«Виходити із коаліції й запускати лічильник для проведення дострокових парламентських виборів потрібно не Президенту і партнерам по коаліції — це потрібно країні. Треба ухвалювати рішення, тому що коаліцію складають три фракції й ще деякі «тушки». Усі начебто хочуть, але не можуть», — звертаючись до народного депутата від «Свободи» Олександра Мирного сказав під час останнього ефіру «Свобода слова» на ICTV президент аналітичного центру «Політика» Ігор Попов.
Орієнтація Євромайдану на перезавантаження влади та в цілому системи в Україні потребує сьогодні чергового кроку — дострокових парламентських виборів. Цього вимагає суспільство. Чи готовий політикум? Новообраний Президент неодноразово повторював про необхідність оновлення складу Верховної Ради. От тільки народні обранців у більшості своїй, незважаючи на те, що парламент спорожнів майже наполовину (депутати елементарно не ходять на роботу), а кількість присутніх у середньому не досягає навіть конституційної більшості (300 депутатів), не збираються розлучатися зі своїми мандатами. Вони розуміють, що країна після Євромайдану змінилася — не попадуть вони більше у Верховну Раду.
Особливо це стосується представників тих партій, які нині опинилися в опозиції, тобто комуністів та Партії регіонів. Зміни політичної кон’юнктури та, власне, втрата значної частини ядерного електорату через анексію Криму позбавляють представників цих двох фракцій можливості відігравати навіть другорядну роль, а для комуністів узагалі можуть обернутися цілковитим фіаско та неподоланням прохідного бар’єру. Не кажучи вже про намір заборонити КПУ.
Негативно щодо перевиборів парламенту налаштовані й деякі мажоритарники. Якщо результат минулих парламентських виборів, у більшості випадків, був синергією ваги партійного «лейблу» та фінансового ресурсу (задля прямого чи опосередкованого підкупу виборців), а влада долучала ще й адміністративні важелі, то цього разу мажоритарники можуть опинитися за бортом партійного човна, що увійде до омріяної гавані ВР.
Дуже важливим є механізм оновлення Ради. Депутатам парламенту вже запропонували встановити вибори за відкритими списками. Тривалий досвід експериментів та невдач із обранням на мажоритарній чи пропорційній основах, змішання цих двох систем призвів до однозначного висновку українських експертів та представників міжнародних організацій — Україні потрібні вибори за відкритими списками. Розмови про таку модель ідуть уже давно, однак як помаранчеві політики, так, тим паче, і колишня авторитарна влада виявилися не зацікавленими у її впровадженні. Новим поштовхом для застосування відкритих списків стала Революція Гідності.
Цікавий факт, що автором нового проекту закону про вибори народних депутатів є неоднозначний політик Микола Рудьковський. Увійшовши до парламентських лав шляхом самовисування на одному з мажоритарних округів, він долучився до фракції ПР і покинув її після подій на Майдані. «Незважаючи на те, що цей проект подав Рудьковський, він є результатом довгих напрацювань, дискусій та обговорень громадських експертів і відображає їхню думку. Тобто, він не був написаний за одну ніч», — прокоментував «Дню» голова Комітету виборців України Олександр Черненко.
Відповідно до проекту, партії мають висувати загальноукраїнський список та регіональні списки. Таким чином, забезпечується і конкуренція між регіональними лідерами. Партія висуває кількох власних кандидатів на певному окрузі. Голоси ж виборців впливатимуть не на кількість депутатів, а на те, хто саме із запропонованих кандидатур буде представляти їхні інтереси під куполом. Виборець отримає змогу голосувати не просто за ту чи іншу партію як монолітне утворення, а варіювати її наповнення. Сукупність голосів за певного висуванця означатиме зростання його рейтингу та просування по партійному списку. Отже, принцип «говоримо партія, маємо на увазі її лідера» має відійти в минуле.
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1998 р.
«Безумовно, ініціатива зі зміни виборчої системи та перехід до відкритих списків є позитивними. З десятків модифікацій таких виборів було обрано цілком вдало для перехідного періоду, який ми зараз маємо. Виборцям, які не можуть зламати свою психологію, запропонують проголосувати, як вони звикли, за партію. Інші ж зможуть обирати і конкретних представників. Таким чином виборчий процес не буде занадто революційним та новим для українців», — вважає Черненко.
Процес волевиявлення, на думку авторів проекту, також має змінитися. У кожній кабінці для голосування автори проекту пропонують повісити списки партій із їх порядковим номером. У бюлетені ж електорально активний громадянин повинен буде власною рукою вписати номер партії та, за бажанням, прізвище кандидата. Законодавці відзначають, що обирати останнього не обов’язково. За результатами виборів партія, яка подолала прохідний бар’єр у 3%, згідно із проектом, здобуває загальний всеукраїнський рейтинг, який визначає кількість її мандатів. Далі відбувається розподіл здобутих місць згідно з персональними рейтингами кандидатів у регіонах та встановленої законом квоти. Квота має визначити, скільки мандатів повинно відійти партії у тому чи іншому регіоні. Відсоткові залишки перенаправляють до рейтингу всеукраїнського списку.
Сам відсотковий бар’єр є дискусійним питанням політичного характеру. За словами експерта, коливання у межах 3-5% є цілком прийнятним для України. Так само обговорюють і розмір застави. Визначену проектом суму фахівець назвав «досить гуманною».
Складна система підрахунку викликає чимало нарікань, адже потребує ретельної підготовки членів виборчих комісій, які отримають ускладнені за формою протоколи та математично складнішу систему підрахунку й розподілу голосів. «Коли члени комісії займаються самодіяльністю, а не діють згідно з рекомендаціями, проблеми під час підрахунку виникають і з більш простими системами, — говорить голова КВУ. — Рано чи пізно ми все одно мали б прийти до такої системи. Нею послуговуються країни Балтії, Польща, Словенія тощо. Якщо в них виходить, то чому ми не можемо цього робити? Не можна казати, що країна не готова до таких виборів, це — невідворотно».
Автори відзначають, що при розробці проекту було враховано рекомендації Венеціанської комісії. Слід зауважити, що однією з головних вимог Заходу, зазначених у євроінтеграційній карті для України, було врегулювання виборчих процесів шляхом розробки Виборчого кодексу. За словами Черненка, проект зроблено з поправкою на це побажання. «Основою для цього акту слугував напрацьований вже проект Виборчого кодексу», — констатував він.
Окрім того, експерт відзначив, що проектом передбачено й можливість голосування для тимчасово окупованого Криму (він об’єднаний в один округ із Херсоном) та нестабільного нині Донбасу. Питання лише в тому, чи натиснуть депутати на кнопку «за» для ухвалення проекту, який змінить не лише виборчу систему, а й партійну, та, власне, чи вистачить політичної волі для призначення самих позачергових парламентських виборів.
КОМЕНТАРІ
«ВИБОРИ МОЖУТЬ БУТИ ПРОГОЛОШЕНІ НА ПОЧАТКУ ОСЕНІ, А ПРОВЕДЕНІ — НАПРИКІНЦІ ОСЕНІ — НА ПОЧАТКУ ЗИМИ»
Михайло БАСАРАБ, політолог:
— Є кілька груп політиків, які не підтримують ідею проведення дочасних парламентських виборів. По-перше, в цьому не зацікавлені представники колишньої команди Віктора Януковича, які представляють Партію регіонів. По-друге, політичні сили (приміром, «Свобода»), які можуть зменшити або, взагалі, не зберегти своє представництво у Верховній Раді.
Очевидно, що у якнайшвидшому проведенні парламентських виборів станом на сьогодні не зацікавлений також і Петро Порошенко (незважаючи на заяви). Мені здається, що він буде намагатися сформувати лояльну до себе більшість на основі нинішнього скликання Верховної Ради України. Якщо в нього це вийде, то, безумовно, Петро Олексійович почне активно педалювати тему дочасних парламентських виборів.
Звісно, є певне політичне середовище, яке зацікавлене у проведенні дочасних парламентських виборів. Перш за все таким політиком є Юлія Тимошенко. Іти на вибори хочуть також лідери певних політичних проектів, які отримали непогані результати на президентській кампанії. Олег Ляшко, Анатолій Гриценко та Сергій Тігіпко — одні з тих, які мають високі шанси провести свої політичні сили до Верховної Ради. Плюс до всього є ще група дрібніших політичних проектів, які також мають можливість поборотися за своє представництво у ВРУ.
Утім, з огляду на те, що Президент і найбільші багатії в нашій державі скоріш за все не зацікавлені в тому, щоб вибори до ВРУ відбулися якнайшвидше, поєднання їхніх інтересів зменшує імовірність проведення виборів найближчим часом.
Гадаю, найімовірніше, вибори можуть бути проголошені на початку осені, а проведені наприкінці осені — на початку зими. Упродовж наступних місяців Президент зрозуміє, що з нинішнім складом парламенту йому навряд чи вдасться працювати ефективно, й, отже, змінить свою тактику в питанні проведення дочасних парламентських виборів. Але для цього потрібен певний час.
«МІЖ РІЗНИМИ ПОЛІТСИЛАМИ ТРИВАЄ БОРОТЬБА ЗА ТЕ, КОЛИ ПРОВОДИТИ ВИБОРИ З МЕТОЮ ЗАДОВОЛЕННЯ ВЛАСНИХ ІНТЕРЕСІВ»
Ганна ГОПКО, громадська активістка:
— Є різні політичні групи та клани, у яких — своє бачення того, в який час проводити вибори. Очевидно, що тут інтереси, навіть у самій коаліції, дуже розходяться. Суперечки точаться між тими, хто хоче, щоб вибори відбулися вже восени, і тими, хто волів би перенести їх до наступної весни, щоб до того часу підтягнути свої рейтинги і рейтинги власних політичних сил (той же Порошенко).
Тобто боротьба між представниками різних політичних сил іде за те, коли проводити вибори з метою задоволення їхніх власних інтересів. Але є ще інтереси суспільства. Приклад того, як важко зараз відбувається голосування за реформаторські закони, свідчить про те, що оновити склад парламенту і дати можливість новим політичним елітам туди прийти, — просто необхідно. Проте для цього потрібно внести зміни у правила гри. На цьому наполягають і міжнародна спільнота, і громадськість усередині країни.
Для прикладу, нам важливо відкрити партійні списки для голосування в багатомандатних виборчих округах, що надасть можливість голосувати за кандидатів зі списку. Також сьогодні ми розуміємо, що на перехідному етапі розвитку держави було б доцільним зниження виборчого бар’єра від 5 до 3%, щоб забезпечити можливість приходу до ВРУ нових політичних сил. Адже якщо вибори відбудуться вже восени, то без величезних фінансових ресурсів (прив’язка до олігархів) та відсутності медійної підтримки, подолати цей бар’єр буде вкрай складно.
Важливою також є фінансова прозорість виборів і державне фінансування політичних партій. Ще перед президентськими виборами був зареєстрований законопроект стосовно того, щоб кандидати в президенти і, зараз, різні політичні сили оприлюднювали джерела грошової застави, проводили проміжне звітування до голосування про надходження й витрати з виборчих фондів.
Що ж до перспективи проведення дочасних парламентських виборів, то, гадаю, вони таки відбудуться до кінця цього року.
«КРАЩИМ ВАРІАНТОМ Є ПРОВЕДЕННЯ ВИБОРІВ У БЕРЕЗНІ НАСТУПНОГО РОКУ З ПОПЕРЕДНІМ ВНЕСЕННЯ ЗМІН У КОНСТИТУЦІЮ»
Ігор КОЛІУШКО, голова Центру політико-правових реформ:
— Відбутися дострокові парламентські вибори можуть найшвидше у жовтні. Підстави їх призначення Президентом визначені у статті 90 Конституції. Найлегше скористатися пунктом, пов’язаним із відсутністю у Верховній Раді коаліції депутатських фракцій та неможливістю її сформувати в 30-денний термін. На цій підставі, власне, можна оголошувати вибори і проводити їх. А от питання, чи готове суспільство до цих виборів — у мене викликає значно більше сумнівів.
По-перше, я вважаю, що виборчий закон, який наразі чинний, не є оптимальним для парламентських виборів. Він побудований на поєднанні пропорційної системи із закритими списками в загальнонаціональному окрузі та мажоритарною системою в одномандатних округах. Обидві ці системи дають не найкращі результати і породжують корупцію, адміністративний вплив, підкуп виборців тощо.
По-друге, є проблема розуміння людей того, які політичні сили і з якими програмами йдуть на ці вибори. Тут у мене виникає ще більше запитань. Для прикладу, яка політична сила втілюватиме у життя ті цілі, які сьогодні називаються цілями Майдану? Адже багато активістів Майдану кажуть, що ті політики, які представлені сьогодні у Верховній Раді, не реалізують цілей і завдань Майдану. І тут постає логічне запитання: а яка ж політична сила буде їх реалізовувати? У мене відповіді на це запитання немає, і вибори в Києві, наприклад, показали, що ніякої готовності суспільства голосувати за нові політичні сили, які принципово відрізнялися б від тих, що представлені сьогодні у ВРУ, немає. Тому це питання далеко не однозначне.
Крім того, якщо ми зараз і візьмемо курс на дострокові парламентські вибори, то це означатиме, що ми відкладаємо, щонайменше, на рік внесення змін у Конституцію, і мені здається, що втрати, яких ми зазнаємо від цього рішення, будуть значно тяжчими, аніж компроміси, яких можна досягнути заради проведення цих реформ.
Як на мене, набагато оптимальнішим і кращим варіантом є проведення виборів у березні наступного року з попереднім внесення змін у Конституцію.
