Учора, 6 вересня, виповнилося рівно два роки з того часу, як вперше було заявлено про отруєння тоді ще кандидата в Президенти України Віктора Ющенка. Утім, і досі в цій справі не поставлено остаточну крапку. Натомість запитань з’явилося ще більше, аніж є відповідей. Переважна більшість слідчих й експертів згодні в одному: отруїти Віктора Ющенка могла лише дуже близька людина, яка мала постійний доступ до нього. Не відкидають вони й причетності до цього злочину іноземних спецслужб.
П’ятого дня осені буремного 2004-го кандидат на посаду голови держави, лідер опозиційної на той час «Нашої України» Віктор Ющенко став іншим. Тоді ще остаточно не знали, чи це отруєння, чи, може, наслідки невідомої хронічної хвороби або навіть результат необережної косметичної операції. Того дня Віктор Ющенко вечеряв з головою СБУ Ігорем Смєшком та його заступником Володимиром Сацюком. Саме це дає підстави підозрювати в злочині українські спецслужби, хоча багато хто з експертів із цим не згодні. За два тижні, після обстеження в Австрії, постраждалий з’являється на парламентській трибуні й заявляє: «Вбивця — це влада». Одразу створюють депутатську слідчу комісію. Один з її членів, лікар Микола Поліщук, пригадує: «Комісія працювала упереджено, хотіла довести, що це — не отруєння.» І лише через три місяці австрійська клініка «Рудольфінерхаус» публікує офіційний висновок: Віктора Ющенка отруїли діоксинами. «Це було гостре отруєння, з якого, слава Богу і слава лікарям Ющенка, він вийшов і захворювання перетворилося у хронічну симптоматику, яку ми спостерігаємо. Можу сказати, що він дуже вдало вийшов із цієї ситуації», — розповідає нині народний депутат-нашоукраїнець Микола Поліщук. Тим часом Генпрокуратура, яку на той час очолював Геннадій Васильєв, порушує карну справу за фактом замаху на життя. Дещо згодом закриває її через брак потрібних доказів. Святослав Піскун, повернувши собі головне прокурорське крісло, відновлює розслідування. Твердить, що тоді разом з СБУ він був дуже близький до завершення дізнання, але його звільнили. Тоді ж позбавили посади головного слідчого в цій справі — генерала Куцого. Тепер екс-Генеральний прокурор і народний депутат від Партії регіонів не йме віри, що злочинців таки вдасться покарати.
У канцелярії голови держави вже другий рік твердять: Президент України зацікавлений в якнайшвидшому розслідуванні справи про своє отруєння. Тут, і не лише тут, очікують на геніального слідчого а ля Шерлок Холмс, який знайде замовників і виконавців замаху. А за українським законодавством пана Холмса треба шукати в Генеральній прокуратурі. Утім довідатися в Генпрокуратурі про успіхи детективів не вдається. Там на більшість запитань схильні або відмовчуватися, або відповідати стандартно: слідство триває, усі деталі — таємниця.
У президентському Секретаріаті на Генпрокуратуру таки розраховують. Тим часом глава держави проходить регулярні медичні обстеження й не забуває про спорт. «Президент України почувається добре, він знаходиться у хорошій фізичній формі. Він витримує шалені навантаження й насичений робочий графік», — розповідає про самопочуття свого шефа прес-секретар Президента Ірина Геращенко.
Повертаючись до подій недалекого минулого, слід зазначити, що з Віктором Ющенком та його родиною й без історії з отруєнням траплялися досить неординарні випадки. 2003-го до Києва приїздить молдавський кілер Карамалак, а водночас агент СБУ в Росії повідомляє, що цей міжнародний злочинець опинився в Україні для підготовки замаху на Ющенка. Карамалака, якого шукав Інтерпол, затримують у Борисполі й... несподівано випускають. А влітку 2004-го під час передвиборної агітаційної поїздки в Херсонській області автомобіль Віктора Ющенка тричі намагається скинути в кювет КамАЗ, а коли вимагають пояснень, то водій-фермер із «глухого» села напам’ять цитує 63-тю статтю Конституції, що він може не давати свідчення проти себе...
«Подивіться на моє обличчя, прислухайтеся до моєї дикції — це одна сота тої проблеми, яка в мене була. Подивіться добре, щоб з вами цього не сталося. Бо це не проблема кулінарії, це не проблема їжі, як хтось намагається це трактувати.
Не поспішайте, шановні друзі, судити. Я хочу спитати кожного з 450 депутатів, які є в цьому залі: за останні 10 чи 20 років ви мене п’яним коли- небудь бачили? Підійміть руки.
І сьогодні, друзі, йдеться не про кухню буквально — йдеться про українську політичну кухню, де замовляються вбивства, й тільки стоїть питання — яким чином?
Не питайте, хто наступний. Наступним буде кожен із нас. І коли стоїть питання, як доля обійшла мене — просто не та доза, не той час, і мої ангели тоді не спали. Це мені допомогло вийти на цей світ.
І давайте винесемо два уроки. Урок номер один. Я б дуже хотів, друзі, щоб ми отримали відповідь правову, хто це зробив і хто цей убивця. Але ви добре знаєте, хто цей убивця. Убивця — це влада. І ніколи нинішній Генеральний прокурор не дасть відповідь на те, хто вбив Гонгадзе, хто вбив Гетьмана, хто вчинив замах на багатьох інших. І тому я з великим здивуванням дізнався, коли президент Кучма розпорядився відкрити кримінальну справу по факту отруєння мене».
(Народний депутат від «Нашої України» Віктор Ющенко під час виступу у ВР 21 вересня 2004 року)
«Звісно, я завжди боялася за Віктора, але ніколи не могла припустити, що його недруги можуть піти так далеко. Тому перші симптоми хвороби не викликали в мене серйозного занепокоєння. Дуже добре пам’ятаю той вечір. У ніч на 6 вересня Віктор повернувся додому пізно. Я, як завжди, поцілувала його й відчула на губах якийсь незвичний лікарський присмак. Я навіть запитала чоловіка, чи не приймав він якихось ліків. Віктор відповів, що ні, сказав, що втомився, й зізнався, що дуже не хотів їхати на цю останню зустріч.
Спочатку, заспокоюючи себе, я гадала, що це звичайні недуги, котрі можуть з’явитися в будь-якої людини. Більше того, поки українські лікарі не встановили діагноз — побутове отруєння, ми пов’язували нездужання з утомою, що накопичилася за час його численних відряджень, мітингів, зустрічей із людьми.
Я зрозуміла, наскільки все серйозно, тільки через кілька днів, адже самопочуття чоловіка все погіршувалося. Віктор і сам не відразу зрозумів, що його отруїли. Деякі наші друзі та колеги чоловіка з самісінького початку наполягали на неодмінному обстеженні в авторитетній європейській клініці. Вони казали про потребу незалежного обстеження, про питання безпеки. Проте ми довго вагалися, перш ніж прийняти остаточне рішення. На щастя, воно виявилося правильним. Адже, за словами австрійських медиків, попередній діагноз, поставлений в Україні й призначений у зв’язку з цим курс лікування, були неточними. І якби ми зволікали з госпіталізацією ще хоча б добу, то ризикували б втратити Віктора. Лікарі вважають, що якби ми спізнилися всього на кілька днів, то можливість летального кiнця становила б 80%».
(Дружина Віктора Ющенка пані Катерина в інтерв’ю тижневику «Дзеркало тижня», 2 жовтня 2004 року)
«Ми знаємо, як відбулося отруєння Віктора Андрійовича Ющенка! Знаємо, хто за ним стоїть й якими речовинами це робилося, й зразу після перемоги (Ющенка на президентських виборах. — Авт. ), коли з’явиться чесний прокурор, чесний міністр МВС, чесний голова СБУ, я впевнена, розслідування буде за декілька місяців завершене».
(Юлія Тимошенко, народний депутат України, вересень 2004 р.)
«У хворобі Ющенка немає фактів отруєння ні отрутами, ні біозброєю, а лише є проблема загострення герпетичної інфекції. Загострення хвороб Віктора Андрійовича полягає в тому, що майже всі його недуги, які були виявлені, були пов’язані з хронічними хворобами».
(Володимир Сівкович, голова парламентської комісії з розслідування отруєння Віктора Ющенка)
«У нас не залишилось жодних сумнівів. Однозначно йдеться про спробу отруєння. Діоксин — одна з найбільш токсичних техногенних речовин. Це було важке захворювання, але не смертельне. Однак, якщо б не вжили своєчасних заходів, то все могло б закінчитися трагічно. Отруєння Віктора Ющенка було, ймовірно, умисним. У крові та тканинах Ющенка була зафіксована концентрація діоксину в тисячу разів вища за норму».
(Головний лікар «Рудольфінергаусу» Міхаель Цимпфер, 15 грудня 2004 року)
«Знаєте, коли я був у лікарні, в усіх церквах України люди молилися за моє одужання. Я не можу собі уявити, як відплатити цим людям, як довго я повинен стояти навколішки, щоб віддячити їм за голоси й зусилля. Звичайно, були й трагічні, й унікальні, й щасливі дні. Я живий, я Президент країни, я виграв вибори, нація — зі мною. Це й є щастя».
(20 вересня 2005 року, Президент України Віктор Ющенко під час ток-шоу Ларрі Кінга (CNN), США)
