Відомий харківський підприємець Олександр Давтян має багатий досвід взаємодії бізнесу і політики по-українськи. Підтримуючи на минулих президентських виборах кандидата опозиції, він потім сповна випробував на собі специфіку розуміння політичної перемоги вітчизняним чиновництвом. Здавалося б, сьогоднішня ситуація взагалі і дії опозиції зокрема повинні приносити йому деяке моральне задоволення. Чому цього не відбувається — в інтерв’ю людини, яка знає політику не з погляду лозунгів, а з погляду бізнес-ризиків.
Я три роки працював над цими інвестиційними проектами, три роки! А мені дзвонять і кажуть: «Вибачте, містере Давтян, давайте почекаємо, у нас є більш спокійні країни, куди ми можемо вкласти гроші». Чи потрібна ще яка-небудь бізнес-оцінка інвестиційного клімату в країні?
— Олександре Сергійовичу, після виборів Президента минуло півтора року. Враховуючи ваше протистояння з тогочасним кандидатом «номер 1», чи змінилася відтоді ситуація для вас, для вашого бізнесу?
— Для початку — я також президент. Я створив те, що очолюю, своїми руками, почавши з нуля. І я пишаюся тим, що створив. Мій бізнес працює; в яких умовах — самі знаєте. Бог з ними, умовами — я працював і працювати буду. Так само, як і десятки тисяч інших бізнесменів, десь вивертаючись, десь порушуючи. Але я не вивозив капіталів за кордон і не маю намір вивозити туди себе. Це моя країна, так само як і ваша, так само, як і 49-ти мільйонів наших співгромадян. Я хочу жити і працювати тут, в Україні. І я хочу, щоб мені і моїм дітям було добре тут. А значить — добре повинно бути у всій країні.
— Відомо, що на вас у ті часи здійснювався досить жорсткий тиск з боку влади.
— Так, безумовно, тиск був. Але якби його не було, не можна було б назвати цей «рух» боротьбою за владу. Одні чіпляються за владу, а інші хочуть їх посунути — це і є боротьба. Але боротьба в нормальних країнах ведеться цивілізовано, а нашу країну поки що цивілізованою назвати важко. Ось ми і боремося за те, щоб Україна була цивілізованою. Ми боролися за владу цивілізованими методами, і влада бореться за те, щоб зберегти себе, — це нормально.
— Проте втрати все ж таки були?
— Які саме? Політичних втрат не було абсолютно, навпаки, ми загартувалися; як кажуть у боксі, ми навчилися тримати удар. Фінансові втрати — природно, адже при будь-якій передвиборчій кампанії якісь фінансові втрати мають місце, особливо коли боротьба відбувається між бізнесменом і не зовсім, скажімо так, чесними працівниками силових структур. Тому що саме працівники силових структур, отримавши команду «фас», сприйняли її як можливість увірвати шматок особисто для себе. Так все і було — конкретні працівники правоохоронних органів почали «рвати» мої структури на шматки: один собі — заправку, інший собі магазин — намагався; третій не соромився застосувати шантаж із метою отримання акцій моїх підприємств. У деяких випадках у них це виходило — на тому етапі.
Пізніше з’ясувалося, що ці конкретні, ще раз повторюю, конкретні люди у погонах «рвали» особисто для себе. Прикриваючись політичними мотивами і тим, що їм дали команду. Ось якщо сьогодні у цих молодців запитати: хто вам давав команду забирати автозаправні станції, розоряти фірми, — не скажуть же!
— Скажіть, будь ласка, у пресінгу ж брали участь не тільки силові структури? Як поводяться переможці?
— Що значить — «не тільки силові структури»?
— Було немало людей, які на той час висловлювали підтримку чинному Президенту і яких коротко можна визначити словом «попутники».
— Так, абсолютно правильно, ці люди були попутниками кандидата «номер один». У той час це було модно — дерти на собі сорочку і кричати: «ось, ми з ним». Сьогодні, коли у Президента хитке становище (або здається, що воно хитке), наші журналісти звернулися до багатьох із тих людей, які 99-го року за «Леоніда Данилича» були готові зі шкури вилізти. Мовляв, ваш кандидат, дайте інтерв’ю на підтримку або, можливо, із засудженням… До сімох звернулися — всі під різним приводом відмовилися. Хоча у кожного з них у кабінеті висить «Подяка» за допомогу на виборах і фотографія Президента.
Можливо, і для президента це урок: ці люди — проститутки. Я би сказав навіть — зрадники. Адже під час виборів, як стало відомо тепер, ці люди, які, ще раз повторюю, рвали сорочки і були «за» Президента, — вони одночасно тишком-нишком домовлялися і з іншими кандидатами у президенти. І в якійсь мірі фінансували. Так ось, ці ж люди сприяли тому, що відбувається сьогодні у Києві (саме у Києві! Тут, у харківській провінції, не відбувається зовсім нічого!) Бо у них немає чіткої позиції, вони не вірили Президенту і тоді, вони йшли за ним лише тому, що то була сила.
Можливо, я не маю права давати поради Президенту, а з другого боку, це ж людина, яку ми найняли на роботу, і я у другому турі голосував за нього. Так ось, якби він оточував себе людьми не за принципом особистої відданості, а зважаючи на відданість Україні, то всього цього могло сьогодні і не бути. Ті, хто оточував його тоді, сьогодні відчувають себе як на гарячій сковорідці. Вони не знають, як повернеться справа: якщо Президент вийде з цієї ситуації переможцем, то вони будуть поруч. Якщо Президент похитнеться, вони його у спину підштовхнуть.
— А ваші політичні погляди не зазнали змін за минулий час?
— Ми хочемо побудувати демократичну державу, чи не так? У цьому відношенні я — державник. Президент Кучма у другому турі був обраний більшістю населення України. Це законно обраний президент. Тому ми зобов’язані — за Конституцією — йому підкорятися. Говорити можна що завгодно — украв мільярд, убив або дав наказ убити журналіста — це треба довести в суді. Наскільки мені відомо, ніхто ще не подав заяву до прокуратури про порушення карної справи проти Леоніда Кучми за фактом таким-то й таким-то. Презумпція невинності стосується президента, слюсаря, водія тролейбуса — перед законом усі повинні бути рівні.
— Можна вважати це вашою оцінкою «касетного скандалу»?
— З одного боку, виникає питання — ну, що ж це за служба, яка допускає таке, я маю на увазі Державну службу охорони Президента. А де були декілька десятків або сотень чоловік, які служили пліч-о-пліч із Мельниченком? Ви мені скажіть, як назвали б людину, яка в Овальному кабінеті Білого Дому робила б записи, а потім ці записи десь обнародувала? Записи могли бути про те, що Президент США мав статевий зв’язок зі своєю секретаркою, але одночасно могли бути підслухані і державні секрети. Значить, на сьогоднішній момент Мельниченко володіє державними секретами. Я впевнений, у кабінеті Президента вирішувалися якійсь питання стратегії, оборони і державної безпеки. Тобто ми зараз — заручники цієї ситуації.
— Що, на ваш погляд, являє собою нинішня опозиція?
— Опозиція настільки різношерста, що я просто не знаю що й думати. Я не можу цього прийняти. Мій батько 4 роки воював, у мене на фронті загинув дядько, під час війни померла сестра — маленькою дитиною, тому, що не було медикаментів. Тепер люди зі свастикою на рукаві нібито мене захищають. Поруч із ними соціалісти, які ідеологічно повинні були б знаходитися з іншого боку барикад! А опозиція, якщо вона доб’ється, наприклад, відставки Президента, — вони ж між собою почнуть битися за владу! Генерал Бандурка, харківський нардеп, висловив думку: ну добре, знімемо ми Потебенька, Президент призначить Генерального прокурора — Верховна Рада не затвердить, Верховна Рада висуне кандидатуру — Президент не затвердить. Країна залишиться без Генерального прокурора. А «виконуючий обов’язки», як відомо, ні за що не буде відповідати ніколи. І буде рік, два, три «виконуючий обов’язки». Не доведуть тоді взагалі ніяких справ до кінця, точно так, як не довели до кінця справу Лазаренка. Якщо вони доб’ються відставки Президента (він жива людина все- таки, скаже: «Та йдіть ви!» — і пішов відпочивати), тоді всі 28 партій, кожна з яких бачить на посту Президента України свою людину, почнуть битися за це крісло.
— Могли б ви схарактеризувати ситуацію з точки зору бізнесмена?
— Мені на сьогодні, чесно кажучи, хотілося б стабільності, як кажуть, «тривалих законів». Набридло борсатися зі сторони в сторону. Адже у мене на бізнесі все це відбивається вмить. Рік минув після виборів, здавалося б ось-ось стало заспокоюватися все… Під час виникнення «касетного скандалу» я знаходився у Великій Британії. Там зараз невеликий спад виробництва, вивільняються гроші, їх можна було б сюди інвестувати. Наші потенційні компаньйони готові були вкласти до 13 мільйонів фунтів стерлінгів в економіку України. Це порядку 110 мільйонів гривень. Переговори підходили до завершення, залишалося підписати контракти. І того дня, у штаб квартирі Бі-Бі-Сі у Лондоні, дізнаюся про цей «скандал». Я три роки працював над цими інвестиційними проектами, три роки! А мені дзвонять і кажуть: «Вибачте, містере Давтян, давайте почекаємо, у нас є більш спокійні країни, куди ми можемо вкласти гроші». Чи потрібна ще яка-небудь бізнес-оцінка інвестиційного клімату в країні?
— А як би ви прокоментували зміну запобіжного заходу для Юлії Тимошенко?
— Для всіх повинні бути однакові умови. Я не проти того, що для пані Тимошенко змінили запобіжний захід. Але чому б так само не вчинити по відношенню до десятків тисяч інших затриманих? Тих, хто утримується у слідчих ізоляторах за менш значні злочини? Адже на сьогоднішній момент в ізоляторах (наш благодійний фонд цим питанням займається) сидить багато людей, яким можна було б обрати якісь інші запобіжні заходи — підписка про невиїзд, застави, домашній арешт — що завгодно. Там є такі, що сидять за 10 украдених гривень. А крали тому, що їсти хотіли… Ну, хоч би раз, дійсно, депутати проїхалися по зонах, по в’язницях — подивилися б, а потім задумалися про те, що завтра і вони можуть там опинитися. Закон повинен бути для всіх один. Нехай депутати, які відстоювали звільнення Юлії Володимирівни, подумають, що у них в округах також є виборці, яких ув’язнено, можливо, не зовсім законно. Вони так дивувалися, що неможливо якісь-то питання «пробити» з Потебеньком, так нехай поїдуть у будь-яку районну або обласну прокуратуру і спробують «пробити» питання там! Потебенько керує тією системою, яка існує.
Сьогодні студенти наметові містечка зводять, але 1999-го року, коли були вибори, у них було конституційне право обрати іншого Президента. Тобто мали шанс розчерком пера зробити свій вибір. Ні, тоді влаштовувалося шоу: «99% студентів харківського університету проголосували за Кучму»! Невже Президента це не насторожило — що вся країна в єдиному пориві за нього голосувала? Якщо допустити, що відставка все ж таки відбудеться, то наступного Президента можуть точно так само скинути через рік — просто тому, що він комусь не сподобався і хтось поставив на Хрещатику намети. У кожного і у всієї країни є шанс — 2004 рік, до нього треба підготуватися. Давайте свого кандидата, і будемо за нього голосувати — якщо це гідна людина.
Хотілося б ще ось на що звернути увагу. Аби не сталося так, що поки колишні секретарі міськкомів і обкомів комсомолу боротимуться із колишніми парторгами заводів, кримінальні елементи, використовуючи хаос, прорвуться до влади. Нам відомі такі випадки. Так, вони сьогодні вже ходять не в кашкетах-«восьмиклиночках», а в костюмах від Армані—Версаче, у гарних краватках й при дорогих годинниках, але суть їх від цього не змінилася. Ці люди сьогодні закидають своїх агентів у партії, блоки, до депутатського корпусу — на всі рівні, починаючи від міського і аж до «народних депутатів». Ось останній приклад: у березні до Харкова приїздив один із керівників великої відомої партії — і зустрічався з людиною, яку закриті джерела МВС у своїх зведеннях класифікують як лідера організованого злочинного угруповання. У цьому ж образі він відомий будь-кому, хто хоч трохи обізнаний у міських справах, чи то бізнесмени, яких він «рекетує», чи то «куплені» ним чиновники. А перед партійним керівником він з’явився в абсолютно, до речі, легальному статусі депутата міської ради.
Правоохоронні органи не приділяють цій проблемі належної уваги, можливо, вважаючи все це вигадками журналістів. Або відволікаються на політику. Якщо сьогодні при владі номенклатурники з колишньої КПРС, то може трапитися, що через 3—5 років країною буде управляти «общак».
