У Верховній Раді, справді, не так уже й багато яскравих персонажів, особливо у владній команді. Багато хто звернув увагу на те, що в Партії регіонів є депутати-бойовики, які активно беруть участь у колотнечах, але на їхньому рахунку немає жодного виступу, жодного запиту. Є інтелектуальна ланка — депутати, які пишуть законопроекти, активно виступають і при цьому гидують вступати в рукопашну. Владислав Лук’янов у цьому плані унікальний. Він не пропускає жодної бійки і при цьому ще й коментарі дає.
— Владиславе Валентиновичу, очевидно, що головною подією 2010 року стало обрання Президента. Які саме кроки глави держави, на вашу думку, стали визначальними?
— Природно, що формування нового уряду. З цього все почалося — формування команди. Якщо у вас не сформовано команду, то жоден серйозний проект неможливий. Кадри вирішують все.
— Справді, формування команди викликало багато питань. Особливо так звана коаліція «тушок».
— З часів Риму в праві бореться дві тенденції — право справедливості, і так зване писане право. Якщо ми відштовхуємося від права справедливості, то первинним є голос народу і голос-совість депутата.
— 2010 року Україна стала також президентською республікою.
— Навдивовижу, перехід від парламентської республіки до президентської пройшов спокійно і тихо. Це не викликало ні бурі, ні емоцій, ні конфліктів, лише було таке собі мляве обговорення. І більшість визнала, що в такій складній ситуації має бути капітан на містку корабля, який міцно триматиме штурвал у руках. Напевно, це відповідало настроєві виборців.
— Днями письменник Андрій Курков сказав, що Президент Віктор Янукович будує владу за російською моделлю. Насправді так думає не лише Курков, але й багато інших авторитетних людей. А вам так не здається?
— Якщо ви хочете сказати, що ми йдемо до однопартійної системи, то це не відповідає українським реаліям.
— У нас жорстка владна вертикаль. Всі рішення приймаються в одному кабінеті на Банковій. Слухняна більшість виконує всі розпорядження Президента. То хіба це не схоже на путінську російську модель?
— Дискусія між владою та опозицією в українському суспільстві не припинялася. Інше питання, що після того, як змінилася влада, повинна змінитися й опозиція. І, наскільки я бачу і розумію ситуацію, відбуваються трансформаційні процеси не лише у владі, але і в опозиції. Народжуються нові політичні альянси, які намагаються претендувати на роль всеукраїнських політичних сил. Я думаю, може, це й дасть щось нове.
— Ви позиціонуєте себе як влада реформаторів. Торік прийнято Податковий кодекс, проведено судову реформу, перший етап адміністративної реформи... Зараз на черзі, судячи з усього, пенсійна реформа. Наприкінці року до Верховної Ради внесли відповідний законопроект, потім його відкликали, потім знову внесли. Коли ви все ж таки її плануєте запустити?
— Зрозуміло, що відкладати все це на 10 років немає ніякої можливості. Але й вискакувати з балкона в одних трусах, як це буває при пожежі, теж не можна. Ситуація важка, але керована. Я гадаю, що буде запропоновано програму реформування пенсійної системи. Йдеться про створення трирівневої пенсійної системи. У нас на сьогодні існує солідарна система лише першого рівня. Трішки третій рівень існує у вигляді приватних пенсійних фондів. Недержавної обов’язкової системи пенсійного страхування у нас на сьогодні немає. Ці законопроекти лише розробляються. Написати якісний нормальний закон, який регулює досить складні стосунки і соціального, і економічного характеру, складно. Потрібно збалансувати всі ці речі.
Зараз над цими проектами працюють групи експертів як у Кабінеті Міністрів, так і в Адміністрації Президента. Залучено фахівців із науково-дослідних інститутів.
Як швидко це буде зроблено? Я гадаю, мабуть, у першій половині року велику частину цих законопроектів буде розроблено і буде запропоновано, хотілося б, аби це були системні, погоджені між собою документи. Але не завжди групи розробників можуть швидко координувати цю роботу між собою.
— Вік збільшать лише для жінок чи й для чоловіків також?
— На сьогодні відповіді на це питання не існує. З однієї простої причини — цей проект до кінця не розроблено і не затверджено. Але, на мій погляд, якщо ми збільшуємо пенсійний вік для жінок то, мабуть, попри те, що ми говоримо про рівність статей, все ж таки розрив між жінками і чоловіками повинен зберегтися.
«ТАМ Є БЛИЗЬКО 30-ти ЕПІЗОДІВ, ЯКІ ДОВЕДЕНО»
— На початку нашої розмови ви, начебто, жартома сказали, все, мовляв, покращується. Але минулого тижня Україну офіційно опустили на останнє місце в Європі в рейтингу економічних свобод. Серед 179 держав світу наша країна опинилася між Узбекистаном і Республікою Чад. Як ви це поясните?
— Те законодавство, яке ми прийняли та збираємося прийняти, набирає чинності лише з першого січня. І я впевнений, що за підсумками роботи нового законодавства, яке регулює систему оподаткування, яке регулює реєстрацію нових підприємств і тому подібне, у нас буде серйозне переміщення за результатами оцінки 2011 року.
— І тут, виявляється, винна Тимошенко?
— Ні, тут ніхто нікого не звинувачує. Хоча те, що стара команда провалила роботу, визнають навіть їх прибічники. Помилок було зроблено дуже багато. І ці помилки сьогодні їхнє алібі. За винятком випадків прямої крадіжки.
— А як ви поясните виключення України з категорії «вільних країн» у рейтингові американської неурядової організації Freedom House? Ви не бачите тут паралелі з допитами підприємців, Тимошенко, арештом Луценка.
— Щодо Луценка, то я не знаю, як можна було настільки неадекватну людину призначати на пост міністра внутрішніх справ.
— А його адекватно затримали? 11 чоловік! Він же не ховався, нікуди не тікав.
— Ви кажете, не ховався, не тікав. Але чим прославився Луценко? П’яним бешкетом і дивними ситуаціями, в які він постійно потрапляв.
— Ми зараз не обговорюємо професійні риси Юрія Віталійовича.
— Я кажу не про професійні риси, я кажу про психотип затриманого. Це досить неврівноважена людина, від якої можна було чекати чого завгодно. Будь-яких вибриків.
— А що не так з психотипом Тимошенко? Вам суто по-чоловічому не було шкода жінку, яку протримали на допиті 11 годин. Без перерви! Навіть не дали поїсти!
— Я приєднуюся до вашої жалості, бо в неї і зарплата була дуже маленька. Жодних додаткових джерел не мала. А жінка була дуже хазяйська, їй удавалося викроювати гроші на дуже дорогу охорону для себе та сім’ї. І зараз їй вдається якось зводити кінці з кінцями, коли вона просто безробітна. Отримує мінімальні копійки, але якось їй вдається виглядати добре. Просто чудова хазяйка!
— Ви можете скільки завгодно зловтішатися, але ті звинувачення, що пред’явили Тимошенко, виглядають сміхотворно. Направила «японські гроші» на виплату пенсій. Це лише викликає запитання: «І це все, що ви знайшли?»
— Це не правда. Вона сама для себе вигадала цю історію і каже, що її судять, бо вона виплатила пенсії. Наскільки я знайомий з матеріалами аудиту міжнародних компаній, там є близько 30 доведених епізодів. І ще десяток епізодів, що не увійшли до звіту, оскільки їхня доказова база була в розробці. Для того, щоб уникнути звинувачень, які не мали б чіткої доказової бази, взяли буквально кілька епізодів. Хоча насправді таких випадків не одна сотня.
Якщо гарна жінка (а вона справді гарна) розпоряджалася грошима не відповідно до закону і в її діях містилися ознаки, що підпадають під статті Кримінального кодексу, то вона за законами української держави має нести відповідальність.
— А як ви поясните, що в Україні на 20-му році незалежності з’явився політичний біженець. Я маю на увазі Богдана Данилишина.
— У мене це рішення викликало подив й обурення. Ця людина обвинувачується в господарських злочинах, відповідає за те, що в країні впав рівень життя, розкрадені десятки мільйонів гривень, і ось так прикривається політичним притулком...
— Але, можливо, це рішення було прийняте за сукупністю дій. Оцінили загальну ситуацію в країні.
— Я вважаю, що повинні були провести слідчі дії, мали вивчити документи, встановити факти. Я не можу логічно пояснити це рішення.
«Я БУВ НАД СУТИЧКОЮ»
— Є одна фотографія, що обійшла перші шпальти всіх світових газет, де вас носять вверх ногами під час ратифікації угод щодо Чорноморського флоту. І днями вона знову з’явилася в «Українській правді». Мені цікаво, які почуття у вас викликає ця фотографія?
— Я був над сутичкою (Посміхається). Уявіть, що вашого товариша тримають шість осіб і один б’є кулаком в обличчя. У вас була б якась інша думка, окрім того, аби стрибнути зверху йому на допомогу? Ось дайте відповідь мені на це запитання?
— Мені важко сказати, я в подібних ситуаціях не опинялася. Але виходить, що б’ють регіоналів, а за підсумками всіх колотнеч у лікарнях опиняються опозиціонери.
— Ми першими ніколи не лізли.
— І 16 грудня ви теж першими не лізли.
— Це мені нагадує, як горе-терористи захопили маленьку дитину, а потім скаржаться, що їх жорстко розблоковували і не дали довести їхній терористичний акт до кінця.
— Які терористи?! Ви свого часу два місяці блокували трибуну, і ніхто вас табуретом по голові не бив.
— У нас були кульки й транспаранти, а наші опоненти прийшли з ланцюгами, з монтувалками.
— Але вони їх не використовували.
— Це не правда. Такі ж монтувалки були на поліграфкомбінаті «Україна». Схоже, їх привезли з одного складу. Я особисто був на комбінаті і забирав ці монтувалки, я пам’ятаю, який у мене був синяк від них. І пам’ятаю, як пускали сльозоточивий газ, я все дуже добре пам’ятаю... У мене є відео, я вам покажу (дістає мобільний, показує відео).
— Я не знаю, що там було в комбінаті «Україна», я лише знаю, що після подій 16 грудня в лікарні опинилися бютівці.
— Це говорить про те, що ця команда ні на що не здатна.
— Зате ви на багато здатні. 27 квітня здали на півстоліття Севастополь Росії.
— Те, що щось здали, краще не чіпайте. У нас забрали частину чорноморського шельфу й віддали Румунії. Там, де лежать запаси нафти та газу. Це просто наша територіальна цілісність. Хіба цього не було? Чи це не частина нашої історії? Скільки Україна втратила своєї споконвічної землі? Так хто з нас патріот? Під усі ці балачки й крики ура-патріотизму в нас половину країни відрубали. І ніхто не піднімав шуму! Кордон побудований без урахування острова Зміїний, що суперечить нормам морського права. У мене морська освіта, тому я досить чітко уявляю суть питання і проблеми.
— А від Росії Україні не потрібний захист? Чи лише від Румунії надходить загроза?
— Нам як державі, як суверену, потрібно захищатися від усіх, хто ущімлює наші права. Якщо на те є підстави.
«МОЖЕ, ВАМ ЦЕ БУДЕ СМІШНО, АЛЕ Я ЛЮБЛЮ ШАХИ»
— Владиславе, ось ви хочете, аби вам ставили запитання як серйозному експерту з бюджетного комітету. Але разом із тим, у Раді ви, по суті, зайняли нішу Нестора Шуфрича. Жодна колотнеча не обходиться без вас...
— Не займав я місце Шуфрича. У нас із ним хороші відносини (Сміється). Я не хочу сказати, що це в мене жага пригод, але в мене в житті неодноразово були випадки, коли я втручався. І, напевно, найяскравіший випадок стався років шість тому. Ми з сином йшли зі стоянки, і раптом з бару вивалюється п’яне здорове мурло і починає бити дівчину. Я не стояв осторонь, я пішов і допоміг дівчині. Багато хто б пройшов повз.
— Ви як підтримуєте фізичну форму?
— Я не займаюся ніякими єдиноборствами, але люблю пробігтися. Може, вам це буде смішно, але я люблю шахи. Інколи стереотипи, що складаються про людину, і те, що є насправді, — абсолютно різні речі.
— Ваш батько — депутат обласної донецької ради, хто кого привів у політику? Ви його, чи він вас?
— Напевно, він мене. Мій батько обирався депутатом місцевих рад п’ять або шість разів. Він дуже добре знається на економіці, бюджетному законодавстві, мікроекономіці, на управлінні підприємством. Я пишаюся своїм батьком.
Я депутат чотирьох скликань — двох донецької обласної ради і двох Верховної Ради. Причому, я пишаюся, що коли мене обирали вперше, за мене проголосувало 11 тисяч осіб, а вдруге, після чотирьох років роботи, вже 40 тисяч виборців. Це, напевно, свідчить про те, що я щось робив.
