Вжиті у США під тиском професійних спілок заходи щодо огородження свого ринку металів, викликали у світі, в тому числі і в Україні, яка посідає сьоме місце за об’ємом виплавки сталі, неоднозначну реакцію. Президент Торгової палати США Томас Донохью, коментуючи у середу, за підсумками свого триденного візиту до Росії, цю ситуацію, сказав: «Я вважаю це політичними заходами, і це, на мій погляд, було неправильним рішенням». За повідомленням Інтерфаксу, він висловив надію на те, що ці обмеження поступово зійдуть нанівець, та «зміни у цьому процесі ми зможемо бачити практично щотижня». Тим часом Рада директорів Міжнародного інституту чавуна і сталі минулого тижня закликала уряди країн-виробників сталі продовжити процес закриття зайвих сталеливарних потужностей та не надавати металургійним підприємствам державну допомогу, яка призводить до деформації на ринку металів. Схоже, рада цього інституту з повним розумінням ставиться до американського сталевого мита. Однак відомий економіст Джозеф Стігліц, статтю якого «День» публікує нижче, налаштований зовсiм інакше. Причому стальне питання — привiд порозмовляти про стандарти та правила свiтової торгiвлi. Поки що iснує тiльки «правило сильного».
Введення Америкою тарифів на імпорт сталі зустріли гучними протестами у всьому світі. Однак за жорсткими висловлюваннями не виникло могутньої контратаки. Саме зараз час реально протидіяти лицемірству Америки, замість того, щоб кидатися пустими погрозами.
Світова фінансова криза 1997/1998 років, яка, значною мірою дотримуючись вказівок Казначейства США та припустившись серйозних помилок, намагалася врегулювати МВФ, призвела до збільшення потоку імпорту сталі, що було частиною процесу пристосування ринку, який колись голосно вихваляли США.
Висунений США аргумент, згідно з яким Америка мала право вжити заходів щодо запобігання різкому зростанню імпорту (використовуючи при цьому захисні заходи, які за правом належать СОТ), навряд чи зазнає перевірки з боку комісії експертів СОТ, коли таку нарешті буде скликано; сам аргумент, однак, нещирий та лицемірний. Європа зробила реструктуризацію свого сталеливарного виробництва у 80-х та на початку 90-х років минулого століття, добившись при цьому певних успіхів. У самій Америці було створено безліч ефективних нових підприємств (мінізаводів), але простоювали неповороткі гіганти — спадщина учорашнього дня. Вони не в змозі витримати конкуренцію з жодним ефективно працюючим сталеливарним підприємством, як в Америці, так і за кордоном.
Багато проблем Америки є американського виробництва. Погіршення фінансового становища країни веде до сильного долара, так само як це сталося після безвідповідального зниження податків Рейганом двадцять років тому. Тоді як держави звичайно гордяться сильною валютою, треба зазначити, що сильний долар створює несприятливі умови для експорту та сприятливі для імпорту.
У динамічній економіці, якщо спостерігається скорочення робочих місць в одному секторі, отже, очікується поява нових у іншому. Роль уряду полягає у сприянні руху робочої сили з одного сектора до іншого, а збереження повної зайнятості є його найпершим та прямим обов’язком. А адміністрація Буша зазнала невдачі, як у першому, так і у другому випадках.
Президент Буш визнав, що тоді, коли він прийшов до влади, економіці був потрібен фінансовий стимул. Проте замість того, щоб знайти справжній стимул, уряд настояв на змінах регресивного податку, представивши це як фінансовий стимул. Допомога фірмам, які живуть за принципами старої економіки, які витрачають більше грошей на ухилення від податків, ніж на реструктуризацію, набула форми скасування мінімального альтернативного податку — податкового положення, яке розробили з метою обмеження можливостей ухиляння від податків для фірм, що використовують недоліки американського податкового кодексу.
Зниження податків для багатих за Бушем вилилося у наступне. За оригінальною пропозицією адміністрації сім’я, що складається з чотирьох чоловік та має $50 000 річного прибутку, не повинна отримувати протягом чотирьох років жодної — абсолютно жодної — фінансової допомоги, тоді як сім’я з чотирьох чоловік із $5 000 000 річного прибутку, що намагається «звести кінці з кінцями», повинна була отримати величезну суму в $500 000! Демократи справедливо протестували; очікувана кількість нових робочих місць була мінімальною. Слабкість економіки внаслідок неправильного економічного управління означає, що на того, хто втратить роботу, чекають важкі часи.
Тоді як Америка зазнає втрат, те ж саме відбувається в Європі та багатьох країнах, що розвиваються. Однак на карту поставлено набагато більше. За хорошого управління глобалізація може принести користь усім країнам. Але в тому вигляді, в якому глобалізація реалізовується сьогодні, багато країн нічого не отримують, тоді як найбідніші з країн тільки втрачають від неї. Глобалізація сьогодні — це нечесна гра, правила якої написали багаті промислові країни для багатих промислових країн.
Але Сполучені Штати вважають, що навіть цього недостатньо. США інтерпретує ці правила відповідно до своїх політичних інтересів, як завгодно змінюючи та порушуючи їх, провокуючи тих, кому це не подобається, на реакцію у відповідь. Здається, девіз адміністрації Буша звучить так: «Торгівля — це добре, імпорт — погано!»
Які уроки США дають країнам, що розвиваються? Зниження мита на імпорт призводить до його різкого зростання. Так що, згідно з «новим» законом США, країна, яка перебуває у такому становищі, має право переустановити тарифи як «заходи безпеки». Якщо Америка непокоїться щодо безробіття, тоді як рівень безробіття у США становить менше 6%, що тоді говорити країнам iз рівнем безробіття в 10% — 20%?
США просять виявити розуміння. У листопаді повинні відбутися вибори, і виборців у Західної Вірджинії та інших штатах доведеться «підкуповувати» для того, щоб вони прийняли новий раунд торгових переговорів. Однак і серед країн, що розвиваються, є демократичні держави, і їхні виборці мають ще більше законних підстав для неспокою щодо робочих місць, що виникають із процесу лібералізації. МВФ, із країн-членів якого тільки США має право вето, не виявляє особливого розуміння і співчуття щодо політичних проблем ринків, що розвиваються. Чому ж використовується подвійний стандарт?
Якби сталь була винятком. Проповідуючи доктрини вільного ринку за кордоном, США виводить iз економічних труднощів свої авіалінії та збільшує субсидії у сільське господарство. Ще до цих підвищень субсидії у сільське господарство провідними промисловими країнами були колосальними, перевищуючи загальний прибуток країн всієї Африки на південь від Сахари.
Багаті знайшли ефективний спосіб закривати свої ринки для багатьох товарів, що є джерелом прибутку та порівняною вигодою для бідних. Дійсно, економічне становище Аргентини сьогодні було б зовсiм іншим, якби Америка і Європа відкрили свої ринки для її сільськогосподарської продукції. Те ж саме можна сказати практично про всі країни, що розвиваються.
Глобалізація спричиняє велику взаємозалежність. Беручи до уваги нестабільність світової економіки, це означає наявність певної частки ризику. І багаті країни — такі як США — мають підстави не побоюватися цього ризику.
Останнім часом активно обговорювалося питання про те, які переваги і вигоду може принести прийняття у всьому світі єдиних стандартів, скажімо, в області банківської справи. Таке рішення практично неминуче в умовах глобалізації. Дії Америки щодо тарифів на імпорт сталі, здається, говорять про використання США подвійного стандарту. Це неприпустимо. Країни, особливо країни Європи, здатні виступити проти США у цьому питанні, повинні зробити це сьогодні. Вживання жорстких заходів, безсумнівно, відповідатиме їхнім інтересам, інтересам Америки (навіть якщо це не в інтересах якихось політичних сил чи не відповідає політичним інтересам президента Буша), а також, у більш широкому значенні, інтересам всього світу.
Проект Синдикат для «Дня»
Джозеф СТIГЛIЦ — професор економіки Колумбійського Університету, колишній голова ради з економічних питань президента США Вiльяма Дж. Клінтона, екс- головний економіст та віце-президент Світового банку.