75-і роковини Голодомору в Україні не обминув увагою й Крим, хоча він і не зазнав лихоліття, притаманного материковій Україні. Але спогади про ті часи живуть у серцях багатьох кримчан, хоча місцеві керівники й почуваються дещо незручно: з одного боку, існує офіційна позиція Росії, на яку вони звикли орієнтуватися, з іншого — загальнодержавні програми, підтримані людством, невмируща народна пам’ять. І останнє перемогло: як розповідав «День» (26 листопада), в Кримському українському музичному театрі відбулася постанова за п’єсою Гарольда Бодикіна «Маршрут товариша Сталіна». Серед перших глядачів був віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи, голова політкомісії ПАРЄ, член парламенту Швеції Йоран Ліндблад. Після спектаклю він дав інтерв’ю кримським журналістам. Запитання стосувалися трагічних подій минувщини та викликів сучасності. Ось якою була розмова:
— З якою метою ви приїхали до України?
— Я приїхав, аби згадати про Голодомор. У 2006 році я був доповідачем щодо злочинів комунізму проти людства. Я є головою політичного комітету, ми згодом знову готуватимемо доповідь про Голодомор.
— Що таке, на вашу думку, Голодомор?
— Для мене це злочин проти народу, вбивство народу, який не згоден з якимись ідеями комуністичного режиму. Цей режим міг знищити багато людей, аби тільки досягнути своєї мети.
— Чи є Голодомор геноцидом?
— Думаю, що так. Просто світова спільнота небагато знає про Голодомор. І однією з цілей, з якими я перебуваю зараз тут, є сподівання донести до громадськості всю правду про нього. Важливо також, аби ми не забували про злочини комуністичного режиму, оскільки такі режими є й зараз у різних країнах, і вони також здатні на подібні злочини.
— Скільки разів ви побували в Україні? Які спостерігаєте тут зміни?
— В Україні я вп’яте. Вперше відвідав її ще до помаранчевої революції. Держава рухається в правильному напрямі. Але щодо демократії, то вона у вас поки що на рівні дитячого садочка.
— Чи потрібна Україна Європі?
— Так, вона дуже потрібна Європі й має стати членом Євросоюзу. Але потрібна і Європа Україні. Це гарантує їй стабільність. Інакше Україна стане часткою Росії. Щоправда, шлях до Євросоюзу може тривати п’ять чи десять років, але перспектива має бути. Я вважаю, що для цього Україні слід наполегливо боротися з корупцією, вона мусить мати ефективне керівництво та дотримуватися копенгагенських критеріїв. Але прогноз оптимістичний.
— Чи зможемо ми здолати фінансову кризу?
— Вважаю, що так. Вона має як психологічні чинники, так і справжні загрози. Розпочалася криза в США, де видавали людям надто великі кредити. Люди не могли повернути ці кошти, і банки продавали один одному борги. Це утворило, так би мовити, грошовий пузир, хоча в банках було чимало й готівки, бо Китай купував акції США. Ця криза — комбінація китайського комунізму з американським капіталізмом. Але сьогодні вважаються заходи з подолання кризи. Це можливо лише за умови використання ринкових методів.
— Що б ви побажали Україні?
— Бажаю залишатися незалежною, рости, розвиватися, старішати (адже усі ми старіємо). Бажаю повністю і безповоротно сформуватися як держава.
