, яку перетворили на націю індивідуумів, які вороже ставляться до світу, ця нація може набути ворожого ставлення до влади, що її обдурила. Це буде вже не кантіанський світ, не кантіанське суспільство, а гоббсівське суспільство і, очевидно, владі доведеться пізнати всю силу грон гніву цієї нації, яку перетворили на людей з «выбросом мозга».
«САМЕ ЦЯ ПОДІЯ ДОПОМОГЛА РІШУЧЕ ЗНИЩИТИ Й ПОХОВАТИ УЛАМКИ КОМУНІСТИЧНОЇ ІМПЕРІЇ»
Юрій ЩЕРБАК, дипломат, публіцист:
— ГКЧП, на мій погляд, був останнім формальним приводом для остаточного руйнування радянської імперії, яка добігала свого кінця і «дихала на ладан». Перебуваючи в Москві, я гостро відчував, що країна, яка називалася Радянським Союзом, стоїть на грані розпаду, але їй не вистачало невеличкого поштовху. Вона продовжувала своє існування по інерції — це схоже на космічний корабель, який розвалився в космосі, але його уламки ще продовжують летіти по тій самій траєкторії, не розлітаючись у різні сторони.
21 СЕРПНЯ 1991 РОКУ. МОСКВА / ФОТО З САЙТА YELTSINCENTER.RU
Ясно, що ГКЧП, з погляду імперського та комуністичного, є вкрай невдалою спробою зберегти СРСР. Та ця спроба була невдалою не лише через її погану підготовку і слабку забезпеченість силовим компонентом, а й через те, що вже тоді країна існувала в новій якості. На той час республіки вже відчули можливість свободи, серед національних еліт зростали настрої втечі від імперії, яка не могла забезпечити процвітання, перспективи та безпеку їх народам. Тому, з погляду історії, треба позитивно оцінити те, що відбулося, бо саме ця подія допомогла рішуче знищити й поховати уламки комуністичної імперії. Без ГКЧП цей процес був би уповільнений і невідомо коли б Україна оголосила про свою незалежність. Це був ключовий момент, який відіграв свою роль на фініші СРСР.
Зрозуміло, що на шовіністичних та ура-патріотичних настроях, які сьогодні панують у РФ, громадяни будуть негативно оцінювати тодішні події. Зараз росіяни проклинають ГКЧП, бо це була дійсно формальна крапка історії тодішньої радянської імперії, і це також пересторога для імперії нинішньої: прийде час і щось подібне тим подіям знову станеться в Росії. Дуже точно висловився Андрій Піотковський: «ГКПЧ 91 став на коліна на третій день, і маршал Язов в тюремній піжамі просив вибачення у Раїси Максимівни. ГКЧП 14 так навіть і не спробував встати з колін». Фактично, своєрідне ГКЧП в Росії відбулося знову, бо такий сильний поворот зовнішньої і внутрішньої політики РФ є несподіваним, особливо для Заходу, який звик до міфів про те, що Росія йде демократичним шляхом, а Путін — нормальний партнер, з яким можна домовлятися. Те, що сталося — це певною мірою переворот, вдалий для імперії в даний час. Саме так можна розглядати ситуацію, яка почалася в кінці 2013 — на початку 2014 року, коли Росія вирішила захопити Крим у незалежної сусідньої України і розпочати проти неї криваву агресію, яка триває й досі. З погляду історії, буде сказано, що якась кремлівська змова дійсно мала місце, коли Путін прийняв це рішення, бо, очевидно, він робив це не одноособово, а мав прибічників, які підтримують його поворот в світовій політиці. Але це дуже драматичний поворот і невідомо, чим все це закінчиться. Та я переконаний, буде ГКЧП і на путінський режим — вдалий чи невдалий — важко сказати, але те, що він приречений через сьогоднішню агресивну політику, — це можна стверджувати однозначно. Повернення Третього Рейху та сталінської імперії не передбачається. Світ змінився — зараз народи будують своє національне та суверенне життя і не бажають жити у складі жодної імперії. І те, що глобалізація теж змінює обличчя світу — це факт. Тому нам треба вивчати уроки історії, поставити ГКЧП 1991 року на своє місце останньої невдалої судоми імперії і зрозуміти, що нинішній путінський переворот також закінчиться повним фіаско.
Доктрина, яку висловлював Путін, полягає в тому, що найбільш драматичною датою в новітній історії був розпад СРСР. Та, на думку мою і на думку багатьох демократів, це була найщасливіша дата в історії ХХ століття — розпад Імперії Зла.
Сьогодні Путін нав’язує думку про те, що спроби Єльцина та демократів перебудувати Росію на демократичних засадах були неправильними. Але ж багато чого позитивного було зроблено в Росії на той час — держава відмовилась від багатьох імперських елементів. Ясно, що сьогодні кремлівський диктатор не хоче про це згадувати та тим паче позитивно оцінювати. І ми розуміємо, як побудована сьогоднішня громадська думка росіян, бо вони зомбовані телебаченням, путінською пропагандою, і тому в суспільстві також точаться негативні оцінки цього періоду історії Росії. Та я переконаний, що весь російський демократичний досвід та потенціал не вичерпаний, хоча сьогодні він репресований та знаходиться у дуже неактивному стані. Але те, що відбувалося в СРСР тоді, буде знову затребуване, історична пам’ять не зникне і нові покоління повернуться до досвіду російських демократів.
В той час Росія, а не Україна стояла в центрі світової історії, хоча остання зробила вирішальний крок до розпаду Імперії Зла. В центрі ЗМІ стояли московські події, коли Єльцин на площі перед «білим домом» оголошував війну проти ГКЧП та проголошував демократичну Росію.
Історія так просто не минає — вона переосмислюється. Бувають моменти активні, пасивні, революційні, контрреволюційні, але все одно ідея демократизації країни, яка майже не знала періодів демократичного розвитку, жива і ще знадобиться. Тому досвід того ГКЧП, який спробував відновити радянську імперію, а став кроком для її остаточного розвалу та початку російської демократичної революції, ще буде затребуваним.
