В українській політиці дуже мало хто може дозволити собі бути відвертим. Багато депутатів люблять пліткувати в курилках і навіть інколи називають речі своїми іменами в приватних розмовах, але вголос і на диктофон — ні пари з вуст. Депутат-регіонал, голова регламентного комітету Верховної Ради Володимир Макеєнко собі таке дозволяє. Було не один раз у «Дні». І нещодавно у гучному інтерв’ю радіо «Свобода» він вельми емоційно і яскраво описав, навіщо люди йдуть у владу. «Всі йдуть хоча і під різними прапорами, але за владою — перекладаю: за матеріальним заохоченням. А коли щось не вийшло, то говорять: ой, бідні! той сидить! або та сидить! Та що ви нас жалієте, політиків? Хіба ми бідні?! Вийдіть, погляньте на вулицю Грушевського — на яких машинах їздимо?! Приїдьте до аеропорту Бориспіль. Керівництво аеропорту каже: ніде ставити приватні літаки від усіх фракцій».
Ця фраза була радісно підхоплена ЗМІ і стала мало не інформаційною бомбою.
— А що я такого сказав? (здивувався винуватець галасу в розмові з «Днем»). Поки закони не виконуватимуться, поки не буде чесного суду, це триватиме. Знаєте, як в анекдоті, суддя говорить: «Із цього взяв, із цього взяв, а тепер вирішуватиму по справедливості». Але це не просте питання, це не вирішується за місяць або за рік.
— Нині повертається ваша улюблена мажоритарка, і ми бачимо, що до Ради збираються балотуватися різного роду сумнівні особи. Наприклад, Лесик Довгий, Леонід Кучма. І судячи з усього, у них є хороший шанс пройти.
— А це вже питання не до тих, хто балотується, а до тих, хто їх обиратиме. Як кажуть, не треба на дзеркало нарікати... Я вважаю, що у людей з’явився шалений шанс обрати депутата. Вони ж мають відчувати, розуміти... Одна річ, коли закриті списки, тут можна сказати: ми не бачили, ми не знали, нам не показали... Інша річ — мажоритарка...
— Ви згадали наші суди. Апеляційний суд залишив чинним вирок Кірєєва. І тепер Тимошенко у будь-який момент можуть етапувати на зону. Ви вважаєте, що це справедливо?
— Я вже не раз про це казав. Адже що відбувається? Політики, коли їм погано або коли вони програють, швиденько ховаються за спини людей. Я просто пропоную зараз суспільству розділити: люди — окремо, політики — окремо.
— Так не виходить. «Справа Тимошенко» відсунула нас на декілька років у процесі євроінтеграції. А це вже стосується всіх громадян України.
— Я не згоден. Ви бачите, що зараз відбувається в Європі. Саркозі прямим текстом заявляє, що було помилкою приймати Грецію до єврозони. Це свідчить про те, що у них зараз страшенний головний біль. Німеччина відмовляється випускати цінні папери, які б гарантували загальні борги Європи. Англійці взагалі відвернулися спиною. Берлусконі «пішли». Ну, яка їм ще Україна? Вони не знають, що робити з тим Євросоюзом, який є.
І ще. Я політик з досвідом. Ще на початку 90-х років я в Лондоні розмовляв з двома власниками найбільших банків. Я їм кажу: «Ось є Україна — дуже серйозна країна, з великими ресурсами. Може, ви нас підтягнете до Європи». Знаєте, що мені відповіли? «Вас 50 мільйонів, ось коли буде 20—25, тоді ми, можливо, про це подумаємо. А так ви дуже великі і дуже для нас небезпечні».
Світ цинічний. Якби ми були їм потрібні, то вони б як мінімум спростили візовий режим для наших людей. Адже до нас в’їзд безвізовий. А нашим громадянам, аби отримати візу, потрібно пройти три кола пекла. Навіть візовий режим не спростили, а посилили!
Європі ми не потрібні — це моє глибоке переконання. Коли хочуть, роблять, а коли не хочуть, то шукають привід.
— Ось ви кажете, що Європа — цинічна і прагматична. Можливо, десь це і дійсно так. Але не буває такого в Європі — засідання суду в тюремній камері. Ви не боїтеся, що через таке судове беззаконня (інакше це назвати не можна) вашим однопартійцям перекриють кисень, запровадять індивідуальні санкції. І їхні діти вже не зможуть навчатися в Європі, а дружини — їздити на шопінг до Мілана.
— Я вам сказав про стратегічну поведінку Європи, якби вони хотіли, то вже давно б нас «підсунули».
— А у вас немає відчуття, що Віктор Янукович сам став заручником цієї ситуації. Увійшли в цю справу, а тепер не знають, як з неї вийти. Адже Тимошенко за гратами — це проблема...
— Для кого проблема?
— Для всієї країни.
— Це насамперед проблема для БЮТ. Як вони її захищають, як вони вже складають списки, як підтягують багатих людей.
— Поки що начебто підтягують лише Євгенію Тимошенко. Вона днями в Дніпропетровську змінила собі прізвище.
— Це те саме. «Юліє Володимирівно, бачиш, ми про тебе пам’ятаємо, ми ось дочку збираємося вести. В неї таке саме прізвище. Вона розмовляє доброю англійською. Але хто за дочкою далі буде, Юліє Володимирівно, ти, будь ласка, не втручайся. Ми самі тут вирішимо, кого з олігархів поставити, яких спонсорів поставити». І байдуже, чим закінчаться ці вибори. Для них вони закінчаться з моменту реєстрації списку — бізнесмени здадуть гроші, й на цьому все закінчиться. Ті, хто зараз у керівництві, швидко розв’яжуть свої фінансові проблеми. Усе інше їх уже не цікавить.
Фракції БЮТ Тимошенко не потрібна. Не таємниця, що будь-які вибори — це шалений бізнес. Зокрема й для фракції БЮТ. Якби вони хотіли, то свої 500 тисяч осіб депутатів різних рівнів уже б вивели. Але ж вони цього не роблять. Чому? А ви пригадаєте, як Тимошенко повела Турчинова на мера Києва? Хотіла, вибачите за слово, його позбутися й з уряду його перевести на мера Києва. Але з цього, щоправда, нічого не вийшло. Адже могли вони тоді домовитися й підіграти Кличку або якомусь іншому депутатові. Не зробили! Просто між ними існує шалена конкуренція. І одна частина воює з другою. Тільки негласно.
— Не заглиблюватимемося у внутріпартійні справи БЮТ. Адже в Партії регіонів теж тривають певні процеси. Я хочу вас просто запитати, яким для вас був цей рік? Чи було цього року для вас щось позитивне?
— Для мене важливо як для політика, що країна наша — незалежна й суверенна. Незважаючи на всі політичні перипетії. Я та людина, яка 1991 року голосувала за декларацію про національний суверенітет, я голосував за акт державної незалежності. І для мене незалежна країна — це дуже-дуже важливо.
— А як ви вважаєте, чи немає ризику, що 2012-го ми трішки нашого суверенітету віддамо північному сусідові?
— Ви знаєте, на земній кулі стільки катаклізмів: цунамі, землетруси, країни під воду занурюються. Ось зараз ми з вами розмовляємо, й щось відбувається. Я просто впевнений на 100%, нам буде дуже складно. Особливо з весни 2012 року. Сильна країна Україна, за великим рахунком, нікому не потрібна. Її ніхто не хоче бачити сильною. Хтось хоче бачити як ринок збуту товарів, хтось — як частину геополітичного проекту. Незалежні й сильні ми потрібні лише самі собі. Я впевнений, що все-таки всі партії сядуть за стіл переговорів і ми витримаємо той тиск, який на нас чинять. Проти України, в принципі, йдуть неоголошені війни — економічні, політичні, внутрішні вже не перший рік.
— А чому саме навесні стане гірше, а не, скажімо, восени?
— Десь оберуть президента в сусідніх країнах. Йому чимось треба буде зайнятися. Навесні всередині країни можуть загостритися якісь процеси — передвиборний рік, політичні дискусії... Але в нас немає іншого виходу, крім вистояти.
— І нарешті, останнє запитання. 2012-й — це рік Євро. Вам щось не до вподоби цей захід...
— На місці президента Ющенка, коли він приймав рішення про подання заявки, треба було взяти калькулятор і порахувати, скільки це коштуватиме бюджету України. Яку частину з цього може сплатити приватний капітал, і яку частину має сплатити наша держава. Я виходжу не лише з потреб бюджету, я виходжу з того, що є соціальні питання: чорнобильці, пенсіонери, афганці, потреби в різних державних програмах. Якби приватний бізнес потягнув 90%, а бюджет 10% — питань немає. Ось Регіони своє завдання виконали. У Харкові стадіон побудував приватний капітал, у Донецьку — приватний капітал. Тобто там, де в нас підтримка виборців, ми це зробили за рахунок приватного капіталу й не залазили до бюджету. Тому я виходив з того, наскільки наша країна може собі дозволити це оплачувати з бюджету. Ми насправді опинилися в патовій ситуації: відмовитися ми не могли, бо інформаційний процес уже пішов, а потягнути це дуже складно. Особливо в умовах світової кризи.
Але ми виконали, ми зробили це. Зі шкури вилізли. Тепер будуються стадіони, інфраструктура, дороги. Це гроші не на вітер, і це добре...
