Перший Президент України, народний депутат Леонід Кравчук, нещодавно розповів «Дню» (12.12.2001) про те, як, відстоюючи національні інтереси, йому довелося вникнути у проблеми одеського «Ексімнафтопродукту» — одного з найвідоміших підприємств країни, яке постачає зі своєї нафтогавані транзитні нафтопродукти у багато країн світу. За словами Л.Кравчука, цю величезну структуру, яка, за оцінками експертів, коштує на ринку близько $1 млрд., намагалися продати за $3 мільйони. До розслідування обставин цієї явно невигідної для України операції підключилася РНБО, яка зробила висновок, що акції «Ексімнафтопродукту» незаконно передаються іноземним корпораціям. Як сказав Л.Кравчук, за усім цим стоять бізнесові та кар’єрні інтереси: «Я почав займатися цією справою з єдиною метою — захистити інтереси держави, не знаючи, що це торкнеться інтересів Деркача». «Україна молода» (4.12.2001) у матеріалі про ситуацію навколо «Ексімнафтопродукту» висловилася також прозоро: «Киевский трудовик» (у статті йдеться про Андрія Деркача — Авт. ) спільно з деякими нардепами України також був серед фундаторів холдингу «Укрнафтопродукт»... Рішення РНБОУ набуло чинності указом Президента Леоніда Кучми про невідкладні заходи з упорядкування діяльності державних акціонерних і холдингових компаній, у тому числі — й холдингу «Укрнафтопродукт», якому свого часу було доручено керувати акціями «Ексімнафтопродукту». Деякі деталі цієї ситуації — в інтерв’ю з керівником підприємства, Героєм України Володимиром Філіпчуком. Він, незважаючи на загрози (був час, коли Героєві України Філіпчуку, як і керівнику «Укрзалізниці» Георгію Кирпі, якого також неодноразово «пресували» близькі до А.Деркача ЗМІ, доводилося ховати свою сім’ю), зробив все від нього залежне для того, щоб українська власність, яка приносить країні солідний прибуток, не «попливла» у приватні руки за смішною ціною. .. З кабінету Володимира Станіславовича видно круглі сріблясті дахи ємкостей з нафтою. Проте чистота, як на молочному заводі, де навколо дзеркальна «нержавійка». Часто дзвонить телефон. Чергову телефонну розмову Філіпчук обриває несподівано: «Звичайно, дякую за підтримку, але тільки, думаю, що до фіналу ще далеко. Ці хлопці не заспокояться».
— Як ви самі визначаєте логіку скандалу?
— Усе почалося не вчора і не сьогодні. (Філіпчук, порившись у ящику столу, витягує об’ємисту темну папку). Наприкінці червня 1994 р. було створено акціонерне товариство «Ексімнафтопродукт». За сім років на місці старої нафтобази ми створили найсучасніше виробництво. А все тому, що держава дозволила половину прибутку витрачати на реконструкцію і модернізацію основних фондів. Немає сенсу вдаватися у технологію, на мою думку, цілком досить побачити наші «битовки» — їдальню, медсанчастину, позапитувати людей — чи задоволені вони заробітною платою.
Звичайно, для держави важливі фінансові показники. Так ось, за всі ці роки ми перерахували різних податків і зборів на суму 126 з половиною мільйонів гривень. У нас ніколи не було заборгованості бюджету і Пенсійному фонду. Нас вважають найбільш добросовісними платниками податків міста і області.
Держава дала можливість працювати, повірила у професіоналізм нашої команди і не помилилася. Про фінанси я вже говорив, але для акціонерів важливе ще й зростання статутного капіталу. Він у нас виріс з майже двох мільйонів (червень 1994 р.) до 348,5 млн. грн. (на 1 січня 2001 р.)
Зізнаюся: був дуже задоволений, що двічі Кабінет Міністрів вносив «Ексімнафтопродукт» до переліку підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки України:
— Це нібито гарантувало вас від «вивихів» приватизації?
— Тепер розумію власну наївність. Все змінилося наприкінці січня 1998 року, коли Фонд держмайна за рішенням уряду передав контрольний пакет акцій нашого АТ незаконно створеному — на мою думку — холдингу «Укрнафтопродукт». Вважав і вважаю таке рішення неправильним. Холдинг був збитковою компанією з серйозними боргами. Передали контрольний пакет, отже, з’явилася і можливість за рахунок прибуткових підприємств вирішувати власні проблеми. І керівництво «Укрнафтопродукту» поступилося своїми правами (цей самий 51 відсоток!) фірмі «Бевало Інвестменте ЛТД», а ті перепродали їх за смішну суму (близько 924 тисяч гривень!) швейцарцям із «Медіс Холдинг СА».
Знаєте, що найсумніше у цій історії? «Укрнафтопродукт» не мав жодного права здійснювати ці операції, бо не був власником контрольного пакету! Я так упевнено кажу тому, що у мене під руками два документи. Дивіться. (Філіпчук посуває ближче свою темну папку — Авт. ). Ось це — доповідь спеціальної комісії Ради національної безпеки і оборони України (РНБОУ), створеної за розпорядженням Леоніда Даниловича Кучми. Фахівці визнали, що «Укрнафтопродукт» своїми діями завдав серйозного збитку економіці й безпеці держави. А потім, коли ми вступили у конфлікт з холдингом, з’явилися два судових рішення: одне Старокиївського районного суду (квітень нинішнього року), друге — зовсім недавнє, коли нашу суперечку розглянув Київський господарський суд. І РНБОУ, і юристи зійшлися в одному (для нас — головному!) — дії холдингу не тільки незаконні, вони економічно шкідливі. Не можна віддавати прибуткову справу в чужі руки.
— А чи немає у такому твердженні елементів «квасного» патріотизму? Зрештою, хіба погано, коли в Україну приходить досвідчений іноземний менеджмент?
— Якби все йшло за таким сценарієм! Ми у 1997 році пропустили через себе понад 10 мільйонів тонн «сирої» транзитної нафти. Через три роки «перевалка» склала трохи більше двох з половиною мільйонів. Інший об’єм послуг пішов до інофірм. «Ексімнафтопродукт» втратив на цьому понад сорок мільйонів доларів! Це вже завдання податківців — порахувати, скільки недоотримали бюджети різних рівнів від такої суми і скільком, і на скільки виросли у зв’язку з цим борги по пенсіях. Відповідно, втрати відчував міський і обласний бюджети.
— Вас ще звинувачують у тому, що не бажаєте працювати з Наглядовою радою компанії, «заморозили» виплату дивідендів.
— Та немає цього, немає! Коли холдинг «Укнафтопродукт» став маніпулювати контрольним пакетом акцій, а ми — чинити опір його позиції, природно, керівництво холдингу вирішило змінити членів Наглядової ради, які підтримували позицію «Ексімнафтопродукту». Прийшов юнак, показав довіреність на право розпоряджатися голосами, що дорівнюють 51 відсоток, і заявив — тепер тут будуть засідати інші. Як я розумію, гнучкі й слухняні. І членів Наглядової ради, обраних на п’ять років, акціонерів до того ж, без їхніх заяв про бажання вийти із членів Наглядової ради — переобирають.
А є ще 25 тисяч акціонерів, яким не однаково, хто, а головне, яким чином буде розпоряджатися їхніми грошима. І я відповідаю не тільки перед власним колективом, але й перед цими людьми. Тому ми й почали судитися, а отже, — перетворилися у ворогів.
— Очевидно, тоді й з’явилася інформація про «нафтобарона» Володимира Філіпчука, який «украв у держави 10 мільйонів гривень»?
— Треба подивитися за часом, коли з’явилися перші публікації. Але у мене немає бажання займатися такого роду дослідженнями. Звичайно, ідея прозора: рядові акціонери повинні повірити у те, що Філіпчук та інші члени правління — крадії.
Озвучу декілька цифр. За дев’ять місяців роботи без контролю з боку Наглядової ради ми виконали річні показники минулого року. Зрозуміло, що збільшилися відрахування і до бюджету, і до Пенсійного фонду, виросла зарплата працівників. А дивіденди? Вони «заморожені» на банківських рахунках і «працюють» на підприємство, отже, на кожного окремого акціонера. Готові виплатити людям все до копійки!
— Володимире Станіславовичу, хотілося б більш детально про «крадіжку десяти мільйонів». Вас вже не притягують до кримінальної відповідальності?
— Сім років тому уряд і парламент внесли зміни до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств». Поправки дозволяли підприємцям і промисловцям півтора відсотки від податку на прибуток, що виплачуються до бюджету, переводити через казну на спеціальні рахунки. Для чого так зробили? Держава усвідомила: грошей на будівництво житла для військових немає, і без допомоги збоку не обійтися.
Одними із перших в Одесі ми взялися за розв’язання цієї проблеми. Уклали, як годиться, договори, перерахували гроші. Словом, допомагали, чим могли. Зрозуміло, що і нас, і військових перевіряли. Ретельно. Детально. Пам’ятаю, у травні нинішнього року відразу дві районні податкові інспекції багатократно перевіряли не тільки нас, але й будівельні організації Одеси, Херсона і Миколаєва.
Ось подивіться. (Філіпчук підсовує паперове «простирадло», заповнене цифрами і таблицями). Збіглося все: гроші з цеглинами, а ті, у свою чергу, з квартирами. Мені навіть говорили: «Володимире Станіславовичу, а у вас інакше й бути не могло! Ви ж у нас найдобросовісніший платник податків».
Минуло усього півроку, настав листопад. Приїжджають представники міської податкової і вимагають вилучення документів з інвестування житла для військових. Питаю: «А на якій підставі?» Відповідають: «Порушується карна справа». Я здивований: це ж треба, як швидко можуть перетворити Героя України у кримінального злочинця!
Я вдячний обласній прокуратурі (вивчили матеріали справи і визнали її безпідставною і незаконною) і Міністерству оборони за підтримку. Хоч армію зрозуміти можна: якщо будуть так «наїжджати» на промисловців і підприємців, що займаються будівництвом житла для офіцерських сімей, то квартирне питання ніколи не вирішиться!
— А вас не намагаються сьогодні «пристебнути» до політики? З усіх сторін вигідна фігура: Герой України, багате акціонерне товариство, тепер ось навіть деяка скандальність з’явилася. Не хочете спробувати себе у новій справі?
— Я в одній із київських газет прочитав велику таку статтю про ситуацію навколо «Ексімнафтопродукту». Там подали повний «розклад» — яка партія «замовила» скандал із Філіпчуком, що і хто за цим стоїть. Але я не політолог, не технолог виборчих кампаній. Мені вдається справа, якою я вже давно займаюся.
Кожен із нас зобов’язаний займатися своєю справою. Розумієте, ми не Росія, де зі свердловини б’є фонтан газу чи нафти. Україна — транспортна країна. Завдяки перевалці вантажів, а нафтопродукти — також вантаж, багато країн живуть багато, забезпечуючи і працюючих, і старих усіма благами. Чому ми не можемо це робити? Чим ми гірші, скажімо, країн Балтії, які завдяки наданню послуг третім державам успішно будують власне благополуччя?
Тим більше, що ми, українці, здатні показати високий клас роботи. Я це знаю — у мене такий колектив.
— Але наприкінці березня 2002 року все одно будете голосувати? Вибір-то робити потрібно.
— Треба. Буду голосувати за політиків, які поважають власність. Не тільки свою, але й державну. Тому що, якщо людина не навчилася з повагою ставитися до того, що їй не належить, то важко чекати від такого діяча господарського ставлення до своїх працівників. Такі хлопці гарні на одеській «товкучці»: купив — продав, заробив на різниці. Думаю, що таку мою позицію поділяє більшість із 25 тисяч акціонерів «Ексімнафтопродукту».
