Народний депутат Віктор Кириллов більше не вважає себе членом команди Віктора Януковича, хоча як його довірена особа в своєму мажоритарному окрузi на Луганщині відпрацював до останнього дня. Зараз його політичним табором є структура Литвина — фракція аграріїв. У останні кілька тижнів виборчої кампанії Віктору Кириллову довелося бути учасником багатьох зустрічей і нарад iз участю керівництва країни, що йде, у тому числі — Леоніда Кучми та Віктора Януковича.
— Президентська кампанія, що тривала понад півроку, практично завершилася. Які, на ваш погляд, висновки й уроки нинішніх виборів?
— Негатив оцих виборів — розділ країни на два табори. Протягом останніх років в умовах активного економічного розвитку межа між сходом і заходом України почала потихеньку згладжуватися. І якби зараз ніхто не ятрив цю майже загоєну рану, думаю, років через п’ять українці про неї могли б і забути. На жаль, у нас не сталося м’якого, цивілізованого, європейського формату передачі влади. Люди розлючені, нервуються, їм дуже довго доведеться пояснювати: любі громадяни! Кандидати та президенти приходять і йдуть. А країна повинна жити й далі. На жаль, зараз втрачаються позитивні тенденції в економіці, ми маємо недосконалий бюджет, початок застою в економічному розвитку, із політичних причин рвуться зв’язки між підприємствами сходу та заходу.
Проте країна все ж таки отримала президента, який переміг із різницею не в один, як в Америці, а у 7—8% голосів, що є хорошим відривом. Це — перші в пострадянській історії, не беручи до уваги Балтію, справжні демократичні вибори, коли боролися два сильні кандидати, кожен із яких представляв досить велику кількість виборців. Населення показало високу активність, високий ступінь усвідомлення того, що люди самі є творцями власної долі, свого подальшого життя. Ці вибори — справжня демонстрація того, що в українському суспільстві і на заході, і в центрі, і на сході сильне історичне прагнення до справжньої демократії. Серед позитивів президентської кампанії не можна не відзначити й того, що нарешті прийняли політичну реформу.
— Головним переможеним зараз виглядає Віктор Янукович. Як людина, яка до кінця залишалася членом його команди, в чому ви вбачаєте основні стратегічні та тактичні прорахунки кандидата від влади?
— Віктор Янукович дуже сподівався на керівників штабів — офіційного та тіньового. Найголовніша його помилка — він не мав постійної підтримки губернаторів. Вони чекали команд від Президента, часто отримуючи їх у найостаннішу мить. Тому кампанія Януковича не була послідовною, ритмічною, вивіреною.
Віктору Януковичу треба було розуміти, що навіть після першого туру Леонід Кучма ще не ухвалив остаточного рішення — робити його главою держави чи не робити. Тому після 31 жовтня Януковичу треба було зібрати всіх своїх симпатиків і тих, хто не визначився, які представляють адміністративний, господарський і політичний актив країни, — наприклад, у Палаці «Україна», запросити Президента й поставити питання ребром: із ким ви, Леоніде Даниловичу? Треба було сказати: я однаково маю намір завершити свою кампанію як переможець. А до присутніх прохання — також ухваліть рішення. Якщо ви зі мною — будьте зі мною, але дієво. Тобто не лише вдавайте, що ви зі мною, а й працюйте. Якщо ви не визначилися і вважаєте, що ваше місце біля Віктора Ющенка, — йдіть до нього просто зараз. Частина присутніх одразу б пішла. Але більшість залишилася б і ухвалила для себе остаточне рішення.
Серйозного прорахунку команда Януковича припустилася в ЦВК під час першого оголошення офіційних результатів виборів. Голова Центрвиборчкому Сергій Ківалов проявив себе як явно зацікавлену особу. Але навіть як зацікавлена особа він повівся дуже некомпетентно. Якби були розглянуті всі скарги, то розрив між Януковичем і Ющенком міг ще збільшитися на добрий мільйон голосів. Бо скарг зі сторони Януковича — за кількістю голосів, які можна було оспорити й анулювати, — було значно більше. Скарги, напевно, просто полінувалися розглядати.
І, нарешті, Віктор Янукович не зробив спроби вступити в діалог iз обуреним результатами виборів народом. Зранку, після оголошення ЦВК офіційних результатів, коли на Майдані зібрався півмільйонний натовп громадян, йому треба було їхати саме туди. Самому, без охорони, — його ніхто й пальцем не торкнув би. Підійматися на цей поміст і говорити. Що б це дало? По-перше, люди були б шоковані. Їм було б цікаво щонайменше його послухати та подивитися, що ж це за «чудовисько», яким їх лякали та якого вони так не любили. Дивись — прийшов! Дивись — говорить! Він би годин шість відповідав на всі бридкі запитання, які лише можна вигадати. Але в кожній відповіді обстоюючи думку: «так, ви можете вважати, як хочете. Але я люблю однаково і свій східний електорат, і західний електорат. Тому що всі ми — одна Україна, одна країна, і я хочу дати вашому лідеру будь-яке місце в уряді, я готовий на будь-який перерозподіл повноважень». Я думаю, якби він витримав таку дискусію, це могло б розрядити атмосферу, ставши поворотним моментом у розвитку ситуації.
— Перед голосуванням 26 грудня Віктор Янукович закликав Віктора Ющенка домовитися. Проте не отримавши відповіді, згодом пообіцяв піти в жорстку опозицію. Як думаєте, це колишньому прем’єру вдасться?
— По-перше, я маю серйозні сумніви щодо того, чи бачить Віктор Федорович сам себе надалі в політиці. На такі думки наштовхує його поведінка після 26 грудня. Чого вартий один факт: із 26 грудня по 10 січня з Януковичем не міг навіть по телефону зв’язатися один із губернаторів області, яка надала йому дуже суттєву електоральну підтримку. Політику пропадати непробачно. Їх забувають дуже швидко.
По-друге, спробуйте яскраво уявити собі картину перебування Януковича Віктора Федоровича в парламентському кріслі в сесійному залі. Який активно виступає з трибуни, гострими, ущипливими, але коректними формулюваннями уражає своїх опонентів, який ввічливо підводиться в ряду, щоб пропустити іншого депутата... Картина, прямо скажемо, досить незвичайна.
Крім того, зараз починається активний процес із «народження» лідерів громадської думки південного сходу України. Ще не факт, що Віктор Янукович буде єдиним, кого і народ, і політики розглянуть. Там буде реальне конкурентне середовище, яке висуне не одного Януковича.
— Хто ж iще?
— Я бачу щонайменше трьох осіб, які мають чудові шанси. Це губернатори Луганської, Харківської й Одеської областей. Усі вони мають хороший досвід спілкування з електоратом.
— У чому, на ваш погляд, недолік стратегії прихильників Віктора Януковича, які оспорили у Верховному Суді результати повторного голосування 26 грудня?
— Перш ніж братися за справу, потрібна скрупульозна, багатоденна робота юристів. І якби вона була, тон виступів людей, які представляють на телеекранах Януковича, був би трошки інший. Якщо є чим — не треба лякати. Треба робити.
— Важко втриматися від запитання на тему прем’єріади. Що, на вашу думку, має бути критерієм відбору?
— На 49—51% — високий рівень професіоналізму. На стільки ж — прив’язка людини до південного сходу країни. Попереду — вибори 2006 року, і вже зараз треба швидше згладжувати протиріччя між сходом і заходом. Я особисто вважаю оптимальною кандидатуру колишнього віце-прем’єра Віталія Гайдука.
— Але за ним стоїть могутнє угруповання — Індустріальний союз Донбасу. А це означає, людина має в економіці особистий інтерес...
— Представники ІСД, до речі, під час виборів проявили дуже зважену позицію. Коли кажуть, що прем’єром має стати людина, за якою немає ні бізнесу, ні партій, невже мається на увазі те, що уряд повинен очолити той, хто не досягнув успіху ні в бізнесі, ні в політиці? То що ж, нам потрібен бездарний прем’єр? Чи нам потрібна слабка людина на посаду прем’єра? Що це дасть для країни? Якщо людина досягла успіху в сфері культури — стала чудовим художником, співаком, невже це той кадровий склад, із якого вибирають прем’єра? Я вважаю, що прем’єрську посаду повинна зайняти людина, яка пройшла хорошу бізнесову школу або ж школу держуправління.
— Як ваша фракція налаштована голосувати щодо кандидатури прем’єра?
— Фракція НАПУ підтримає кандидатуру, яку висуне президент. Ми вважаємо, що це — його прерогатива. Сподіваюсь, у нового глави держави державний інтерес переважатиме над тією дуже активною внутрішньою роботою, яку ведуть його друзі та соратники. Посада прем’єра не повинна бути нагородою за те, що хтось із кимсь стояв на барикадах. Це — робота «орача», від якого залежить стан справ у країні. Ющенко як макроекономіст і фінансист має розуміти, що в цьому питанні немає місця популізму.
— Ваша фракція братиме участь у більшості «під» президента Ющенка?
— Так, якщо створюватимуть таку більшість, ми збираємось брати в ній участь.
— Під час помаранчевої революції, коли в країні фактично настало міжвладдя, одним із центрів «політичного тяжіння» став спікер Володимир Литвин. Цей центр притягнув і вас. Чим саме?
— Якби мені хтось до другого туру президентських виборів сказав, що я стану членом у фракції Литвина, я би просто розсміявся. Це для мене, вихідця зі східної України, було б рівносильне вступу до УНА- УНСО. Проте коли я почав ходити на засідання погоджувальної ради, то зауважив, що з кожним загостренням кризи Володимир Михайлович не йде вбік. Коли провідних політичних гравців переповнювали емоції, багато хто з них виглядав розгубленим, деякі піддалися настрою «згорів сарай — гори й хата», інші ж не бачили перед собою нічого, крім досягнення мети. А спікер спокійно, послідовно, настирливо, дуже толерантно та делікатно по відношенню до всіх проводив лінію на те, що країна повинна повернутися до нормального життя, й вибори треба провести без особливих потрясінь. Спікер зіграв головну роль в урегулюванні того конфлікту, який міг перерости в щось набагато гірше.
— Якщо прихильники Віктора Ющенка підуть на скасування політреформи, як складуться відносини з ними вашої фракції?
— Я не можу уявити собі жодного логічного пояснення для такого кроку зі сторони Ющенка. Як може демократ європейського спрямування скасувати демократію та плюралізм навіть на якусь незначну частину? Я сумніваюсь, що Віктор Андрійович на це погодиться. Тому що цим він би повністю зруйнував свій імідж. Якщо ж подібне все ж таки трапиться, я не думаю, що НАПУ матиме багато точок дотику з президентом, який так різко змінює свої погляди.
