Голосування у Верховній Раді за програмою уряду, яку, як і свого часу — бюджет-2003, підтримала частина опозиційних парламентських фракцій, у черговий раз примусило замислитися про природу вітчизняної опозиції. Очевидно, латентна, як кажуть політологи, готовність до угодовства є однією з її специфічних рис. Зате опозиція демонструє непримиренність по відношенню до президентських ініціатив, що стосуються політичної реформи — аж до втрати почуття міри...
Реакція опозиції на пропозиції Президента ніколи не вирізнялася прагматизмом. Можна зрозуміти прагнення Мороза й Тимошенко шукати у словах Президента те значення, якого там немає: Л. Кучма — досвідчений політичний гравець і завжди вирізнявся вмінням здивувати опонентів. Проте іноді прагнення опозиціонерів вгадати «потаємне значення» фраз Президента призводить до очевидних нісенітниць.
Черговий приклад продемонстрував шановний О. Мороз у реакції на виступ Президента у Верховній Раді 15 квітня. Отже, «лідер фракції Соцпартії Олександр Мороз вважає, що Президент видає бажане за дійсне, кажучи про те, що його пропозиції й позиції опозиційної четвірки співпадають. Зі слів Мороза, справді потрібно внести зміни до Конституції, але не ті, які пропонує Президент, оскільки, зі слів лідера соціалістів, саме завдяки позиції Президента блокували необхідні зміни до Основного закону» (www.pravda.com.ua).
Що ж, власне, сказав Мороз? Ми не можемо передбачати, що малися на увазі концепції знищення парламентаризму, продовження повноважень Л. Кучми до 2007 року (і навіть назавжди) тощо. Хоч би просто тому, що нічого подібного у президентському проекті немає. Це домисли О. Мороза.
Думка Президента щодо порядку введення пропонованих норм добре відома.
1. Президент ніде не передбачав проведення другого референдуму з питання зміни Конституції. Результати референдуму 2000 року повністю враховано в проекті. Більш того, у телевізійному виступі 5 квітня Президент прямо вказав, що зміни повинна вносити Верховна Рада.
Деякі питання можуть призвести до тільки пропонованих змін у Розділі III, які, згідно з Конституцією, вимагають затвердження референдумом. Проте Президент до цього часу нічого стосовно цього не говорив — це може означати, що він не наполягає на обов’язковому прийнятті змін саме у цьому розділі. З усіх пропонованих норм не може бути визначено через зміну інших розділів Конституції або через «ординарні» закони тільки надання прямої дії референдуму.
2. Перенесення президентських виборів на 2007 рік можливе лише у разі, якщо на це погодиться Верховна Рада. У президентських пропозиціях нема проекту перехідних положень, які б визначали послідовність запровадження змін до діяльності органів влади, отже, парламент повинен визначити це сам. А Президент сказав 14 березня у Харкові: «...відповідні зміни і доповнення до Конституції слід внести до кінця нинішнього терміну діючого Президента, і новообраний у 2004 році глава держави повинен здійснювати свою діяльність в умовах реформованої політичної системи, а отже, — з новими повноваженнями».
3. Пропонований О. Морозом варіант довічного збереження повноважень Президентом Л. Кучмою (віддамо належне Морозу — він не озвучував у парламенті мітингові висловлювання, на які не скупилися В. Ющенко та Ю. Тимошенко) і зовсім позбавлений сенсу. Ідея, нагадаю, полягає у тому, що Президент може постійно розпускати парламент і продовжувати свої повноваження, спираючись на те, що терміни обрання Президента визначаються термінами обрання Верховної Ради. Проте тут Мороз явно вводить нас в оману — згідно з проектом (ст. 77), терміни виборів президента прив’язуються до виборів Верховної Ради. А Президент може розпускати тільки Державні збори і, відповідно, можна проводити дострокові вибори тільки ДЗ. Однак, оскільки термін виборів ВР фіксований, то достроково обрані ДЗ, за умовчанням, діють менше, ніж 5 років — до чергових виборів ВР. Жодних підстав для пролонгації президентського терміну, як бачимо, тут нема.
До речі, оскільки передбачено вибори ВР у цілому, то «білоруський варіант» призначення частини Палати регіонів усе ж не передбачається, хоч механізм його формування справді не описано. Отже, механізм формування ПР повинен бути виписаний у Законі про вибори. Проте думати про новий формат цього закону не хочеться. Хочеться викривати «антинародний режим»…
Якщо обговорювати все це не має особливого сенсу, то, ймовірно, О. Мороз припускає, що угода, якої досягли лідери опозиції щодо політичної реформи, не повинна співпадати в усіх істотних пунктах із президентським проектом. Порівняємо ці «діаметрально протилежні», на думку Мороза, проекти, щоб виявити те, за що, власне, виступає опозиція.
1. Опозиція обстоює збереження наявних термінів повноважень Президента, депутатів ВР і місцевих рад. Президент пропонує їх змінити. Отже, це положення зберігається.
2. Між опозицією та Президентом існують розходження щодо кількості палат — тут ситуація невизначена. Президент, як і раніше, — за другу палату, але її впровадження відстрочене до проведення адміністративно-територіальної реформи в 2006 — 2010 рр. Якщо другу палату і впровадять, то вже за наступного (а то й черезнаступного) президента. З огляду на ідею цілковитої протилежності проектів, ми повинні припустити, що нині Мороз — уже не зовсім проти другої палати, але він твердо знає, що виступатиме проти неї через три роки...
3. До того ж — щось потрібно робити з самою адміністративно-територіальною реформою. Ще учора Мороз був за неї, але вже сьогодні у нього виникли сумніви — не може ж бути у президентського й опозиційного проектів точок дотику.
4. Вибори на пропорційній основі також доведеться переглядати, якщо вже Президент та опозиція мають на увазі щось зовсім iнакше.
Чи не досить? І так зрозуміло, що бажання знаходитися в опозиції до будь-якої думки Президента призводить до реформи «від Ющенка». А згідно з думкою останнього, висловленою під час парламентських слухань з політичної реформи, для демократизації країни необхідні: запровадження пропорційної системи виборів, формування уряду парламентом, право президента розпускати парламент. Президент при цьому повинен бути сильним — цю думку спеціально двічі підкреслив промовець (що цікаво — ця думка була і в основному тексті президентського послання). Ідея надання президенту права розпускати парламент без інших змін показує основний напрям «реформи за Ющенком» — посилення повноважень президента.
Хотілося б усе ж таки, щоб політики трохи довше обмірковували свої думки, причому напрям цього обдумування стосувався б майбутнього країни, а не того, як дошкульніше насолити один одному.
