— Чи вважаєте ви, що судові слухання вирішили долю всієї кампанії?
— З одного боку, доцільно говорити про своєчасну реалізацію норми Конституції, яка прописує: правовідносини в Україні підвідомчі судам. Тобто клопотання всіх, хто переймався порушенням власних виборчих прав, були розглянуті й, в залежності від обставин, задоволені. Також ми отримали підтвердження того, що рішення, яким встановлено результат, пройшло судову перевірку й наразі не викликає сумнівів з юридичного погляду.
— Які наслідки матимуть ці два процеси й рішення ВС для системи українського судочинства?
— Обидві справи вважаю класичним взірцем неупередженості й об’єктивності суду. Безсумнівно, це відобразиться не тільки на глобальних аспектах розвитку цієї гілки влади, але й на локальних — роботі місцевих установ. Українці побачили, як насправді повинен вестися процес, і тепер не допускатимуть халатності стосовно своїх клопотань.
— Профільна реформа пришвидшиться?
— Вірогідно, це сприятиме реалізації реформи, але то вторинне. Вона є організаційною за суттю і пов’язана передовсім зі змінами в структурі судових органів. Зроблено більше: зміцнено віру громадян у справедливість, піднято авторитет суддівства.
— Ваші опоненти припускають, що, якби не Майдан, не сотні тисяч людей на вулицях тощо, вердикти ВС могли б бути іншими. А також висловлюють побоювання, що відтепер подібні методи оскарження результатів народного волевиявлення можуть стати своєрідною виборчою технологією...
— Подібні випадки траплялися й раніше. В перегонах 1998, 1999 й 2002 років доля окремих кандидатів вирішувалася саме в такому порядку. Але віднині юридична підтримка кампаній вийшла на перший план. Так, якщо на попередніх президентських виборах провідну роль відводили агітації, то наразі «першу скрипку» грала саме якість правового супроводу. Роль і навантаження на команду юристів значно підвищились. Явище, яке наші опоненти називали юридичною війною, насправді таким не було, йшлося про захист законних прав і інтересів.
— Традиційно суд керувався принципом верховенства закону, але цього разу відійшов від нього до принципу верховенства права. Що, на вашу думку, повинно домінувати?
— Згадайте масштабну парламентську дискусію часів прийняття Конституції. Тоді вперше говорилося, що у країні класичної демократії право є вищим від писаного закону. Це своєрідна колізія, але закон теоретично може бути неправовим, адже створюють його живі люди, політики, які в усьому мають власний інтерес. Доречним є приклад сумнозвісного закону про «три колоски». Затверджений в Радянському Союзі в 30-ті роки минулого сторіччя, він прописував розстрілювати селянина, який підібрав на зораному полі більше, ніж три колоски. Чи можна подібний акт вважати правовим і чи не ховається за його положеннями чиясь зла сваволя? Відповідь однозначна: право є вищим від закону.
У практичній площині ця суперечність найяскравіше проявилася під час першого процесу. Представники пана Януковича, передивившись статтю, скажімо, 80-у Закону «Про вибори Президента України», заявляли, що, згідно з нею, суд невноважний ухвалювати те чи інше рішення. Водночас вони чомусь не зважали на те, що перед тим документ має інших 80 статей, а ще перед тим — Конституція. Профільний документ дійсно не передбачає можливості скасування результатів кампанії, але давайте з’ясуємо, чи те, що відбувалося 31 жовтня і 21 листопада, було виборчим процесом, описаним у законодавстві? Адже наголошується: все має проходити відповідно до засад рівного виборчого права, при вільному волевиявленні й таємному голосуванні! Значить, могло йтися не про скасування підсумків другого туру, а про невизнання виборами їхньої імітації. Постановка питання в такий спосіб базується не на букві закону, а на розумінні верховенства права. Власне, в цьому й полягає різниця підходів. Я гордий із того, що Верховний Суд встав саме на таку позицію.
— Чому ж раніше судова влада діяла згідно з іншими принципами?
— Тодішня практика була, слава Богу, не абсолютизованою. Ще на початку осені, задовго до першого туру, стався один дуже «симптоматичний» випадок. Верховний Суд звернувся до Конституційного з проханням витлумачити деякі положення Кримінального кодексу. Йшлося про можливість встановлення покарань менших від мінімальних при винесенні вироку із кримінальних злочинів не тільки «тяжких» та «середньої тяжкості», як буває зазвичай, але й «легких». При цьому відповідним кодексом передбачено тільки першу можливість. КС справедливо вирішив, що, відповідно до засад верховенства права, така норма має діяти в повному об’ємі, розповсюджуючись не лише на винятки. Це засвідчує, що Верховний Суд не є механічним виконавцем положень закону, інакше не було б подібних звернень до Конституційного Суду.
Існує англо-саксоньска чи, як її ще називають, британська система права. У такому форматі суд може творити прецеденти, які потім застосовуються колегами. Важко судити, наскільки то є доцільним, але ця практика діє впродовж декількох століть. Україна перебуває у форматі континентальної правової системи, яка дозволяє по-різному застосовувати норми, але не створювати їх. Утім, верховенство права не нівелює вплив букви закону, це взаємодоповнюючі, а не взаємовиключні поняття. Так, суди нижчих інстанцій повинні працювати в суворій відповідності до законодавчих норм, інакше це загрожує серйозним безладом. Водночас мають існувати вищі органи, де рішення можна оскаржувати, апелюючи до іншої системи цінностей. Спеціально для цього функціонують механізми апеляційного та касаційного спростування, з якими від районного можна дійти аж до Верховного Суду.
На обох процесах, хоча між ними й були значні відмінності, зіткнулися дві філософії: авторитаризму й демократії. Перша базується винятково на букві закону, оскільки для такої моделі його суворість є пріоритетом, влада нав’язує свою волю. Друга — на правничих засадах, оскільки демократія як така заснована на верховенстві права. Важливим є й те, й друге, не можна допускати, щоб невдало написаний закон порушував права громадян.
— У чому, на вашу думку, різниця між двома процесами?
— Другий був поганою імітацією першого. Заявники не приховували, що працюватимуть за «обкатаним» сценарієм, сподіваючись отримати вердикт, такий, як і попередній. Так воно й сталося, але рішення було не на їхню користь.
Перший же процес став переломним етапом кризи. Важливе значення мало також його повномасштабне транслювання. З погляду процесуального права, подібна відкритість межує із припустимою. Зокрема, це унеможливлює повноцінний допит свідків, які не повинні бути «в курсі» розгляду клопотання. Але ж весь процес вони дивилися по телевізору! Водночас в цьому випадку норма не є принциповою, оскільки перебіг справи не міг відобразитися на їхній позиції.
Зазначу, що другого разу рівень наших опонентів був помітно нижчим. Йдеться як про юридичну підтримку, так і про якість аргументації, фактаж доказів.
— Чи можна пов’язати це із переформатуванням команди Віктора Януковича після 21 листопада?
— Важко однозначно тлумачити слово «команда». До 21 листопада Янукович був прем’єром, на нього працював увесь державний апарат, президент Кучма і навіть лідери деяких іноземних держав. Після другого туру рівень підтримки зменшився, від нього відійшли найбільш яскраві й фахові члени команди. Наприклад, подання низки попередніх скарг перед так званою генеральною скаргою було їхньою принциповою помилкою і значно полегшило нам життя.
— До речі, другий процес транслювали далеко не в повному обсязі…
— Він мав не таке велике значення, як перший. До того ж, людині непідготовленій передивитися все від початку до кінця непросто. Винесення рішення в дорадчій кімнаті могло затягнутися до ранку, але Суд вклався у відведений йому законом час — п’ять днів, хіба що перетнувши межу півночі. Втім, цього разу вердикт сформулювали за чотири години, а не за сім, як уперше.
— Які похибки зробила ваша команда?
— Складно судити самих себе. Особисто мені здається, що, завдяки чудодійному збігу обставин, від листопада до січня для «помаранчевих» все відбувалося максимально сприятливо. Навіть труднощі, які часом лякали, згодом оберталися на нашу користь. Парадоксально, але фальшування виборів від 22 листопада мало в цілому позитивні наслідки. Хіба наша перемога уже в другому турі спричинила б такий грандіозний зсув у свідомості народу, який породила революція? Коли б іще люди усвідомили, що демократія, верховенство права й свобод — не пустий звук, а цінності, які варто захищати?
Лише сьогодні, оглядаючись назад, розумієш, наскільки складними були перешкоди. Якби в кінці жовтня сказали, що скасування фальшованих, ще й офіційно визнаних ЦВК результатів нам доведеться добиватися через Майдан, через судові процеси, навряд чи знайшовся бодай один член команди, який би не розгубився й запропонував саме такий план дій.
— Ваші опоненти також стверджують, що під час помаранчевої революції порушувалася ціла низка інших законодавчих норм, зокрема блокувалися урядові будинки та автошляхи. Як, на вашу думку, слід запобігти розвитку подібних неконтрольованих процесів у майбутньому? Адже правова оцінка тих подій до цього часу відсутня...
— Згідно Конституції, джерелом влади в Україні є народ, і це не підлягає оскарженню. Згадаймо історію. Керуючись буквою тогочасних радянських законів, депутати Верховної Ради УРСР не могли приймати акт Незалежності. Втім, це не завадило їм проголосити суверенність нашої держави, а українцям — згодом підтримати рішення на референдумі. Таким чином було відстояне фундаментальне право.
Наразі правові аспекти також можна розділити на первинні й вторинні. Чому перекрили Хрещатик, перегородили входи до АП і Кабміну? Звичайно, від цього страждали водії, але чи не страждали всі ми від грубого порушення наших виборчих i громадянських свобод? Що із цього є пріоритетним? Цікавий факт: коли пікетники закрили вузький прохід на вулиці Садовій, між комітетами Ради й Кабміном, за парламентськими посвідченнями всередину пропускали, а за урядовими — ні. Чи не тому, що народ безпомилково визначив, який із двох органів влади є не просто законним, а легітимним, заслуговує на довіру? Втрата суспільного визнання — факт, проти якого формальна законність нічого не важить.
— Якщо Віктор Янукович справді звернеться до Європейського суду із прав людини, — чи вплине це на внутрішньополітичну ситуацію в Україні, на вашу думку?
— Давайте з’ясуємо, в чому було утиснуто Віктора Януковича як громадянина? Хіба йому заважали висуватися, вести кампанію, згодом — сперечатися за результат? Він стверджує, що представлятиме інтереси 15 мільйонів громадян... Ну, по-перше, їх було не 15, а 12—13 мільйонів, що підтвердив «третій» тур, по-друге, жоден із «ображених» його на це не вповноважував. Як не вповноважували виборці членів біло-блакитної команди писати «правдиві» скарги та телеграми із прізвищами громадян, які про те навіть не підозрювали...
З погляду юридичної практики було б цікаво подивитися, як Європейський Суд відреагує на подібне подання. Втім, враховуючи, що розгляд дійсно затягнеться не на один рік, не думаю, що це матиме для України фатальні наслідки. За цей час багато чого може змінитися.
— Як надалі складатимуться відносини судової з іншими гілками влади? Чи існує в суспільстві запит на дійсно об’єктивне судочинство?
— Запит був і раніше, але наразі він ґрунтується, так би мовити, на міцнішому фундаменті. Люди переконалися, що домогтися правди можливо навіть у найгучнішій справі. Утопія перетворилася на реальність. Досвід роботи в команді Ющенка підказує, що нова влада дотримуватиметься як Букви закону, так і принципів верховенства права. Є всі підстави для оптимізму.
