Тема війни в Іраку та окупації цієї країни продовжує залишатися в епіцентрі суспільно-політичних дискусій у США. Швидше за все, Ірак стане й однією з визначальних дилем у виборчій кампанії у Штатах наступного року. Вважаємо, погляд Джеффрі Сакса, відомого економіста та критика адміністрації Буша-молодшого, який симпатизує демократам, буде цікавий українському читачу.
Смертоносне жало тероризму, що вразило бомбовими ударами штаб-квартиру місії ООН в Іраку, спрямоване сьогодні на роботу гуманітарної місії Об’єднаних Націй. Десятки невинних людей було вбито, серед них і один із найвідоміших у світі миротворців, Сержіо Віейра де Меллу. Як і очікувалося, Президент Буш знову заявив про свій намір вести війну проти тероризму. З боку інших лідерів прозвучала заява про те, що ООН не повинна залишати свою місію. І все ж таки бомбардування поставило політичні запитання, що потребують відповіді. Замість того, щоб вести військові дії, США потрібно залишити Ірак, дозволивши, таким чином, ООН продовжити свою місію.
На початку XX століття імперії були здатні придушити заворушення серед населення. Але не сьогодні. Ідеології націоналізму й антиколоніалізму, що спираються на більший рівень письменності та політичну активність, призвели до того, що нині існування імперської форми правління стало практично неможливим. Особливо це стосується політичної ситуації на Близькому Сході, де ідеологія антиколоніалізму тісно пов’язана з релігійним фундаменталізмом. З боку США було нерозсудливим вважати, що розміщення своїх військ на території Іраку могло обійтися без тривалого насильства і кровопролиття.
Американські лідери були впевнені, що американські солдати стануть в очах іракців визволителями. Уряд Сполучених Штатів та багато спостерігачів вважають — щойно США вдасться взяти під контроль основні служби Багдада і, можливо, затримати Саддама Хусейна, ситуація у країні стане спокійнішою. Мета, мабуть, полягає в тому, щоб встановити режим, очолюваний союзниками Пентагона, такими, наприклад, як Ахмед Калабі. Передбачається також, що цей режим, у свою чергу, забезпечить триваліше перебування військ Сполучених Штатів в Іраку і надання вигідних умов нафтовій промисловості США.
Однак, подібний режим ніколи не стане законним і буде підставою для політичних вбивств, переворотів і терористичних атак. Зрештою, він стане згубним для людських життів — як, наприклад, для сміливих і відданих співробітників ООН, — не кажучи вже про сотні мільярдів доларів. Що дивно, США сьогодні витрачає майже 4 мільярди доларів на місяць на утримання своїх військ на території Іраку, в той час як президент Буш завзято відстоює можливість надавати фінансову допомогу Світовому фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією в розмірі не більше 200 мільйонів доларів на рік.
Багато американців вже висловили думку про те, що, незважаючи на те, чи є війна в Іраку хорошою або поганою ідеєю, США (а також ООН) потрібно залишитися для того, щоб зберегти національну честь і показати, що Америку не налякати тероризмом. Подібна реакція на терористичну атаку дає хороший резонанс серед громадськості у США. Нікому не подобається бути заляканим, і жоден американець не хотів би бачити США переляканими або пригніченими грубими і завзятими бомбовими атаками.
І все ж емоційна реакція є частиною політичної помилки самої війни. США не здатні втихомирити Багдад або захищати ООН та інші організації, що працюють поруч iз окупаційною армією, навіть ті, чия місія пов’язана з гуманітарною діяльністю. У цьому випадку тероризм — це не тільки боязкий крок, але відображення згубної політики військової окупації США. І тому виникає необхідність у політичному вирішенні проблеми.
Малайзія, успішна та стабільна невелика мусульманська країна, вельми однозначно зреагувала на ситуацію, що склалася. Замість того, щоб просто виступити на захист по- справжньому героїчної роботи ООН, уряд Малайзії вірно закликав США залишити Ірак. Міністр закордонних справ Саєд Хамід Альбар розумно зауважив, що «загроза безпеці Іраку не зникне, доки глибоко вкорінене обурення населення проти окупації чесно і справедливо не візьмуть до уваги. ООН не слід розглядати як складову частину окупаційного режиму».
І навіть нині, коли постійно надходять повідомлення про загибель американських солдатів, і після масової загибелі людей внаслідок атаки начиненого вибухівкою автомобіля на штаб-квартиру ООН, США чинить опір встановленню більшої влади ООН в Іраку і заміні значної частини військ США озброєними формуваннями ООН. Адміністрація Буша має свій план гри. Ймовірно, він грунтується на тому, що кілька десятків смертей, або навіть кілька сотень, варті великої нагороди — військової присутності США в Іраку, що забезпечує можливість розпоряджатися 100 мільярдами барелів іракської нафти і таким чином перекрити кисень найближчому сусіду Іраку — Саудівській Аравії.
Зрештою, це виявиться помилковим і хибним кроком. Доки американські війська не припинять окупацію, доти політична стабільність в Іраку буде під загрозою. Співпраця зі США стане, по суті, поразкою політичних лідерів Іраку, реальна підтримка для яких можлива лише з боку власного народу.
На початку XXI століття простого забезпечення електрикою та водопостачанням не достатньо для того, щоб завоювати прихильність іракського народу, навіть у разі, якщо Сполучені Штати якимось чином забезпечать функціонування цих служб. Іракський народ вимагатиме від свого уряду збереження достоїнства, тоді як злочинці та терористи гратимуть на подібних почуттях усіма доступними їм засобами.
Вторгнення США було серйозною помилкою. Збільшення кількості солдат лише погіршить становище. Що потрібно зараз, то це негайне виведення військ Сполучених Штатів та їх тимчасова заміна силами ООН, які повернуть владу іракському народу.
