Навіть студент-першокурсник економічного факультету знає, що дієздатність ринкової економіки залежить від наявності відкритої та ефективної конкуренції. Ця конкуренція повинна не тільки заохочуватися, але й захищатися державою шляхом проведення відповідної конкурентної економічної політики. В Україні конкуренція є — такого висновку дійшли учасники круглого столу «Конкурентний порядок — базис соціальної ринкової економіки», організованого представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні та аналітичним центром «Інститут Реформ» в рамках серії заходів «Соціальна ринкова економіка — основні орієнтири для України». «День» вже присвячував публікації німецькій моделі соціальної ринкової економіки — економічної системи, яка намагається поєднати принцип свободи ринку з принципом соціальної компенсації.
У структурі соціальної ринкової економіки, окрім правової держави, грошового (стабільність вартості грошей) та соціального (інституційні умови для спрямування на соціальні цілі діяльності приватних та державних агентів) порядків, центральне місце посідає конкурентний порядок, що забезпечується через спеціальну політику, яка ґрунтується на обов’язкових правилах конкуренції. Наприклад, в Німеччині правила конкурентної боротьби сформульовані ще в 1958 році в «Законі про недопущення обмежень конкуренції» (востаннє він зазнав змін у 1999 році). Основними напрямками конкурентної політики в Німеччині є, по-перше, антимонопольна політика (перешкоджання змов двох або більше підприємств про спільні параметри діяльності на одному економічному рівні), по-друге, нагляд за недопущенням зловживань (домінування на ринку тих чи інших фірм), по-третє, контроль за злиттям підприємств (над процесом концентрації на ринку). Цілком очевидно, що в умовах абсолютної свободи будь-хто може стати жертвою сваволі сильнішого. Ситуація нагадуватиме таку собі Гобсівську «війну всіх проти всіх» Адже свобода перетвориться на просту формальність, якщо окрема людина буде позбавлена можливості вибору. А сам вибір можливий лише за умови наявності конкуренції.
Як не дивно, Україна має цілком прийнятне законодавство для захисту конкуренції, крім того є відповідний державний орган — Антимонопольний комітет України. Зараз потрібна лише ефективна державна регуляторна політика та закони про дотримання конкуренції на ринках.
На думку директора Інституту економічних досліджень та політичних консультацій Ірини Акімової, українська економіка занадто регулюється державою, та й законодавча база залишає бажати кращого. Як приклад, експерт нагадала про законопроект Антимонопольного комітету України «Про державну допомогу», який вже декілька разів відхилявся Кабміном. В цілому ж в Україні історично так склалося, що державна допомога сягає дуже великих масштабів. В основному за рахунок субсидій (приблизно 80% державної допомоги надається у такий спосіб). Варто згадати також про відсутність прозорості та високий рівень корумпованості, адже головний інструмент в отриманні держдопомоги — вміння дати хабара потрібному чиновнику. На додачу, за словами директора Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, АМКУ сьогодні має завеликі обов’язки при замалих повноваженнях. По-перше, негативні рішення АМК можуть ігноруватися Кабміном. По-друге, питання галузевої держдопомоги не входять у компетенцію АМКУ, а у нас якраз держдопомога і надається на галузевому рівні. Тобто головне завдання сьогодні — максимальна мінімізація субсидіювання та обмеження її за часом і об’ємами.
Основні три передумови для існування конкуренції — відсутність монополії на власність, на ціни та на зовнішню торгівлю, за словами начальника управління методичного та інформаційно-аналітичного забезпечення департаменту конкурентної політики АМКУ Віктора Талаха, в Україні є. Станом на 2002 рік загальна частка у виробництві монополій складає лише 10%, домінуючих суб’єктів (контроль близько третини ринку) — 12,6%, олігополій (3 — 5 кампаній, що контролюють дві третини ринку) — 28,7%. Ринки з конкурентною структурою становлять близько 49% виробництва. Цікаво, що аналогічна ситуація була в США у 1939 році. Водночас представник АМК зазначив, що рівень конкуренції дуже важко дослідити та виміряти, адже вона може обмежуватись та ускладнюватись певними чинниками. В Україні такими є неформальні зв’язки бізнесу і чиновників та непрозорі схеми державної допомоги. Тобто необхідно передусім усунути інституційні обмеження (для початку прийняти закон «Про державну допомогу»), створити сприятливий інвестиційний клімат для іноземних виробників та посилити процеси детінізації економіки. Як зазначив експерт АМКУ, сьогодні гостро постає проблема олігополій, конгломератних утворень. І в цій галузі держава має приділити увагу перешкоджанню змов виробників на ринку. Разом з тим концентрація економічної влади в рамках фінансово-політичних груп — це не так вже й погано. Наприклад, у Південній Кореї це допомагає ефективно скеровувати фінансові ресурси в певних напрямках. З іншого боку, такі утворення доволі нестійкі, бо занепад однієї складової призводить до краху всього конгломерату.
Без особливого оптимізму виконавчий секретар Ради підприємців України Олег Мироненко нагадав присутнім про економічну кризу, в якій опинилася Німеччина на початку 90-х років, коли тягар соціальних гарантій призвів до втрати темпів економічного зростання та збільшення безробіття. Основна причина — неврахування та непристосованість до процесів глобалізації світових ринків. Сьогодні і Україна змушена конкурувати з транснаціональними корпораціями. Вихід один — нарощення достатньої конкурентоспроможності. Так чи інакше, конкуренція може бути і несправедливою, але поки що кращого механізму як основного двигуна та регулятора ринкової економіки не існує.
