Приклад публічного повторного продажу «Криворіжсталі» наочно засвідчив очевидні порушення процедури приватизації й оцінки вартості вітчизняних підприємств у минулі роки. Напевно, тому в нових власників, серед яких нинішні й колишні представники народу в парламенті, колишні прем’єр-міністри, міністри й екс-міністри, бізнесмени великої й середньої руки, зникла впевненість у завтрашньому дні, тому вони кинулись за депутатською недоторканістю. Причина — у всім відомому вислові — «за давністю літ». Але чи вистачить майбутньої давності, щоб уникнути сьогоднішньої відповідальності?
Звільнення від кримінальної відповідальності «за давністю літ», хоч і передбачено Кримінальним кодексом України, але діє не у всіх випадках і не для всіх, хто в той чи інший спосіб порушив закон. Так, наприклад, Кримінальний кодекс передбачає звільнення особи від кримінальної відповідальності у випадку, якщо з дня вчинення нею злочину й до дня набуття вироком законної сили минуло два роки. Це коли йдеться про нетяжкі злочини, за які передбачено покарання менш суворе, ніж обмеження волі. Наприклад, накладення штрафу, заборона обіймати певні посади та направлення на громадські чи виправні роботи.
За вчинення злочинів середньої тяжкості вже передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років, а за тяжкі та особливо тяжкі злочини законодавець визначив покарання до десяти й більше років позбавлення волі. Є й інші види покарання.
Намагання Верховної Ради України наприкінці своїх повноважень повернутись чи-то до перегляду, чи-то до внесення змін до закону про статус депутатів місцевих рад мотивоване майбутніми парламентськими виборами. Відомо, що Президент України восени минулого року підписав закон, яким депутати українського парламенту наділили недоторканістю й депутатів місцевих рад України. А це означає, що до осіб, яких буде обрано до обласних (міських), районних, сільських та селищних рад, упродовж п’яти років їхнього депутатства без дозволу цих рад не може бути застосовано ані судом, ані прокурором заходів примусового затримання та провадження слідства.
У результаті реформування виборчої системи українці отримали (без їхньої згоди) єдиний спосіб стати депутатом Верховної Ради чи депутатом районної (міської) ради — виключно за партійними списками однієї з ледь не сотні партій. Отже, не доводиться дивуватись з того, що більшість так званої політичної еліти посіли місця одночасно у виборчих списках партій і виборчих блоків до Верховної Ради та до місцевих рад. Але чому перші особи держави, від компетентності та досвіду яких залежить добробут мільйонів співвітчизників, знову хочуть оволодіти статусом недоторканої особи?
Відомо, що право порушення кримінальної справи нарівні із прокурором, слідчим та органом дізнання належить і суду, який безпосередньо виявивши ознаки вчинення злочину, зобов’язаний порушити кримінальне переслідування особи. Прикладом публічного виявлення такого порушення було встановлення Верховним Судом України факту фальсифікації результатів виборів Президента України. У цьому випадку були виявлені всі ознаки таких кримінальних злочинів, як неправомірне використання виборчих бюлетенів, фальсифікація виборчих документів, порушення процедури підрахунку голосів та оголошення результатів виборів, які не відповідають дійсності. Однак верховні судді не наважились публічно застосувати норму кримінального закону ні до колишнього голови ЦВК України Сергія Ківалова, ні до інших членів комісії при тому, що факт здійснення ними неправомірних дій встановлено. За визначенням, злочин — це суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), у результаті якого була заподіяна істотна шкода фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі. У випадку з фальсифікацією виборів 2004 року шкода більш ніж очевидна — вона була заподіяна кожному платнику податків, із кишені якого й були спрямовані кошти на проведення третього туру виборів президента України.
Але винні не понесли покарання. І 1 лютого цього року на черговому засіданні секції Вищої ради юстиції України колишній голова ЦВК С. Ківалов без докорів сумління продовжував розбирати «персональні» справи суддів місцевих і апеляційних судів, водночас перебуваючи в прохідній частині списку Партії регіонів. Цього разу було порушено один із фундаментальних принципів судочинства — невідворотність покарання.
І все ж закон передбачає конкретні терміни звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Як уже згадувалося вище, всі вони різні. У залежності від тяжкості вчиненого злочину, строки давності виконання обвинувального вироку можуть бути від 2 до 15 років (у разі засудження до покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років за вчинення особливо тяжких злочинів).
Нещодавні публічні слухання в Будинку офіцерів Військовою судовою колегією Верховного Суду касаційних скарг потерпілих і засуджених на покарання іншим військовим судом — апеляційним судом Центрального регіону України — про м’який, з одного боку, й жорсткий, з іншого боку, вирок щодо вини військових у причетності до Скнилівської трагедії, засвідчують вибірковість визначення винних.
Упродовж 3,5 (!) років не встановлена юридична (дисциплінарна, адміністративна, цивільно-правова та кримінальна) відповідальність тих, хто задумував демонстраційні польоти, та тих, хто зобов’язаний був забезпечити неухильне дотримання всіх заходів безпеки. Засуджені — лише безпосередні виконавці показового пілотування бойового літака на «запредельно малых висотах» та інші особи, причетні до організації безпеки польотів.
Однак ні військовий суд, ні військова прокуратура не наважились притягти до відповідальності екс-міністра оборони В. Шкідченка, який прямо й безпосередньо мав би нести персональну відповідальність за все, що чинилося в Збройних Силах, і за шкоду, заподіяну державі й кожній особі. Замість персональної відповідальності за наслідки трагедії, а не «авіаційної події» (як зазначив суддя Верховного Суду Микола Дрига) він із того часу представляє Україну в Брюсселі, столиці європейської безпеки та верховенства права. А інший воєначальник, який задумував це свято, главком ВПС В. Стрельников і сьогодні знаходиться на державній службі...
Чи морально чинить у цьому разі держава? Очевидно, що вина згаданих, як й інших військових начальників, полягає в проявленій недбалості при організації, у нездійсненні контролю за підготовкою та безпосереднім забезпеченням заходів безпеки при проведенні авіа-шоу. Більш того, закон передбачає й такий злочин, як бездіяльність військової влади, суть якого, серед іншого, зводиться до умисного невиконання дій, які військова посадова особа за своїми службовими обов’язками повинна була виконати.
І в першому випадку, і в другому закон передбачає при спричиненні тяжких наслідків позбавлення волі на строк від трьох до семи років...
У цьому випадку державі, родинам загиблих і поранених, скаліченим фізично й зламаним морально, спричинена шкода, яку не можна виміряти в грошовому еквіваленті. І держава продовжує сплачувати з кишені всіх платників податків збитки, спричинені нехлюйством генералітету... Так не притягнувши до відповідальності екс-міністра оборони О. Кузьмука за влучні пуски ракет на суші й на морі, дочекались трагедії світового рівня в повітрі. Просто комусь закортіло похизуватися...
А закінчення термінів, коли можливе засудження громадян України за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів за час президентства Л. Кучми, спливає в найближчі п’ять років.., а отже — за давністю літ. Тому й прагнуть отримати недоторканість через депутатство колишні й теперішні посадовці.
Державна зрада — злочин, кваліфікаційною ознакою якого є умисно вчинене діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. За вчинення такого злочину кримінальний закон передбачає від 10 до 15 років позбавлення волі. Але чи мають бути встановлені терміни давності для осіб, які вчинили такий злочин і спричинили шкоду обороноздатності, державній безпеці, міжнародному авторитету України й сотням своїх і чужих громадян?
