Цей факт мав місце до відомих рішень політвиконкому НДП і політради. Звісно, вони позначилися й у низах, але не настільки, щоб усі кинулися в прихильники до Леоніда Даниловича, що й підтвердилося нещодавно на нашій міській «конференції». З вуст тих 12, які виступили, в основному звучало: за відсутністю кращого, можна й «за». Тільки б не за лівого.
Але й ця точка зору взяла гору не відразу, для цього багато зусиль доклав наш голова Іван Тютюнник, який не в усьому об'єктивно розкритикував А.Матвієнка та його прихильників. Швидко забув Іван Федорович, для чого запрошував свого часу керівників НДП до Білої Церкви. Тоді, на мій погляд, вони багато що зробили, глибоко вивчивши проблеми шинного заводу, що простоює понад рік. І з конкретними пропозиціями швидко вийшли на інший бік свого партійно-президентського крила (Пустовойтенко — Куратченко — Толстоухов). А вже вони поганенько виконують партійне доручення свого лідера: вже третій місяць триває паперова тяганина, тисячі людей, як і раніше, без роботи.
Що ще показала «конференція»? Я не випадково взяв назву цього заходу в лапки, бо добре знаю, як воно повинно готуватися за статутом. І я, й інші члени правління не повинні були стояти збоку від підготовки зборів. Але Іван Федорович побажав все взяти до своїх рук. Тому ні зборами, ні конференцією цей захід назвати не можна, оскільки при його організації було порушено статутні норми (для конференції, наприклад, необхідні делегати, яких ніхто не обирав). Голова «видзвонював» близьким людям і через них запрошував інших, він один виступив у всіх ролях: і запрошував, і інформував зі своїх позицій, і головою зборів став, і підсумок підвів, і протокол підписав. Тому до цього протоколу є багато питань. Скажiмо, загальна кількість членів НДП. Їх начебто більше за 140, але більшість з них приймалася через відділ кадрів шинного заводу, який очолює пан Тютюнник. Чи перебувають вони десь на обліку — незрозуміло. Сама ж процедура прийому досить проста. Приходить черговий відвідувач (або знайомий) дізнатися, коли завод почне працювати. А тут розмову й на партійну тему нескладно перевести. Дивишся, й чергова заява вже готова, благо, що бланки-заготовки поруч. Так з непрацюючих шинників і складається в основному організація, хоча носить статус міської. Ще б пак, і натиснути на них легше, й вплинути за бажання неважко із свого службового кабінету. Втім, навіть за таких можливостей на цю «конференцію» наприкінці набралося трохи більше за 50 чоловік.
Особливо дивними були результати голосування — з президії оголосили, що на підтримку Л.Кучми проголосувало 20 чоловік, 7 — проти (тобто рішення не було ухвалено). Щоправда, в протоколі записано, що «за» було 29. І присутніх виявилося 46.
Схоже, що бумеранг, запущений Президентом, починає повертатися: не можна так довго й безвідплатно випробовувати терпіння людей. Тому вони й не поспішають голосувати за того, хто не виправдовує їхньої довіри, навіть дисципліновані члени НДП, не кажучи вже про безпартійних. Всі вони разом незабаром стануть виборцями й скажуть своє слово, не побоюючись поглядів з президії. Подібне сталося й на цій «конференції». Член правління міської організації НДП, депутат місцевої ради Іван Гайфер відкрито заявив, що у нього не підіймається рука збирати підписи на підтримку Л.Кучми, хоч він, в принципі, можливо, й хороша людина, але, на жаль, дуже слабкий Президент.
І ми мали ще один урок. 10 наших делегатів повинні були взяти участь в обласній конференції з питання підтримки кандидата в президенти. Однак стало відомо, що вона не відбудеться. Мовляв, у області повірили протоколам, присланим з місць. Мені здається, що марно повірили.
Організаторам подібних ситуативних заходів хочеться нагадати, що існують нормальні, цивілізовані, демократичні форми співпраці сторін, крім тих, що нагадують якусь змову. Що ж до того, чию кандидатуру підтримуватимуть на Білоцерківщині взагалі й мовчазна більшість НДП зокрема, то найближчий час це покаже.
