Минулого тижня три правозахисники — Володимир Цицкішвілі, Людмила Плагун і Михайло Чернійчук — звернулися до Конституційного Суду з проханням роз’яснити: як вони, громадяни України, не будучи та не бажаючи бути членами яких-небудь політичних партій, можуть реалізувати своє конституційне виборче право обирати та бути обраними до Верховної Ради України? Зокрема, право обрати народного депутата, який не є членом партії або блоку та не підтримує їхніх програм розвитку України. І право, знову ж таки, не будучи членом партії або блоку, бути обраним народним депутатом і безпосередньо впливати на процеси державного управління. Один iз ініціаторів цього запиту, Володимир Цицкішвілі, в розмові з кореспондентом «Дня» категорично відкинув припущення, що група адвокатів виконує замовлення якоїсь політичної сили, зацікавленої в скасуванні закону про вибори народних депутатів на пропорційній основі, прийнятого 25 березня минулого року. Нагадаємо, що вибори до парламенту за партійними списками і — як наслідок — формування коаліцією-переможницею уряду лежать в основі прийнятої «у пакеті» 8 грудня політреформи. «Я далекий від політики. Але зараз так багато говорять про наші права... І ми зацікавились, яким чином ми зможемо реалізувати своє виборче право з набуттям чинності нового закону про вибори», — пояснює свої мотиви наш співрозмовник. На запитання кореспондента «Дня», чи означає подібний інтерес, що юристи, які подали запит, хочуть поборотися за депутатський мандат, В. Цицкішвілі не виключив такої можливості, оскільки він «має таке право».
За словами адвоката, на підставі цього запиту Конституційний Суд не виноситиме вердикту про відповідність нового Закону «Про вибори народних депутатів України» Основному Закону. Право на таку ініціативу в Україні мають лише народні депутати. Проте, як припускає В. Цицкішвілі, відповідь на запитання, яке вони поставили КС, цікавить не лише його особисто та його колег, а й багатьох інших громадян України. Тому отримавши офіційне пояснення від КС, адвокат обіцяє передати його «Дню».
У нижченаведеному коментарі В. Цицкішвілі пояснює суть правової колізії, що виникає, на його думку, з набуттям чинності нового закону про вибори. «День» наводить також думки щодо цієї проблеми адвоката Дмитра КУТАХА та політолога Володимира ФЕСЕНКА.
Володимир ЦИЦКІШВІЛІ, адвокат:
— Частина перша статті 36 Конституції України гарантує громадянам України право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації. Ця проголошена свобода надає громадянам право об’єднуватись чи не об’єднуватись, входити чи не входити у громадські організації та (як у даному випадку) політичні партії. Крім того, частиною четвертою статті 36 Основного Закону встановлено, що ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій. Зазначені права та свободи становлять суть виборчого права людини та громадянина й задекларовані в Загальній декларації прав людини, нормами якої передбачено:
— що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань...(частина перша статті 2);
— що не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як- небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті (частина друга статті 2);
— що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їхній захист законом (стаття 7);
— що кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їхнє виявлення (стаття 19);
— що кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обраних представників (пункт 1 статті 21);
— що кожна людина має право рівного доступу до державної служби у своїй країні (пункт 2 статті 21);
— що воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у періодичних і нефальсифікованих виборах, які повинні провадитись при загальному й рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або ж через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування (пункт 3 статті 21).
Однак Закон України «Про вибори народних депутатів України», прийнятий Верховною Радою України в редакції від 25.03.2004 за № 1665-15 і оприлюднений у офіційних засобах масової інформації, на наш погляд, ПОЗБАВЛЯЄ громадян України гарантованого Конституцією права на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації, оскільки: не входячи до політичної партії, громадянин України фактично не зможе реалізувати своє конституційне право обирати і бути обраним народним депутатом Верховної Ради України, а, отже, й безпосередньо брати участь в управлінні державними справами (частина 1 статті 38 Конституції України).
Дмитро КУТАХ, адвокат:
— Звернення, на мій погляд, абсолютно обґрунтоване та своєчасне, оскільки питання, які порушують у ньому, зачіпають інтереси всіх без винятку виборців України, ставлять під сумнів законність і обґрунтованість нового Закону «Про вибори народних депутатів України» як центрального ядра конституційної реформи.
Прийнята похапцем політреформа таїть у собі суттєве звуження чинних прав і свобод громадян. Право обирати та бути обраним є суттю демократичного суспільства, одним із основних прав, гарантованих Конституцією України та Європейською конвенцією «Про захист прав людини й основних свобод», учасником якої є Україна.
Зневажання виборчого права в ході виборів президента України в 2004 році було основною рушійною силою помаранчевої революції. Це Конституційне звернення ставить своєю метою не допустити порушення виборчого права в ході майбутніх виборів до Верховної Ради України, звуження вже наявних прав при переході зі змішаної виборчої системи виборів на пропорційну.
Та обставина, що конституційне звернення подають від свого імені адвокати, висловлюючи свою громадянську позицію щодо питання конституційного будівництва, є нормальною. Юристи в результаті прочитання нормативних актів як ніхто інший розуміють реальність правових і політичних наслідків застосування того чи іншого закону. А наслідки проведення виборів на основі конституційної реформи та нового Закону «Про вибори народних депутатів» будуть такими:
— 3-відсотковий бар’єр подолають щонайбільше 6—9 партій, які пройшли віковий ценз в один рік. Жертвою такого цензу вже стала створювана партія «Пора», яку навіть не Центрвиборчком, а Мін’юст «зрізав», з огляду на внутрішнє чиновницьке переконання. А напередодні виборів неугодні вже зареєстровані партії, цілком можливо, спіткає та ж доля — шляхом виключення з реєстру (ставки дуже високі, а гарантій немає жодних).
— жорсткі умови для депутатів- партійців, відсутність можливості переходу з фракції у фракцію, можливість виключення депутата з партії і, як наслідок, втрата депутатського мандата, на мою думку, виллється в диктат лідерів фракцій, у ситуацію, коли всі питання в парламенті, в тому числі призначення прем’єра з повноваженнями нинішнього Президента, вирішуватимуть спікер і 6-7 лідерів фракцій і партій.
Запитання перше: нащо нам за такої системи 450 депутатів, якщо вистачить і 75—100 чоловік, які однаково безмовно стоятимуть за лідерами своїх фракцій?
Запитання друге: чи залишилися в нинішньому парламенті, після переходу частини яскравих депутатів до виконавчої влади, 6—10 яскравих політичних лідерів загальнонаціонального масштабу, яким народ готовий довірити долю країни? І наскільки вони самі за своїм духом готові прийняти від народу цю відповідальність та чесно служити йому (народу), а не вузькопартійним і клановим інтересам?
Запитання третє: чи готова країна та народ повністю законсервувати політичну систему та своїх лідерів на десятиріччя? Чи достатньо налагоджена й досконала ця політична система, щоб її консервувати? Нові лідери не з’являться, їх викинуть на узбіччя, як це сталося одразу після революції з «Порою». І ми тривалий час вибиратимемо лише з того, що є (залишилося) в наявності на сьогодні.
Старий закон про вибори народних депутатів, що передбачав змішану пропорційно-мажоритарну систему виборів, був демократичний за своєю суттю та найповніше відображав потреби суспільства до постійного оновлення. Це було змагання лідерів партій і лідерів регіонів. Так, старий закон, за рахунок адмінресурсу, був потворний у своєму застосуванні, але на політичну арену вийшли нові лідери — В. Ющенко та Ю. Тимошенко, В. Литвин та інші, які змогли з лідерів блоків і партій стати національними лідерами і, в кінцевому результаті, будуть зобов’язані відійти від вузькопартійних інтересів.
Це конституційне звернення — спроба знизу, в міру даних громадянинові повноважень, щось підправити в нашій державі. Це тест на зрілість нашої молодої демократії. Це тест для наших політиків, журналістів і політологів. Тест на їхню можливість зазирнути в майбутнє та побачити, яким потворним воно буде без відповідної системи стримувань і противаг у вигляді реальної опозиції, що може та повинна з’явитися лише років через два, коли розчарування безконтрольною владою досягне свого максимуму. Але місце для цієї опозиції усім нам слід бронювати вже сьогодні, інакше її не буде до наступної революції.
Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Звернення до Конституційного Суду з приводу змін до закону про вибори народних депутатів України, прийнятих парламентом минулого року, — це черговий виток у дискусії про правомірність (і в широкому, й у вузькому значенні цього терміну) переходу до пропорційної виборчої системи в Україні. Дискусія ця триває з середини 1990-х років, її нинішнє загострення пов’язане з наближенням парламентських і місцевих виборів, не закінчиться вона й після виборів 2006 року.
Перше, що необхідно відзначити, — не існує ідеальних виборчих систем. Вибір на користь мажоритарної або пропорційної виборчої системи в тій чи іншій країні був зумовлений конкретно-історичними причинами, особливостями становлення (або трансформації) її політичної системи.
Мотиви переходу до пропорційної виборчої системи в Україні в її прихильників і пропагандистів були різними. Для політичних партій, представлених у парламенті, «пропорціоналка» здавалася ефективним способом посилення впливу партій у політичній системі та розширення свого представництва у Верховній Раді й органах місцевого самоврядування. Нарешті, частина політиків, експертів і журналістів і досі вважає, що саме пропорційна виборча система є вищим виявом справжньої демократії. Водночас зазначимо, що перехід до пропорційної виборчої системи диктувався й актуальними завданнями розвитку політичної системи країни — необхідністю посилення політичної структуризації суспільства та представницьких органів влади, зміцнення інституту політичних партій, створенням системи політичної відповідальності уряду, який формує Верховна Рада на основі результатів парламентських виборів.
Інша річ, що творці конституційної реформи обрали та провели через парламент найпростіший і найменш вдалий різновид пропорційної системи — вибори за закритими партійними списками в загальнодержавному виборчому округу. Ця система сприяє репрезентації інтересів лише політико-ідеологічних груп. При цьому виникає небезпека деформації представництва інтересів окремих регіонів, що для такої різнорідної країни, як Україна, загрожує посиленням міжрегіональних протиріч. Закриті списки сприяють формуванню системи партійної олігархії, недемократичній практиці диктату партійної верхівки при формуванні списків і в законодавчій діяльності фракцій. Не вдаючись у деталі, зазначу, що, на думку багатьох експертів (і на мою в тому числі), вдалішим варіантом «пропорціоналки» є система парламентських виборів, що поєднує загальнодержавні та регіональні виборчі списки з можливістю голосування за окремими кандидатурами.
Проте звернення до Конституційного Суду навряд чи приведе до ревізії виборчого законодавства та скасування нинішнього варіанта пропорційної системи. Річ у тому, що нові принципи виборчої системи закладені в змінах Конституції, проголосованних минулого року, які вже пройшли експертизу в Конституційному Суді. Інша річ, що зрив конституційної реформи неминуче поставить питання і про перегляд нового виборчого закону. Проте навіть якщо повернення до змішаної виборчої системи буде проголосоване більшістю голосів у парламенті, такий закон Президент, швидше за все, заветує. Прихильникам нової влади пропорційна система в її нинішньому вигляді вигідна, оскільки дозволяє їм сформувати свою більшість у Верховній Раді після виборів 2006 року. А 300 голосів для подолання вето Президента противники пропорціоналки у Верховній Раді не мають.
