Суд над Віталієм Запорожцем продовжиться сьогодні. У вівторок підсудного нарешті довезли, адже напередодні, через зміну графіка етапування, судове засідання перенесли (нагадаємо, Запорожця судять за вбивство місцевого дільничного Миколи Симоненка, більш детально читайте — «День», 15 червня 2012 року, №102-103). В цей день Запорожець давав показання по справі. Перед цим, правда, колегія суддів на чолі з Тамарою Міхієнковою встигла заборонити журналістам знімати на відео і фотографувати, а також відмовити підсудному та його захисту заявити клопотання.
Перш, ніж перейти до тієї злощасної ночі, коли сталася трагедія, Запорожець детально зупинився на декількох конфліктах між ним і дільничним Симоненком, які мали місце, починаючи з серпня 2009 року. За його словами, всі вони характеризувалися тим, що міліціонер Симоненко завжди був у нетверезому стані, поводив себе брутально і використовував грубу, нецензурну лексику. Саме після зауваження Запорожця поводитися інакше у відповідь від Симоненка він почув: «Я тебя запомнил», — і почалося його фактичне переслідування. «Не було такого, щоб при зустрічі він мене не чіпляв. Звинувачував у крадіжці телефону, погрожував, лаявся, іноді доходило до того, що й застосовував силу. Я завжди намагався триматися спокійно. Під час одного з таких конфліктів я викликав міліцію, але так її й не дочекався», — говорить Запорожець. За його словами, він знаходився під постійним тиском.
4 вересня 2011 року все проходило за аналогічним сценарієм. У місцевому кафе між Запорожцем і Симоненком знову відбувся конфлікт. Проте цього разу він не завершився просто так. Все перейшло до застосування сили з боку міліціонера, стверджує підсудний. Останній ударив Віталія, повалив на землю, почав бити, в результаті зламав йому ключицю. «Не пам’ятаю, скільки я лежав непритомним, як ходив по рушницю, — розповідає Запорожець, — пам’ятаю лише те, як опинився перед Симоненком і вистрілив у нього... Хтось крикнув мені збоку, що «зараз приїдуть «броварські» і «кончать» тебе». За словами Запорожця, він мав намір здатися київським правоохоронцям, але не встиг. Затримала його все-таки броварська міліція — в будинку однієї з мешканок села. «Я спав, — продовжує Віталій. — У хату забіг один із міліціонерів і почав бити мене рукояткою пістолета по тілу, голові, при цьому говорячи: «А-а-а, сопротивляешься». Забігає другий і кричить першому: «Ты почему его не застрелил?».
Запорожець розповів, що били його довго — в будинку, на вулиці, в міліції... Змушували прийняти їхні умови, підписати якісь папери, при цьому фактично не допускали лікарів для надання медичної допомоги. «Наді мною просто знущалися, — говорить Віталій. — Причому всі вони в одній компанії — і міліція, і прокуратура, і навіть адвокат, якого тоді вони мені надали. Справу вели так, як їм вигідно. Це стосується і свідчень, які вибивалися з моїх односельців, і медичних експертиз, які вони начебто брали, й інших деталей справи». В кінці Запорожець резюмував, що справа проти нього абсолютно сфальсифікована, тому «злочинець тут не я, а вся наша правоохоронна система».
Далі суддя оголосила перерву в залі суду, після якої підсудний відповів на запитання сторін. За результатами показань і відповідей Віталія прокурор заявив клопотання на чергову перерву для того, щоб змінити обвинувачення Запорожцю. «Під тиском з’ясованих у суді обставин прокуратура вирішила змінити обвинувачення зі ст. 348 Кримінального кодексу (вбивство правоохоронця при виконання службових обов’язків) на якусь іншу, — розповідає «Дню» захисник підсудного Сидір Кізін. — 21 червня суд продовжить своє засідання». Адвокат переконаний, що нові обвинувачення мають бути м’якішими.
Про ситуацію в правоохоронних органах, зокрема, міліції, говоримо з колишнім радником міністра внутрішніх справ Костянтином СТОГНІЄМ.
— Пане Костянтине, вам відомий випадок у Семиполках?
— Я в курсі цієї справи. Ми готували кілька сюжетів (близько чотирьох), до того ж, із самого початку, як тільки люди почали блокувати трасу, тобто буквально на наступний день після вбивства міліціонера. На той момент ситуація була не зовсім зрозумілою, тому ми давали просто хроніку подій. Показували позицію людей: чому вони протестують, чого домагаються... Потім, коли справа почала набирати оберти, до нас уже зверталися люди з обох боків. Ми намагалися балансувати — скільки думок з однієї сторони, стільки з іншої. Свою позицію я не проштовхував. Є думка нашої програми і є моя особиста думка, вона не збігається з позицією журналістів.
— В чому ж вона полягає?
— Моя думка полягає в тому, що вбивати людину ніхто не має права. Навіть суд не може винести смертний вирок. Це прерогатива Бога. Якщо за образу можна вбивати, то тоді що має зробити родина вбитого? Так ми далеко зайдемо. Інша справа, що суди у нас викликають багато питань і нарікань. Але блокуванням роботи судового органу ми цю проблему не вирішимо. Наприклад, суд над колишнім міністром внутрішніх справ України має бути відкритим для журналістів. В будь-якій країні, де затримують політиків і висувають їм звинувачення, процеси над ними проходять іншим шляхом. Тим не менш, коли він був міністром внутрішніх справ, реформи не проводилися. Сьогодні опозиціонери кричать — погана влада, погана система. Чому ви, коли були при владі, не проводили реформи? Тому і страждаєте зараз. Нещодавно зустрічалися силовики — були міністр внутрішніх справ, генеральний прокурор, голова СБУ. На тій зустрічі я також говорив, що якщо зараз не проводити нормальні реформи, це означає не убезпечити себе в майбутньому від аналогічних несправедливих вироків. Тобто всі наступають на одні й ті ж самі граблі.
— Самосуд — це не вихід, але випадок у Семиполках кричущий, він показує стан нашого суспільства, стан правоохоронних органів.
— Він показує апатію суспільства і те, що в цій справі треба розбиратися. Якщо мали місце кричущі факти, то де були раніше ці люди, які блокують сьогодні суди і намагаються звільнити підсудного? Від міліції в мене є інформація, що ця людина була двічі судима. Які можуть бути стосунки між двічі судимим і міліціонером, який його закривав?
З іншого боку, хіба мало сьогодні засуджених міліціонерів? Міліцейська тюрма вже переповнена. Якщо цей міліціонер «бєзпрєдєльничав» у Семиполках, чому всі чекали? Тому говорити, що винуватий міліціонер, неправильно. Справедливо говорити про те, що самі Семиполки допустили цю ситуацію. Якщо вони бачили цю несправедливість, чому не було звернень?
— 2008 року після знущань Симоненка над двома селянами останні звернулися до прокуратури, але їм відмовили.
— Знайти якісь звернення нам не вдалося. Якщо вони є, то треба на них подивитися. Це не вихід для суспільства, якщо за допомогою вбивства встановлювати справедливість.
— Який вихід із вашої точки зору?
— Тема правоохоронних органів дуже болюча і тривожна — не тільки для України. У наших сусідів, які вийшли з СРСР, теж не все гаразд. Ми бачимо, що в Росії змінюються міністри. Путін незадоволений реформою поліції... Тут є багато запитань і до нашого суспільства. Коли ми говоримо, що більше 60% негативно оцінюють діяльність правоохоронних органів, треба пам’ятати, що міліція — це теж частина нашого суспільства. Давайте скажемо собі — ми хочемо мати такі правоохоронні органи, ми нечесні перед собою. Якщо ми прагнемо мати іншу міліцію, треба обирати кращих, а не найгірших. У міліції сьогодні незаповнені вакансії. Часто ті, хто туди йде, керуються якимись власними вигодами. Звідки ці люди беруться в міліції? Вони ж ростуть поряд із нами. Все суспільно на це дивиться, опустивши руки, тому воно саме себе обдурює. Міліціонер повинен мати гарну зарплату й обиратися на конкурсній основі. Тоді можна вимагати від них якісної роботи.
Питання щодо двох судимостей Віталія Запорожця ми адресували його колишньому захиснику Іванові Макару. До речі, 27 червня Київська міська кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури буде розглядати питання щодо притягнення адвоката Макара до відповідальності. За його словами, пов’язано це безпосередньо зі справою Запорожця. «На суді я ставив запитання про те, що міліція знущалася над свідками, — розповідає Макар. — Судді знімали ці питання, але я їх усе одно ставив в іншому ракурсі, після чого вони звинуватили мене в тому, що я затягую процес, і винесли окрему постанову».
Отже, щодо судимостей. «Ці дві кримінальні справи — це фактично була прелюдія до того, що відбувається зараз у справі Запорожця, — каже Іван Макар. — Подивившись матеріали тих справ, я зрозумів, що це сфабриковані справи. По одній справі він заступився за дівчину, здається, родичку, і вступив у конфлікт із міліціонерами. По другій справі хтось попросив його винести якісь покришки, а потім виявилося, що вони крадені (той, кому він допомагав, звалив вину на нього). Наскільки я пам’ятаю, там були умовні покарання».
Свою міліцейську кар’єру, за словами захисників Запорожця, Симоненко починав у Києві. Він працював у Дарницькому, потім у Деснянському районі, згодом був переведений у Бровари, ну, й остання його посада — начальник Калитянського селищного відділу міліції Броварського району. Адвокати стверджують, що причиною цих переведень були догани міліціонеру, які пізніше зникли з матеріалів справи. З цього приводу ми відправили запити (18 червня) в Броварську районну та Київську обласну міліцію, а також у прокуратуру Київської області. Наразі очікуємо відповідей.
Справу Запорожця без перебільшення можна назвати резонансною. Наразі до неї прикуто багато уваги громадськості, журналістів. І суспільний тиск дав певні результати. Наразі прокуратура думає, як перекваліфікувати статтю, по якій має відповідати підсудний. Злочин скоєний, це мало хто заперечує, інше питання — які обставини до цього призвели?
