Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Як боротися з «дітьми лейтенанта Шмідта»

14 лютого, 2006 - 00:00

Новина, яка на деякий час у столиці України відтіснила на задній план чимало інших тем, вразила своєю зухвалістю.

Жоден ЗМІ не оминув її своєю увагою — передусім тому, що через цей «проект» держави і бізнесу постраждали конкретні люди, наші знайомі і друзі. Саме за сприяння державних чиновників та органів місцевого самоврядування керівники групи «Еліта-центр» отримали дозволи на будівництво в столиці «дешевого» житла. Керівники «Еліти...» зібрали в кількох тисяч киян нібито за квартири в будинку по вулиці О.Шмідта близько 400 мільйонів грн. і зникли. Як з'ясувалося, одна і та ж квартира у ще не збудованому будинку, за встановленою шахраями процедурою подвійного та потрійного продажу, мала декількох власників, які і не здогадувалися про своїх «двійників».

На перший погляд, цього не могло бути ніколи, бо існували нібито справжні будівельні компанії, справжні офіси зі справжніми секретарками і менеджерами, інвестиційними угодами, печатками та розрахунковими рахунками.

Усе було по-справжньому.

От тільки не було справжнього контролю з боку саме тих служб і органів, які і зобов'язані здійснювати нагляд за дотриманням законності по усій вертикалі державної влади і окремого бізнесу. Щоб захистити людину. Мабуть, допоки в центрі столиці з дозволу влади будуть споруджувати пам'ятники героям Ільфа і Петрова, не переведуться у нашій Вітчизні й «сини лейтенанта Шмідта».

Законодавча норма, за якою «...держава відповідає перед людиною за свою діяльність...», не була скасована в ніч бурхливих депутатсько-президентських домовленостей і в новій редакції Конституції України.

Влада запевняє, що не виділила шахраям жодного квадратного сантиметра землі. Тобто як? Земля в Києві не належить місцевій владі, не було рішення ради про її відведення під забудову, а будівельна компанія здійснила операцію самозахоплення і сама визначила межі земельних ділянок?

Можновладці покладають вину на громадян, які начебто були зачаровані «ударною шахрайською схемою» та довірили свої кошти фірмі з сумнівною репутацією, піддавшись на обіцянки отримати житло дешевше на 50%. Однак із таким твердженням не погоджуються саме ті громадяни, яких за жодними ознаками не можна віднести до «лохів» або до необізнаних із процедурою укладення угод та перевірки необхідних реквізитів. Одним моїм знайомим «Еліта-Центр» була відрекомендована як фірма із бездоганною діловою репутацією, що має досвід такого будівництва з 1994 року, а її реквізити начебто перевірялися в Службі безпеки України! І ціна одного квадратного метра майбутнього житла, що пропонувалася, була лише на 15—20% нижчою за загальноприйняті, а не на 50%, як сповіщали керівники міста.

Отже, фірма перевірена спеціальною службою, яка в своїй структурі має підрозділи по виявленню та запобіганню економічним злочинам, веденню боротьби з організованою злочинністю. Що це означає? Що можна довіряти державі, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Однак чимало державних чиновників чомусь вважають, що держава — це щось ефемерне, щось десь і поза ними, а відповідальність держави перед людиною за свою діяльність до них не має жодного стосунку.

Але це не так, бо Конституція визначила спосіб відповідальності чиновника перед людиною, зазначивши, що «...органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України...». Отримання дозволів на відведення земельних ділянок узгоджується з багатьма державними інституціями, а повноваження компанії на ведення житлового будівництва підтверджуються за спеціальною процедурою, яка має унеможливлювати будь-яке шахрайство. Тому важко повірити в те, що всі дії посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування столиці і столичних районів були вчинені виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Перелік злочинів у новому Кримінальному кодексі України містить і злочини проти власності, злочини у сфері службової та господарської діяльності, які, на перший погляд, навіть не заслуговують на увагу. Так, закон визначає шахрайство як спосіб заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою і передбачає штраф до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Якщо такі дії спричинили шкоду в особливо великих розмірах або були вчинені організованою групою, то законодавством передбачається позбавлення волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Але чи будуть у цьому випадку шукати головних винуватців, чи обійдуться головним бухгалтером?

Сьогодні чи не в кожній газеті даються рекомендації, як уникнути шахраїв і не пійматися на «сир у мишоловці». Але немає рекомендацій для тих, хто вже зазнав втрат — і матеріальних, і моральних.

Серед приводів до порушення кримінальної справи, передбачених чинним на сьогодні Кримінально-процесуальним кодексом, є й заяви або повідомлення окремих громадян. Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і не пізніше триденного строку порушувати кримінальну справу, відмовити або направити заяву за належністю.

Саме за такою заявою ці суб'єкти правоохоронних органів та правосуддя зобов'язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи та статтю кримінального закону.

Отже, найперше, що треба зробити, — це саме і скласти таку заяву, не забувши при цьому згадати тих осіб, які наполегливо радили укласти інвестиційну угоду і при цьому перерахування коштів здійснювати не через установи банку, а віддавати безпосередньо через касу компанії.

Розглянувши заяву про вчинення злочину, прокурор зобов'язаний сповістити про винесену постанову, яку, в свою чергу, у разі незадоволенням її змістом, можна оскаржити вищестоящому прокурору або й до суду.

Уявіть собі, скільки заяв громадян, які виявились ошуканими в результаті прихованого за справжніми вивісками, парканами і будівельними майданчиками столиці, ляже на стіл одному прокурору на Подолі?

Хіба під силу прокурору району розв'язати столичну проблему, коли тут, мабуть, і прокуратурі столиці не місце, бо саме вона і споглядала за цим шахрайством?

Чи не справа це Генеральної прокуратури та Служби безпеки України, до прямих обов'язків яких і входить безпека людини і держави?

Микола СЕЛЮК, юрист і правозахисник
Газета: 
Рубрика: