Слова про демократичну «помаранчеву» команду (або коаліцію) та про реванш антидемократичних сил у випадку, якщо правляча коаліція буде створена з участю комуністів і Партії регіонів, мають чітке емоційне забарвлення. Обігравши «хороше» слово «демократія», це висловлювання формує в людей стереотипне ставлення до тієї або іншої політичної сили, нав’язує їм не завжди усвідомлену думку про те, «что такое хорошо и что такое плохо». Причому гучні гасла базуються на підміні понять. Адже чому одні сили — демократичні, а інші — ні, не уточнюється, оскільки поняття «демократія» в цьому випадку вживається абсолютно не в тому значенні, яким воно насправді наділене.
Тому треба нагадати про те, що означає сам термін «демократія». У буквальному перекладі з грецької це — «влада народу», тобто форма правління, за якої прийняття політичних рішень здійснюється згідно з волею громадян, наділених правом голосу. Оскільки люди дуже рідко приходять до єдиної думки з будь-якого питання, то демократія фактично означає владу більшості. Сучасні демократії є представницькими (або республіками): люди обирають своїх представників (депутатів), які від їхнього імені здійснюють управління державою. Таким чином, мінімальною умовою для характеристики держави як демократичної є забезпечення в ній вільних виборів. Основні учасники сьогоднішнього політичного процесу до об’єктивності останніх виборів претензій не мають, а отже, відповідно до цього критерію, Україна — цілком демократична держава, і будь- яка її партія, що не виступає проти вільних виборів, демократична.
Безперешкодне волевиявлення громадян — необхідна, але не достатня умова демократії. Класичною історичною ілюстрацією цього є прихід до влади Гітлера шляхом вільних виборів. Згодом він встановив у Німеччині тоталітарний фашистський режим, показавши, що демократія здатна перероджуватися в диктатуру. Тому іншими умовами демократичного устрою виступають закладені в Конституції гарантії прав та свобод людей (з англ. «liberty» — свобода, звідси назва політичного режиму розвинених країн — «ліберальна демократія»), розвинене громадянське суспільство, високий рівень розвитку економіки (вважається, що демократія стійка, якщо ВВП на людину перевищує $7 тис.; в Україні ВВП/люд. становить близько $4 тис.) тощо. І — верховенство права, неухильне дотримання конституції та законів.
Ми маємо відповідний негативний досвід. Сталінська Конституція СРСР 1936 року свого часу була однією з найдемократичніших у світі, але вона існувала виключно на папері, а реальний політичний режим був цілковитою протилежністю як самій конституції зокрема, так і демократичним принципам загалом. У той час стали нормою зневажання законів, писаних і неписаних правил. Вони не йдуть із нашого суспільства і понині, що є серйозною проблемою. Один зі свіжих прикладів — запропонована незреалізованою «помаранчевою» коаліцією процедура голосування по складу керівництва Верховної Ради та кандидатурі прем’єра, що суперечить як Конституції, так і регламенту Ради. Таким чином, демократія в Україні ще досить довго набуватиме форм, що існують у західних країнах, а періодичні порушення її принципів будь-яким політичним суб’єктом у цей період неминучі. Але це не має бути підставою для характеристики такого суб’єкта, як «антидемократичного»: поки що ніхто не демократичний на всі 100%, у тій або іншій мірі антидемократичні всі.
У зв’язку з цим цікава оцінка, яку дає нашій країні американська організація Freedom House, що займається аналізом і підтримкою демократичних процесів у всьому світі. Вона щорічно складає рейтинг країн світу залежно від ступеню наділення їхніх громадян політичними правами та демократичними свободами, розподіляючи всі держави на вільні, частково вільні та скуті. Україна належить до другої групи частково вільних держав. Унаслідок помаранчевої революції вперше за п’ять років наші показники свободи та демократії трохи покращилися. Позитивні зміни полягають у скасуванні цензури ЗМІ, проведенні вільних виборів, урядовій підтримці організацій, що сприяють становленню громадянського суспільства. Водночас, як зазначає Freedom House, поки що українському уряду не вдається знизити корупцію, підвищити ефективність і незалежність судової системи та прокуратури, реформувати систему самоврядування в регіонах. Організація зробила висновок, що повернення до кучмівської напівавторитарної системи в Україні малоймовірне. Однак результатом парламентських виборів може стати як продовження процесів демократизації, що зародилися під час помаранчевої революції, так і їх уповільнення й обмеження, що й підтверджується останніми подіями.
Нам добре знайоме ще одне поняття — «олігарх». Воно означає багатих, із солідними капіталами людей, які перебувають при владі. Менш відоме те, що слово «олігархія» у своєму споконвічному значенні так само, як «демократія», «диктатура» або «авторитаризм» використовується для позначення форми політичного устрою держави. Олігархія (дослівно «влада небагатьох») — така система, де реальна влада належить еліті (немає значення — економічній, політичній або військовій), тобто привілейованій групі, вузькому колу осіб, які одноосібно приймають рішення і таким чином панують над більшістю громадян і не враховують інтересів цієї більшості. З одного боку, схоже, що ми сьогодні маємо саме таку систему влади, оскільки політика партій багато в чому визначається їхніми відомими спонсорами- представниками великого капіталу та бізнесу. З іншого — насправді практично всі політичні режими між виборами більшою або меншою мірою олігархічні. Головна проблема молодої української демократії сьогодні полягає не в концентрації капіталу та влади в руках одного-двох десятків людей, а в суспільному контролі за владою, в наявності ефективної опозиції, зрештою, в рівні культури політиків і громадян. На жаль, цього нам поки що бракує.
