Минулого тижня відбулася зустріч посла США К. Паскуаля з «українською інтернет-громадськістю» (цей термін-неологізм я запозичив з однієї новостійної програми). На цій зустрічі наші журналісти говорили про те, що політична журналістика «біжить» в Інтернет через тиск цензури. У номінації «Запитання зустрічі» на перше місце я поставив би таке: «А чи не здається вам, пане посол, що вибухоподібний розвиток українського Інтернету пояснюється втечею від цензури, наявної в Україні для традиційних ЗМІ?» Пан Паскуаль і співтовариші з усією можливою дипломатичною обтічністю намагалися м’яко уникнути прямої відповіді, кажучи про те, що розвиток он-лайнової преси змушує й традиційні ЗМІ просуватися в Інтернет. І створення web-версій останніх — це надзвичайно вагомий привід для оптимізму. Але куди там — наші тиснули й вимагали чіткої відповіді на поставлене запитання. Врешті-решт, після неодноразових уточнень американцям довелося визнати, що «саме через ті причини, які ви назвали, ми й будемо допомагати розвивати центри доступу до Інтернету» (було оголошено про намір посольства сприяти відкриттю 6 нових центрів). Дотиснули-таки.
І все-таки, які вони, американці, мрійники: більше центрів доступів, хороших і різних, — і проблема розв’язана. А може, вони розуміють, що проблема набагато серйозніша, але сказати не можуть?
ХТО «ЗБУДУЄ» ІНТЕРНЕТ?
К. Паскуаль сказав також, що «уряд, який рухається до авторитарного режиму, боїться Інтернету й вільного доступу до Інтернету». А що роблять громадяни, поки «уряд рухається»? Правильно, залишають реальне поле бою й відступають у віртуальне. І при цьому думають, що отримують певну індульгенцію на право бути політично вільними. А чи не дійде внаслідок цього «руху» черга й до політичної свободи в Інтернеті? В принципі, про неї вже й зараз можна говорити з ве-е-личезними застереженнями. От, наприклад, автор А з одного інформаційного (українського) сайту сказав про інший сайт: «Це вони такі сміливі тому, що ще наїздів не відчули». А автор Б з іншого подібного сайту (створеного на американські вкладення) замислено поцікавився: «А хлопцям із цього сайту вулицями ввечері ходити не страшно?» Отож самі члени української «інтернет-громадськості» розуміють, що їхні «свобода» й «незалежність» — речі досить умовні.
Тим часом повільно, але неухильно держава підступає до поки ще слабо контрольованого нею кіберпростору. Судячи з попередньої роботи в цьому напрямку (зокрема, зі знакової літньої зустрічі в Кончі-Заспі державних чиновників, представників силових структур і інтернет-провайдерів) правильніше буде говорити не про взаємовідносини «держава—Інтернет», а про регулювання державою Інтернету.
Так само зрозуміло й те, що процес законодавчого врегулювання простим не буде — досить подивитися на російський досвід. Тому, враховуючи, що держава в нас, м’яко кажучи, не дуже демократична, а громадянське суспільство, м’яко кажучи, не цілком сформоване, стає зрозумілим той песимізм, з яким деякі працівники Уанету чекають на державні «пропозиції, від яких неможливо буде відмовитися». Найбільш песимістично налаштовані взагалі говорять про майбутнє «придушення Інтернету».
Як ознаку початку наступу держави на Інтернет українські громадсько-політичні мережеві видання «Українська правда» та ProUa розцінили лист 27 Героїв України в газету «Урядовий кур’єр». У цьому надзвичайно цікавому документі є декілька рядків, присвячених Інтернету: «Вже, можна сказати, з’явилися «вузькі» фахівці, які спеціалізуються на отруєнні громадської свідомості. У хід йде все, аж до Інтернету. Цей чудовий винахід, покликаний служити загальному добру, зближенню людей і народів, все частіше намагаються перетворити на зливну канаву, куди безперешкодно й безкарно скидається брехливий компромат». Автори листа не сумніваються в тому, що «з наближенням парламентських виборів ця розгнуздана кампанія, якщо не поставити перед нею надійний заслін, активізуватиметься, набирати все більш широких масштабів». (Sic!)
ProUa у своїй статті «27 Героїв України грудьми прикрили країну від Інтернету» (www.proua.com/const-htm/msociety.php?id_art=236) пише: «Знаючи справжні «технології» маніпуляції громадською свідомістю в Україні, можна з упевненістю передбачити, що скоро в масовому порядку з’являться обурені листи цілих трудових колективів, які жодного разу не бачили в «живу» комп’ютера й вимагають покласти край «безмежній розгнузданості» в Інтернеті. І все розвиватиметься за «пастернаківським сценарієм»: «Я особисто «Доктора Живаго» не читав, але, як і весь радянський народ, висловлюю обурення…».
У цьому епізоді вбачаються дві головні небезпеки, що підстерігають український Інтернет. Перша: не знищена до кінця інерція тоталітаризму (зокрема, прагнення контролювати й підпорядковувати собі засоби масової інформації, до яких можна віднести й Інтернет). Небезпека друга: підтримка «заборонних» ініціатив держави щодо Інтернету з боку «широкої громадськості». І навіть більше того: громадськість сама вимагає «ставити заслони» розповсюдженню інформації. Владі залишиться прислухатися до народної ініціативи й вжити відповідних заходів.
ТРИКУТНИЙ «КУБИК РУБИКА»: МЕРЕЖА— СУСПІЛЬСТВО— ДЕРЖАВА
Прагнення держави якось контролювати та регулювати потоки інформації цілком зрозуміле. Поки це лише тенденція, хоч і досить яскраво виражена (відсутність реальних кроків можна пояснити тим, що ця проблема досить складна й має безліч аспектів: юридичний, політичний, технічний, психологічний etc). Аналогічні процеси відбуваються і в Росії, де нещодавно було створено координаційну раду з розвитку взаємодії учасників інформаційного обміну мереж Інтернет. З цього приводу глава міністерства зв’язку Росії Леонід Рейман, заявив, що головним завданням нового органу буде уточнення функцій держави в регулюванні процесів інформаційного обміну з використанням інтернет-технологій. При цьому міністерство, звичайно ж, не заперечує «значущості процесів саморегулювання мережі Інтернет». Однак участь держави в цій сфері, на думку Л. Реймана, є необхідною, оскільки «діяльність мережі зачіпає інтереси дедалі більшої кількості громадян». От і схема: Інтернет зачіпає інтереси громадян — держава втручається й «заточує» взаємостосунки в мережі під себе.
Я навів цей приклад з російського досвіду, оскільки у сусідів процес регулювання взаємовідносин держави з Інтернетом почався раніше й просунувся далі. А ми й у цій сфері більш- менш творче використовуємо російський досвід. Наприклад, у спробах примусити провайдерів за свій рахунок встановлювати обладнання (СОРМ) для спецслужб — це технічний аспект регулювання Інтернету. А в чомусь і випереджаємо — наскільки мені відомо, Герої Росії з проханнями «приборкати Інтернет» (психологічний аспект) до президента Путіна не зверталися.
У держави свої інтереси щодо Інтернету й вона їх відстоює. Чи вдасться несформованому громадянському суспільству відстояти свободу в Інтернеті? Причому йдеться не про свободу зливу й не про повне невтручання держави у внутрімережеві взаємостосунки. Зрештою, компромату в мережі дійсно вистачає, а законодавче врегулювання (не плутати зі свавіллям держави) діяльності Інтернету неминуче й необхідне. Йдеться про те, щоб суспільство мало вільний і необмежений доступ до потоків інформації у всесвітній павутині.
Відповідь поки неочевидна. Однак є один тривожний симптом, що проявився у зв’язку з листом 27 Героїв. Проти закликів «приборкати Інтернет» широкої хвилі громадського протесту не піднялося. Здається, суспільство повною мірою не усвідомило, яку цінність для нього представляє можливість безперешкодно отримувати цю інформацію з мережі в умовах, коли більшість оф-лайнових ЗМІ кимсь контролюється й висловлює відповідну точку зору.
МІФ ПРО «МЕРЕЖЕВЕ СПІВТОВАРИСТВО»
Виходить, що захищати Інтернет від спроб держави перекроїти відносини всередині мережі на свій розсуд немає кому. Зробити це могло б лише суспільство, причому реальне суспільство, яке перебуває в поцейбічній реальності, а не «яке втекло» в Інтернет шукати там політичної свободи. Більш того, прагнення цього співтовариства виділитися в якусь відокремлену групу й визнання її такою суспільством (останнє проявляється в термінах «Інтернет-співтовариство», «мережеве співтовариство») практично ліквідує саму можливість відстоювати інтереси всього суспільства щодо Інтернету.
У Рунеті кілька тижнів тому з’явилося повідомлення, що готовий черговий законопроект про регулювання російської зони мережі. І заклик до «мережевого співтовариства» підняти з приводу можливого «усікання мережевих прав і свобод» якомога вищу «хвилю». Оглядач «Русского журнала» (www.russ.ru) Іван Давидов з цього приводу написав: «Гадаю, що це характерне для багатьох прагнення до внутрімережевої езотеричної самоконсервації набагато небезпечніше, ніж усі непрофесійно підготовлені законопроекти. Тому що зводить нанівець саму можливість зазначеним законопроектам протистояти.... Інтернет — насправді нова інформаційна реальність, хай і складена з клаптиків старих. І тому цінність представляє точно так само, як і ТБ для суспільства загалом. От за те б і битися, щоб суспільство це усвідомило». Інша річ, що ті ж провайдери й журналісти, працюючі в Інтернеті, гостріше повинні реагувати на спроби дозувати свободу й тут. І пояснювати суспільству, на що можуть обернутися для нього такі спроби. До того ж, останнє в їхніх власних інтересах. Тому що пустель і просторів, в які можна втекти від держави поза людиною вже немає.
