Боротьба за підприємство, якому, за образним висловом Президента, відведено роль «курки, котра несе золоті яйця», триває вже кілька років. Після того, як за трудовим колективом заводу залишилося близько 40% акцій ВАТ «МГЗ», а 35% вирішено було реалізовувати через біржу і конкурс, головним питанням у приватизації заводу залишилася доля держпакету в розмірі 25% + 1 акція. За нинішніх розкладів той, хто отримає в управління ці акції, може сконцентрувати в одних руках контрольний пакет акцій ВАТ «МГЗ». Раніше на управління цим пакетом претендували керівництво заводу, трудовий колектив, різні комерційні структури. У січні нинішнього року і рішенням Кабміну пакет було передано в управління терміном на 5 років Миколаївській облдержадміністрації — здавалося, чимало запитань було знято. Однак, днями прем'єр-міністр України Валерій Пустовойтенко погодився з пропозицією спікера Олександра Ткаченка про перегляд даного рішення («День» повідомляв про це в числі від 7.04). Про те, як зараз складається ситуація навколо МГЗ, в інтерв'ю кореспонденту «Дня» розказав генеральний директор підприємства Віталій Мєшин.
Миколаївський глиноземний завод залишається одним iз найпривабливіших об'єктів української приватизації.
— Чому ж справу не закри
— Чим можна пояснити намір уряду відмінити власну нещодавню постанову і «переграти» проект передачі держпакету акцій ВАТ «МГЗ»? — Постійними спробами різних структур дістати право на володіння заводом. Після прийняття постанови про передачу держпакету Миколаївській облдержадміністрації Агентство з корпоративного управління держвласністю мало виконати передбачені процедури і безповоротно закріпити передачу пакету. Однак це зроблено не було, протягом двох місяців процес свідомо, під різними приводами затягувався. А схема дуже проста: якщо цей пакет піде від облдержадміністрації, виникнуть реальні передумови для концентрації в одних руках близько 60% акцій заводу (нещодавно подібне спробував здійснити пан Жовтіс в особі СП «Ірен»). А далі скликаються надзвичайні збори акціонерів, усувається директор і пред'являються нові «правила гри». Те, що відбувається, вигідне нинішнім господарям російського алюмінієвого комплексу — компаніям TWG і «Сибірський алюміній». А допомагають їм — свідомо чи несвідомо — могутні структури управління державою.
— Ви можете назвати ці структури?
— Останнім часом дуже цікаву позицію зайняла Верховна Рада з її лідером паном Ткаченком — саме він виступив ініціатором перерозподілу держпакету. Багато що робиться руками СБУ, передусім, спроби дискредитувати, ославити керівництво підприємства, усунути його від роботи. А це рівнозначно втраті заводу.
— Великий резонанс викликала ініційована СБУ в грудні минулого року кримінальна справа, в ході якого обвинувачення були пред'явлені семи керівникам МГЗ. На якій стадії вона знаходиться зараз?
— Як відомо, мені і моїм колегам було пред'явлено обвинувачення в контрабанді алюмінію, ніби-то здійсненій 1992 року, і незаконних валютних операціях. Тенденційність слідства виявилася з самого початку: наприклад, двоє обвинувачених співробітників взагалі жодним чином не причетні до цієї справи — фінансовий директор у той час перебувала в тривалому службовому відрядженні у Монголії, а нинішній начальник відділу приватизації працював на рядовій посаді і не мав ніякого відношення до ведення господарської діяльності за межами заводу. Саме слідство ведеться з численними порушеннями закону, спробами «впіймати за язик», інтерпретувати факти. Ми і наші адвокати неодноразово подавали протести з процедури слідства, однак вони не задоволені. До речі, сама справа була заведена ще 92-го року, двічі її відкривали-закривали, а тепер вирішили підняти знову.
— Але в нинішній справі фігурують і валютні операції, незаконні кредити. — Дійсно, ми отримали кредити — по $500 тис. кожний з семи чоловік. Нічого в цьому особливого і дивного немає: під кредит закладено акції ВАТ МГЗ, які належать нам, на суму більше $3,5 млн., отримані абсолютно законним шляхом, на підставі приватизаційного законодавства. А щоб їх викупити, потрібні були гроші. Акції було закладено в Перший український міжнародний банк (ПУМБ), під них було отримано кредитну лінію від банку в Женеві. Рахунків за рубежем ніхто не відкривав, так у них і не було необхідності — гроші з ПУМБ прийшли відразу на рахунок Фонду держмайна. Зловживань або порушень з нашого боку не було — це офіційно підтвердили і ПУМБ, і Національний банк України. Ці документи в Миколаївському управлінні СБУ, туди ж обласний прокурор направив протест про те, що обвинувачення висунене безпідставно, з вимогою припинити слідчі дії. вають?
— Керівник управління СБУ в Миколаївській області пан Мітрошкін завив у пресі, що справу обов'язково буде доведено до суду. Окрім того, один iз керівників центрального апарату служби, виступаючи наприкінці грудня під час візиту Президента перед трудовим колективом заводу, виставив нас злочинцями, виклав обвинувачення як доведені злочини. Тепер СБУ відступати нікуди: вона змушена різними способами довести справу до суду. А далі сценарій простий. СБУ «вмиває руки» — мовляв, свою місію вона виконала. Справа відправляється в суд, який, не знайшовши доказів, обвинувачених виправдає. А потім поширюється думка: Мєшин купив суд, а спецслужба залишилася непідкупною. До речі, коли кримінальна справа почала «сипатися», проти нас стали діяти іншими методами. Вже місяць на заводі проходить комплексна ревізія, яка намагається виявити хоч якісь зловживання. Я не виключаю, що порушення, пов'язані з недосконалістю законодавства, можливі, але зловживання карного характеру складно собі уявити. Якщо ж абстрагуватися, то головне обвинувачення Мєшину полягає в тому, що він ні з ким не ділиться. А ділитися можна тільки, якщо крадеш: поцупив — зобов'язаний поділитися. Мені ділити немає чого.
— 1994 року ви були довіреною особою Л.Кучми на президентських виборах. Ваші стосунки змінилися?
— Він захистив нас щодо власності трудового колективу — пакету акцій у розмірі 30%. Хоча мені прикро за його нинішню недовіру особисто до мене в тому, що я не є злочинцем, злодієм. Президент у цій ситуації відсторонився, вважав за краще надати повну свободу дій СБУ, безрезультатним перевіркам.
— Наскільки останні події вплинули на економіку заводу?
— Ситуація складна. Через баталії навколо МГЗ наші партнери не бачать стабільності, гарантій, що нинішня адміністрація збережеться і не зміниться економічна політика підприємства. Всі стали вимагати передоплату, хоча раніше працювали за фактом поставки, заметушилися кредитори. Уперше за 19 років існування завод на два дні було відключено від електроенергії, хоча борг становив лише місяць, а збитків ми зазнали в розмірі 1,5 млн. грн. З'явилася проблема своєчасної виплати зарплати, хоча ми знайшли можливість підвищити її з квітня. Одним з негативних результатів нездорового ажіотажу навколо МГЗ стало різке вимивання обiгових коштів. Проте нам вдається утримувати позитивний баланс, зможемо розрахуватися і з боргами, і, впевнений, вийти на проектну потужність за підсумками року.
— Не так давно оголошено про стратегічне партнерство МГЗ з Таджицьким алюмінієвим заводом, куди з 2000 року передбачається відправляти 700 тисяч тонн глинозему щорічно. Чи збираєтеся ви далі вести бізнес з колишніми партнерами — російськими заводами?
— Звичайно. Вже зараз ми можемо виробляти до 1 млн. 150 тис. тонн глинозему за рік. Тому майбутні поставки в Росію передбачається здійснювати на нинішньому рівні — 450 тис. тонн.
— Як ви ставитеся до проекту компанії «Сибірський алюміній», котра заявила про намір об'єднати кілька українських підприємств, у тому числі і МГЗ?
— Це витонченість і хитрість. Ніщо не треба «Сибірському алюмінію» із заявлених підприємств так, як Миколаївський глиноземний завод. Ні Запорізький алюмінієвий завод, ні «Південмаш», на який він може поставити десяток вагонів алюмінію. Це і ми можемо зробити, а вони підносять як єдину нормальну форму співробітництва. Все це — політична гра і спроби отримати МГЗ іншим шляхом і якомога дешевше. Це настільки прозоро і водночас загорнуто в красивий папірець, щоб відволікти увагу від суті становища.
— З грудня минулого року ви перебуваєте на підписці про невиїзд. Однак вам не перешкоджають не тільки їздити по Україні, а й виїжджати за рубіж. Чи не виникало бажання залишитися там?
— Так, відтоді я кілька разів був за кордоном. Був у Туреччині на зустрічі з керівництвом ТадАЗу, був на переговорах, пов'язаних із роботою МГЗ, у Відні, Лондоні. Звісно, міг залишитися, якби така мета була. Але немає в цьому сенсу і, в принципі, хочеться відстояти завод.
