Війну оголошено. Тепер уже не має значення, хто «перший почав» і з якого моменту слід вести відлік оцього «початку». Тепер можливості маневру для всіх учасників конфлікту різко звузилися. Ну що ж, «на війні, як на війні». А це означає, крім іншого, що можна говорити про можливий «план кампанії» й аналізувати його.
Коли вже Павло Іванович виявився центральною фігурою «війни», постараємося розібратися з «дислокацією та диспозицією» самого екс-прем’єра. З юридичної точки зору, народний депутат України Лазаренко — підопічний швейцарського правосуддя, перебуває під слідством за обвинуваченням у «відмиванні брудних грошей» і відпущений під заставу в 4 мільйони швейцарських франків (близько $3 млн.). Такий статус передбачає, зокрема, зобов’язання підслідного негайно з’являтися за викликом на допити. Чи збирається громадянин Лазаренко регулярно відвідувати швейцарського слідчого в далекій Женеві? Відповідь на це запитання залежить як від того, наскільки серйозними неприємностями загрожує Павлу Івановичу повернення на швейцарську землю, так і від того, наскільки він дорожить залишеною заставою. Про перше думки розходяться. Сам Лазаренко розповідав, що на ньому залишилися «висіти» абсолютно дріб’язкові пункти обвинувачення, проте величезна (навіть за західними мірками) сума застави говорить про протилежне. Тож більшість спостерігачів схильні вважати, що екс-прем’єр не буде «розмінюватися на дріб’язки» й залишить у Швейцарії заставу з найкращими побажаннями. Неминучим наслідком цього стане внесення пана Лазаренка в інтерполівський розшук, а це автоматично закриє перед ним кордони практично всіх держав, які входять в систему «Інтерполу». Це означатиме, що єдиним місцем, де Павло Іванович зможе залишатися на волі, залишається Україна. Тут його поки що захищає депутатський мандат. Рівень надійності цього захисту прямо залежить від парламенту. Зокрема від лівих союзників очолюваної екс-прем’єром «Громади».
Кроки, зроблені Лазаренком відразу після повернення на батьківщину, свідчать, що він дуже добре усвідомлює всю складність свого становища. Оголосивши «священну війну» неназваним особам, лідер «Громади», з одного боку, дістав змогу заявляти спробою «політичної розправи» всі зазіхання на свою депутатську недоторканність із боку Генпрокуратури (незалежно від ступеня обгрунтованості обвинувачень). Та головне не це. Пропонуючи себе (і свою фракцію) на роль «тарана» антипрезидентської кампанії, Лазаренко поставив усіх потенційних союзників (особливо лівих) перед необхідністю вже зараз абсолютно конкретно визначитися стосовно його, лазаренківського, депутатського мандата. Чим жертвувати нашим комуністам і соціалістам — цінним (як здається) знаряддям боротьби «з режимом», чи принципами, згідно з якими «злодій повинен сидіти у в’язниці»? Прямо скажемо, вибір непростий. Однак, що особливо цікаво, саме тепер, балансуючи на самісінькому краю прірви, Павло Іванович передбачливо вибудовує винятково грамотну оборонну лінію з розрахунком на далеку перспективу.
Спробуймо уявити, який реальний внесок «у загальну боротьбу» спроможний зробити Павло Іванович Лазаренко? Твереза оцінка говорить, що варіантів не так і багато. По-перше, лідер «Громади» може спробувати скористатися парламентською трибуною для оголошення тих чи інших викривальних заяв на адресу Президента й «оточення». По-друге, він може (з рядом застережень) забезпечити «правильне» голосування своєї фракції (півсотні депутатів) з основних питань, у яких зацікавлені ліві. По-третє, Лазаренко може заявити про своє висування кандидатом у Президенти — аби в потрібний момент гучно зняти свою кандидатуру на користь узгодженого лівого кандидата (Симоненка, Ткаченка, Мороза). І, нарешті, головний козир екс-прем’єра — фінансова підтримка своїх союзників і партнерів. На перший погляд — арсенал більше, ніж солідний. А на другий?
Передусім, відразу відзначимо, що ціна парламентських викривань надзвичайно низька — аж надто багато їх пролунало останніми роками без будь-яких наслідків. А тиражувати «страшну правду» якимось продуктивнішим чином Павло Іванович не в змозі, бо ніяких більш-менш серйозних ЗМІ вже давно не контролює. Стосовно спільних голосувань, то цей засіб двогострий, оскільки таким чином зміцнюватиметься образ «лівогромадівського», комуністичного та кримінального парламенту, яким адміністрація зможе залякувати як рядових українських виборців, так і зарубіжних спостерігачів. Підтримка кандидатом Лазаренком будь-кого з лівих претендентів на президентство, з цієї точки зору, загалом не витримує ніякої критики — такий безглуздий хід може хіба що відняти в Симоненка чи Мороза 1—2 вiдсотки голосів на виборах.
Таким чином, у резерві Павла Івановича залишається його головна зброя — гроші. Попри річне перебування «в опозиції» (з усіма випливаючими фінансовими втратами) матеріальне становище Лазаренка спостерігачі досі оцінюють досить високо. Тут є один невеликий, але істотний нюанс. Суворі швейцарці вимагали на заставу за Лазаренка не «просто чотири мільйони», а чотири мільйони «чистих грошей» — тобто таких, чиє некримінальне походження не викликає сумнівів. А в скромного «панамця», а також у його «друзів» (котрі розпоряджаються на користь Лазаренка солідними сумами) коштiв, «чисте» походження яких можна без проблем довести, не так i багато. Для самого Павла Івановича тут, ясна річ, проблеми немає — навряд чи він планує ще раз потрапити куди-небудь «під заставу». А для його політичних партнерів не так і байдуже, якими коштами він оплачуватиме їхні передвиборні витрати. Нав’язавши свою допомогу «бульдозера та скарбничого», Лазаренко практично бере під контроль всю виборчу машину лівих. І тут для нього (і тільки для нього!) відкривається широке поле для найрізноманітніших маневрів. Приміром, він може піти «на мирову» з Леонідом Кучмою й надати зацікавленим особам усі необхідні документи, які розкривають шляхи надходження у виборчі фонди лівих кандидатів не зовсім «чистих» грошей від якихось гондурасько-панамських офшорних фірм. Лазаренко зможе на власний розсуд впливати на затримку чи навпаки — розширення фінансування виборчих кампаній провідних лівих кандидатів. А які чудові можливості відкриються перед Павлом Івановичем, якщо, над усякі сподівання, лівого президента оберуть за його, Павла Лазаренка, дійової підтримки! Але поки що головний перевал для нього — подання Генпрокуратури, i тут вiн дуже залежить вiд лiвого «обозу».
№250 28.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
