Здавалося б, це дуже мирний і «неполітичний» комітет, проте екологія,
виявляється, дуже непроста в політичному сенсі справа, бо пов’язана з інтересами
промисловців, розподілом бюджетних коштів тощо. З іншого боку, екологія
в нашій країні стосується всіх і кожного і, незважаючи на втрату громадського
інтересу до проблеми, сама проблема лишається.
«Бастіон» у вигляді парламентської комісії на цьому перетині інтересів
зайняв професійний еколог із Партії зелених Юрій Самойленко. Журналіст
Андрій ГЛАЗОВИЙ повів розмову з ним щодо перспектив подальшої оборони «бастіону»
або, можливо, навіть, нападу...
— Коли Верховна Рада приймала рішення про передачу чорнобильських проблем
вашому комітету, комуністи влаштували справжню обструкцію. У чому, на вашу
думку, причина цього?
— Знаєте, новачків завжди і всюди сприймають із певним застереженням.
Надто коли вони радикально налаштовані — як зелені. Наші виступи в парламенті
проти завершення спорудження Рівненської та Хмельницької АЕС, щодо оприлюднення
реальних цифр захворюваності в Україні, інші викликали невдоволення не
в якоїсь конкретної політичної партії, а серед представників атомного лобі,
паливно- енергетичного комплексу, інших забруднювачів довкілля. А такі
лобісти є не тільки серед комуністів, але й в інших партіях.
— Однак саме комуністи наполягають не лише на відновленні окремого чорнобильського
комітету, але й на тому, щоб його очолити. Наскільки я розумію, це виглядає
як порушення квоти участі партій у комітетах, узгодженої всіма фракціями?
— Звичайно. Тим більше, що спільну квоту зелених і об’єднаних соціал-демократів
уже порушено на одне місце. Тому політичний аспект у вовтузінні навколо
комітету, очевидно, має місце.
— До речі, новий екологічний комітет виник на базі злиття двох, що існували
раніше, — Комітету з питань екологічної політики і Комітету з питань чорнобильської
катастрофи. І це одразу викликало певні чутки, мовляв, знижується державний
статус комплексу чорнобильських проблем...
— Скоріше навпаки, — цей статус підвищується. За старим виборчим законом,
комітети формувалися з депутатів-мажоритарників, переважно з тих самих
забруднених районів. На жаль, не менш природним виявилося і прагнення його
членів відтягти на свій виборчий округ якомога більший шмат ковдри. Наприклад,
ми порівняли видатки: в зараженій зоні реабілітація, тобто очищення одного
квадратного метра, коштувала в одному випадку 700 гривень, а в другому
— поруч — один мільйон чотириста тисяч — не купонів, гривень! Це одна із
причин невдоволення чорнобильців, їхніх виступів, пікетів тощо.
— І ви сподіваєтеся, що нині, після реорганізації комітетів, ця робота
в державному масштабі стане об’єктивнішою?
— Для цього створено належну базу. Серед чотирьох підкомітетів два працюють
у галузі власне охорони довкілля і два — з чорнобильської проблематики.
— Тим часом, здається, змінюється сам підхід до організації роботи парламентського
комітету?
— Саме так. Насамперед ми беремо курс на активну співпрацю із громадськістю,
з неурядовими екологічними організаціями. Сьогодні існує ситуація, коли
державні структури, покликані захищати довкілля, і численні громадські
неурядові організації цього спрямування, ставлять перед собою ті ж самі
завдання, але з багатьох причин не можуть знайти спільної мови. Громадськість
має право брати участь в обговоренні нових законопроектів та здійсненні
громадського контролю за виконанням чинних законів.
— Але ж не вистачає ще одного компонента умовного трикутника порозуміння.
Парламентський комітет — раз; громадські організації — два. А Міністерство
екобезпеки? Як складалися і складаються відносини з ним?
— Свого часу, коли міністром став тодішній лідер «Зеленого світу» Юрій
Щербак, у ставленні міністерства до громадських ініціатив відбулися значні
позитивні зміни. З’явилися відкритість і взаємна довіра. Міністерство плідно
співпрацювало з неурядовими організаціями, прислухалось до їхньої думки,
і така співпраця була взаємно корисною. До слова, саме тоді, в 1990 — 1994
роках було прийнято понад сімдесят відсотків природоохоронних законів.
На жаль, цей період тривав недовго. Із приходом нового міністра, Юрія
Костенка, ситуація змінилася на гірше. Власне, це не закид не адресу Юрія
Івановича. Просто чимало міністерських чиновників вищого ешелону почали
створювати якусь химерну систему: замість співпраці з реально існуючими
громадськими організаціями вони заходилися формувати кишенькові псевдоорганізації,
керовані з кулуарів міністерства...
— На Заході є термін «GONGO». Ця абревіатура перекладається так: «створені
урядом неурядові організації»...
— Досить влучно. Українські «гонго» сумлінно виконували вказівки своїх
хрещених батьків, з незмінним ентузіазмом підтримували геть усе, що виходило
з тодішніх коридорів влади. Це завдало величезної шкоди. Наприклад, було
практично розколото антиатомний рух.
— Ви розраховуєте на зміни в роботі міністерства?
— Принаймні нового міністра рекомендуватиме наша фракція, і вона докладе
всіх зусиль, аби цю посаду зайняла людина, здатна вирішувати завдання,
які стоять перед Мінекобезпекою.
— Які саме?
— Треба негайно вирішувати проблеми утилізації відходів, енергозбереження,
запровадження податкових пільг для підприємств, які займаються цим. І найголовніше
— проблему державного фінансування охорони довкілля. Україна на охорону
довкілля витрачає аж... одну десяту відсотка.
— При тому, що в усіх розвинутих країнах (де екологічні проблеми, до
слова, набагато менші) на це витрачається як мінімум три з половиною відсотки
бюджету...
— Довести бюджетні витрати на захист довкілля до світового рівня — одне
із чільних завдань і міністерства, і нашого комітету.
— Але мені видається, що й нині навіть багато ваших колег депутатів
недооцінюють серйозності проблем довкілля. Про це свідчить і те, що ваш
комітет обирався одним з останніх, та й бажаючих увійти до нього було не
так уже й багато. Як на мене, це свідчення психологічної байдужості...
— Або елементарного нерозуміння. Звичайно, престижніше й видовищніше
картинно розповідати десь за кордоном про проблеми України, вициганюючи
попутно кошти. Але не враховується елементарний факт: ніхто не дасть коштів
хворій країні. А міжнародні фінансові організації знають стан справ з довкіллям
в Україні краще, ніж відповідальні особи з міністерства. Так само, на мою
думку, неурядові екологічні організації часом краще організовані й поінформовані,
аніж деякі виконавчі структури. І зробили набагато більше на міжнародній
арені, щоб привернути увагу до екологічних проблем України.
