«За президента Януковича нас чекає нормальний розвиток у європейському, а не в російському напрямку», — таким оптимізмом віє від одного з представників політичної команди прем’єра, члена парламентської фракції «Регіони України» Володимира Зубанова. На думку народного депутата, політична позиція Віктора Януковича, а також результати його діяльності як прем’єр-міністра переконливо свідчать про орієнтованість на Європу. У перемозі прем’єра на президентських виборах Володимир Зубанов (до речі, член Народно-демократичної партії) не сумнівається.
— До закінчення нинішньої парламентської сесії депутатам залишилося відпрацювати в залі всього-на-всього три тижні. За цей час народні обранці висловили намір проголосувати в першому читанні (вже вкотре!) проект закону про внесення змін до Конституції, в основу якого тепер вирішено покласти законопроект №4180 (Гавриша—Богатирьової). Ви вірите в успіх цього почину?
— Чесно кажучи, особливого прагнення провести політреформу, яке дає надію, що 300 голосів на її підтримку все-таки зберуть, у депутатському середовищі не відчувається. Як не видно і тієї консолідуючої ідеї, навколо якої парламент міг би зібратися конституційною більшістю. Хоча ніхто не сумнівається, що 226 голосами на нинішній сесії законопроект можна проголосувати. А ось на наступній ситуація може кардинально змінитися. До того часу вже будуть відомі всі кандидати на президентську посаду, більш-менш зрозумілі шанси кожного з них. І ось тоді, якщо фракція «Наша Україна» побачить, що перемога її лідера Віктора Ющенка вельми примарна, — а я думаю, що так воно і буде, — на певних умовах вони можуть підтримати політреформу. Якщо не всією фракцією, то, принаймні, більшою частиною, чого цілком вистачить для схвалення змін до Конституції.
Та чи треба поспішати? Пропонована нам реформа далеко не комплексна, вона викликає безліч запитань без відповідей. Перерозподілити повноваження й обов’язки між гілками влади — це одне. Виникає інша проблема: ми ухвалили закон про пропорційні вибори, за яким партії отримують величезні можливості, проте не передбачили їм жодної противаги. Раніше противагою були мажоритарники, а тепер їх не буде. Чим це загрожує? Тим, що ми можемо отримати майбутній парламент на кшталт Росії чи Грузії. У Росії Держдуму сформували сили, які прийшли за тотальної підтримки влади, в Грузії — сили, що перемогли на огульній критиці влади, — але і там, і там практично зникла опозиція. Для України такий варіант неприйнятний. Реальною противагою надмірної політизації парламенту може стати друга палата, що формується за територіальною ознакою.
— Йдеться про те, щоб «компенсувати збитки» мажоритарникам, яких новий виборчий закон позбавляє їхніх «насиджених» округів?
— Не зовсім. Насамперед йдеться про забезпечення у вищому законодавчому органі представництва регіонів. Формувати другу палату можна було б по-різному — обирати представників від округів, призначати від обраних рад народних депутатів тощо.
— Після оголошення Віктора Януковича ймовірним кандидатом на посаду президента від сил парламентської більшості в останній почалися відцентрові тенденції: кілька партійних лідерів заявили про намір висунутися самостійно. Чи веде сьогодні команда Януковича переговори з потенційними учасниками виборів центристського спрямування стосовно підтримки єдиного кандидата?
— Немає жодної трагедії в тому, що в списку кандидатів буде з десяток чи навіть більше прізвищ. Для єдиного кандидата від демократичного центру проблему можуть створити лише кілька рейтингових кандидатів, які грають на його електоральному полі. Тобто йдеться про політиків, котрі фігурують у президентському рейтингу з показниками в один чи кілька відсотків підтримки. Сьогодні вже очевидно, що за вихід до другого туру боротимуться три сили — «Наша Україна», центр і комуністи. При цьому ніхто не знає, як далі розвиватиметься ситуація економічна, а отже, і політична, як ті чи інші сили гратимуть на труднощах на зразок бензинової кризи. Отже, на рахунку може виявитися кожен голос. І якщо, наприклад, лідер ПППУ Анатолій Кінах, котрий заявив про бажання йти на вибори, набере 1% голосів, то саме цього одного відсотка може не вистачити кандидату від центру. Політики, які мають рейтинг в один чи трохи більше відсотків голосів, заявляючи про свої передвиборні амбіції, напевно знають, що до другого туру вони не пройдуть. То задля чого вони йдуть? Задля 2006 року. Але це — палиця з двома кінцями. Адже можна і такий результат отримати, з яким залишиться взагалі зійти з політичної сцени. Можливо, тут ще присутнє прагнення якнайдорожче «продати» свою підтримку єдиного кандидата. Отже, я вважаю торг із такими політиками недоречним.
— Кожен кандидат, який претендує на перемогу в президентській кампанії, зобов’язаний відповісти народу на запитання, куди він поведе країну. Жоден із потенційних претендентів на посаду голови української держави поки що не спромігся це зробити (винятком можна вважати хіба що комуністів, які не приховують ностальгії). Що ж ми виберемо, зробивши ставку, припустімо, на Віктора Януковича?
— На таке запитання нескладно відповісти, проаналізувавши дії Януковича на його нинішній — прем’єрській, а також колишній — губернаторській — посадах. За часів губернаторства Віктора Януковича в Донецькій області розпочалося масове відновлення церков, багато в чому саме завдяки його ініціативі віруючим вдалося добитися присвоєння Святогірському монастирю найвищого статусу — лаври, й освячення Святогірської лаври, заплановане на вересень цього року, називають знаковою подією для всього православного світу.
Януковичу-прем’єру довелося працювати з урядом, сформованим коаліцією низки політичних сил, і він зміг налагодити його діяльність, при цьому, коли в парламенті вирішували найпринциповіші питання, прем’єр знаходив спільну мову й iз опозицією. З цього можна зробити висновок, що в політичному вимірі за президента Януковича нас чекає нормальний розвиток у європейському, а не в російському напрямку, тобто з реальною багатопартійністю та сильною опозицією. Віктор Федорович досі не нажив собі ворогів серед ЗМІ, призначення прес-секретарем колишнього журналіста радіо «Свобода» Ганни Герман, як і та безпрецедентна відвертість, яку Янукович продемонстрував стосовно свого минулого, також вельми показові.
— Проте аргумент щодо проросійськості прем’єра є одним із головних «обвинувачень» на адресу Януковича з боку правих. Та й сам він не приховує прагнення розвивати «російський вектор».
— Кожному зрозуміло, що якщо з Росією в нас товарообіг 30 млрд. американських доларів, ігнорувати цей чинник не можна. Якщо енергоресурси і надалі зростатимуть у ціні, і дефіцит у світі збільшуватиметься, просто відгороджуватися від Росії було б грубою помилкою, що позначиться на національних інтересах. Але це не означає заперечення європейського вектора як визначального. Якщо від Росії ми залежимо за лінією енергетики, то Європа та Північна Америка — це величезний ринок збуту для нашої продукції, незрівнянно більший, ніж російський, а також нові технології. Ми не можемо дозволити собі мати погані відносини з Росією, але ще більше ми не можемо дозволити собі поганих відносин із Заходом, і прагматик Янукович не може цього не враховувати. На прем’єрській посаді він не зробив нічого такого, що затьмарило б його відносини як із європейцями, так і з американцями. Навпаки, основні кроки уряду підтверджують його європейський курс. Насамперед мається на увазі рішення використати нафтопровід Одеса — Броди в бік Європи. Всім відомо, який опір довелося долати уряду, відстоюючи аверсний варіант. І тепер, поки труба ще не запрацювала, «доброзичливці» Кабінету Януковича не гають часу. Але рішення є, й уряд робить усе від нього залежне, щоб запустити нафтопровід у роботу. Щоправда, не все залежить від уряду, — реалізацію проекту «Одеса—Броди» серйозно гальмує парламент. Так, досі не ухвалено закон про концесії, прийняття якого дало б можливість залучити приватні інвестиції, що в свою чергу дозволило б почати добудування нафтопроводу до Плоцька, після чого питання про заповнення нафтою вирішили б дуже швидко.
А що стосується економіки, то результати діяльності уряду Віктора Януковича відомі, — такій динаміці розвитку можуть позаздрити наші сусіди.
— Люди більше цікавляться своєю зарплатою, ніж відсотками зростання…
— Так, реальна зарплата в нас поки що нижча, ніж в Росії чи навіть Білорусі. Хоча одразу можна сказати, що зарплати та пенсії в нас зростають набагато швидше, ніж рівень інфляції. Позитивну динаміку в українській економіці визнають навіть зарубіжні експерти, — сьогодні наша держава має найвищий кредитний рейтинг за всю історію свого існування.
— Віктор Янукович — представник Донецька. Чи зможе він піднятися вище за «своє» політико-економічне угруповання?
— По-перше, протистояння між бізнесовими групами, які представляють ту саму Донецьку, Дніпропетровську, Харківську області, Київ, — річ цілком природна. По-друге, Янукович уже стоїть вище за будь- які угруповання. Жоден журналіст поки що не зміг дорікнути прем’єру в тому, що він відстоює інтереси якоїсь окремої економічної структури. І особистих інтересів у бізнесі він не проявив. На відміну від деяких інших претендентів на президентство, за Януковичем не помічали і прагнення всіма правдами та неправдами тягти за собою до влади, до парламенту родичів, попри реальні здібності останніх.
— Не є таємницею, що в таборі «Нашої України» вже повним ходом триває (можливо, навіть завершився) «поділ портфелів». Найважливіша, звичайно ж, — посада прем’єр-міністра. На неї пророкують то одного з найближчих соратників Ющенка — голову дуже солідного парламентського комітету, то лідера союзного Блоку Юлії Тимошенко. Кого Віктор Янукович і його команда готові запропонувати на роль прем’єра в разі перемоги?
— Багато залежатиме від того, чи відбудеться до виборів внесення змін до Конституції. На сьогодні є щонайменше кілька фігур, яких можна розглядати на цю роль.
— У разі дилеми «Янукович — Ющенко» схід України на користь Януковича, можливо, агітувати не треба. Але на заході ситуація діаметрально протилежна...
— Візьму на себе сміливість стверджувати, що тамтешній виборець ще серйозно не замислювався над тим, за кого він голосуватиме. Ось коли люди побачать затверджений ЦВК список кандидатів, тоді вони і порівняють потенціал Ющенка та Януковича по- справжньому. І я думаю, що ми ще дуже здивуємося підсумкам голосування на Західній Україні з цих двох кандидатур.
Водночас я занепокоєний тим, що на Західній Україні буде задіяно адмінресурс «навпаки». Тобто з боку опозиції, яка там має достатньо впливу в місцевих органах влади, і, користуючись цим, постарається взяти під свій контроль усі виборчі дільниці.
— Останнім часом розмови про судимості Віктора Януковича вийшли далеко за межі iнтернет-видань...
— Люди повинні знати всю правду про людину, яка їх веде. Невипадково в тій самій Америці біографію кандидатів на посаду президента вивчають мало не погодинно. До цього поступово приходимо й ми. Подібна ситуація була б неможлива в будь-якій іншій країні СНД. Тому що ніде немає такої сильної опозиції, як у нас. І на це слід зважати. Якщо Янукович сам не розповість, як воно було, то та сама опозиція все виверне навиворіт. Отже, треба продемонструвати максимальну відкритість, щоб у людей не виникало взагалі жодних питань із цієї теми. З огляду на це, я вважаю, що Янукович зробив правильно, і це не має вплинути на його рейтинг.
— Минулого сесійного тижня парламент знову захлеснула «мукачівська» тема. Чому прем’єр-міністр, без п’яти хвилин кандидат на найвищу посаду в країні, досі не висловився з цього питання?
— І я б не висловлювався. Прем’єр-міністр має дещо інші завдання. Він не займався організацією виборів у Мукачевому. Якщо людина не має жодного стосунку до того, що там відбувалося, чому вона мала б у це втручатися?
— Але він претендує бути лідером держави... А для національного лідера не повинні існувати «чужі» проблеми в своїй державі...
— По-перше, повинна бути повна інформація для того, щоб сказати, що ось це — біле, а ось це — чорне. Поки що інформація суперечлива. Генпрокуратура доповідає, що вона хоче розібратися, але майже ніхто з депутатів опозиції не йде та не дає жодних свідчень. Як політик, котрий займає таку відповідальну посаду, в ситуації невизначеності, за відсутності висновків офіційних органів може робити якісь заяви?
— Бензинова криза, про яку ми вже згадували, загрожує вдарити по гаманцях навіть тих українських громадян, які живуть за дві хвилини пішки від роботи і не подумують про власний автомобіль — через збільшення цін на основні товари, насамперед продовольчі. Чи стосується ця криза внутрішньої політики?
— Найголовніша причина — ситуація на світовому ринку нафти. Україна, природно, не може залишатися в ізоляції. Те, що фактично в нас уже тривають президентські вибори, означає, що опоненти влади запросто можуть скористатися цією ситуацією. Але якщо говорити про причини кризи, то не можна не згадати і про недоробки уряду. Всі знають, що в січні та лютому було досить тепло, багато пального зекономили. Хоча напевно кошти на нього були передбачені. Отже, можна було створити резерв палива. Тим більше, всі знали, що ситуація з нафтою непередбачувана: на Близькому Сході, в самому центрі нафтового світу, триває війна. До того ж, невиправдано зупинили на плановий ремонт одночасно два нафтопереробні заводи. Я гадаю, що уряд мав це все відстежити і вести переговори з власниками заводів, щоб без запасу палива жодних планових зупинок не відбувалося.
— Нещодавно вас обрали головою організації «Українська національна ідея». Що означає ця досить гучна назва? За яку ідею маєте намір боротися?
— Ми виходимо з того, що Україні потрібна національна ідея — така, яка здатна людей з окопів в атаку підіймати. Наше завдання — організувати широкий рух у суспільстві з пошуку української національної ідеї, визначення її, а пізніше — з популяризації. Те, що сьогодні українцям не вистачає ідейності, очевидне. Простий приклад. Руслана перемогла на «Євробаченні». І скільки народу прийшло її зустрічати в аеропорту? Зовсім небагато. А ось в Ірландії, коли їхній співвітчизник став чемпіоном світу з більярду, його в аеропорту зустрічали 250 тисяч чоловік. Ось що означає, коли в нації є гуртуюче начало, коли нація уболіває за своїх і виступає як єдине ціле. За великим рахунком, національна ідея — це розуміння, що ми найкращі. Але це розуміння повинне бути наповнене смислом, його треба конкретизувати. В основі національної ідеї обов’язково має лежати духовне начало. Воно в нас напевно присутнє: важко знайти в світі ще один народ, на долю якого випало б стільки випробувань — починаючи від воєн і голодоморів та закінчуючи Чорнобилем. Проте ми вижили, створивши державу, без якої неможливо уявити політичну карту Європи. Отже, нам слід лише усвідомити своє місце в світі.
