На жалобний мітинг в центрі міста, за різними оцінками, зібралося від 10 до 15 тисяч чоловік. Вони тримали в руках українські прапори, національні знамена, лозунги «Розв’язання кримськотатарської проблеми — гарантія стабільності в Криму!», «Кримськотатарській мові — статус державної в Криму!», «Захистимо права корінного народу Криму!», «Вимагаємо гарантованого представництва кримських татар в органах влади Криму!» та інші. У мітингу взяли участь голова меджлісу й глава Ради представників кримськотатарського народу при Президентові України Мустафа Джемільов, його заступник Рефат Чубаров, глава кримського уряду Сергій Куніцин, представник Президента в Криму Анатолій Корнійчук, муфтій мусульман Криму Еміралі Аблаєв, єпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ Київського патріархату Климентій. Після вигнання з президії жалобного засідання (про що писав «День» в попередньому числі) Леонід Грач, як і в минулі роки, не ризикнув з’явитися на мітингу, хоч, як стало відомо, спочатку планував зробити це цього року вперше. Однак на мітингу не було й нікого, хто б офіційно представляв Верховну Раду Криму, якщо не вважати такими депутатів Анатолія Корнійчука та Сергія Куніцина, яких представляти парламент його голова явно не вповноважував, не було й представників церкви Московського патріархату. По закінченні мітингу на центральній площі, близько тисячі кримських татар наблизилися до будівлі Верховної Ради Криму, де з цієї причини була виставлена посилена охорона, і провели її пікетування. Вони скандували «Аллах Акбар!», «Аллах! Ветан! Меджліс!», «Комуністи — геть з Криму!», «Геть Грача!». Депутату Опанасу Іванову, що вийшов до пікетників, вони вручили резолюцію мітингу. Після цього відбулося пікетування російського консульства в Сімферополі.
За словами Рефата Чубарова, кримські татари «завжди сприймали і сьогодні пов’язують причини своєї депортації із злочинним комуністичним режимом колишнього СРСР». Він заявив, що «вони не переносили б це сприйняття на сьогоднішню Україну, якби Компартія України публічно зреклася спадщини КПРС і засудила злочинні діяння колишньої партії стосовно багатьох народів, в тому числі й проти кримських татар». Він підкреслив, що «лідер кримських комуністів Леонід Грач замість того, щоб згладжувати біль людей, своїми словами, діями й політикою в парламенті Криму, намагається розпалювати протистояння між людьми за релігійними та національними ознаками».
Кримськотатарський національний рух був антикомуністичний завжди, з моменту його зародження. Його антикомунізм є природною реакцією мас людей на багаторічне переслідування, що завершилося депортацією, автором задуму й організатором якої був комуністичний радянський режим, гідний спадкоємець імперської ідеології. Зі свого боку комуністичний режим завжди був антитатарським — комуністи при владі аж до 1991 року різними методами чинили опір поверненню кримських татар у Крим і воно відбулося виключно внаслідок втрати влади КПРС. Більше того — встановлення 18 травня як Дня пам’яті жертв депортації здійснилося в Криму також завдяки тому, що комуністи не могли вирішальним чином вплинути на прийняття цього рішення. Саме силами комуністів на злеті їх влади була створена Кримська територіальна автономія, задумана саме як протидія майбутньому створенню кримськотатарської національно- культурної автономії навіть зразка 1921 року, біля витоків якої стояв за іронією долі Ленін. І саме комуністичний режим розгромив згодом національну інтелігенцію та національне самоврядування в тій «комуністичній» національній автономії. Час свідчить, що й нинішній комуністичний рух (принаймні в Криму!) повністю успадкував колишній шовінізм радянських комуністів. Свідчення цього — ініціювання й ухвалення нинішньою фракцією комуністів у Верховній Раді Криму різноманітних антитатарських рішень — від позбавлення в новій кримській конституції їх права на квоту в депутатському корпусі, скасування для їх мови вже, здавалося, здобутого державного статусу до демонстративного ігнорування визнаних народом структур і «підгодовування» «своїх» татар, не визнаних у народі, — це сучасна комуністична практика в Криму. Тому цинічна участь нинішніх комуністів у Дні жалоби, покладання вінків до місць, звідки вони 57 років тому під дулами автоматів виселили близько 200 тисяч переважно дітей, жінок і старих (практично все доросле чоловіче кримськотатарське населення перебувало в армії, ще воювало з фашистами і було пізніше направлене в місця висилки прямо з полків і батальйонів) — не що інше, як спроба задешево перехопити й собі частину кримськотатарського електорату, незважаючи на свою антитатарську політику та практику. Рефат Чубаров сказав, виступаючи на мітингу, що комуністи цими діями «доб’ються тільки одного — силами кримських татар почнеться очищення України від комуністів. І розпочнеться воно з Криму…»
Треба сказати, що кримські татари покладали чималі надії на те, що в незалежній Українській державі до них ставитимуться не так, як у колишній імперії. Але саме «комуністичні рудименти» в нинішній українській владі призвели до того, що ці демократичні очікування не виправдалися. Тому головний висновок з 57-ї річниці депортації, зроблений кримськими татарами, полягає в тому, що їх боротьба за відновлення своїх прав може бути закінчена тільки після цілковитої перемоги над рештками комуністичної ідеології. У резолюції цьогорічного мітингу кримські татари зокрема записали:
«Надії на те, що після досягнення Україною незалежності, що її активно підтримав і кримськотатарський народ, нова держава самостійно вирішить кримськотатарську проблему відповідно до проголошених нею принципів демократії, верховенства права й поваги до прав людини, згідно із загальновизнаними міжнародними стандартами, виправдалися не повною мірою. Прийнявши на себе основний тягар фінансової підтримки повернення й облаштування кримськотатарського народу, нова влада, водночас, уникає прийняття адекватних рішень з політично- правових, а нерідко і з економічних та культурних питань через побоювання потурбувати послідовників тих комуністично-шовіністичних сил, які закріпилися й у Криму, й у континентальній Україні, потурає їм у національній і расовій дискримінації кримських татар, розпочатій ще царською Росією і продовженій СРСР.
Прямий і відвертий діалог iз Президентом України, що став можливий завдяки створенню Ради представників кримськотатарського народу, є важливим морально-політичним кроком уперед, однак, він ще не приніс тих результатів, на які можна було очікувати, розпочнися він кількома роками раніше.
Наша схильність до методів ненасильства, повага до конституційного ладу і суверенітету України, мабуть, трактується керівництвом держави як наша слабкість і готовність примиритися з будь-яким свавіллям та порушенням наших прав. Не випадково з подачі тих же реакційних кіл у політичній риториці влади по відношенню до кримських татар замигтіли розхожі штампи радянських часів: «екстремісти, «радикали», «ісламський чинник» тощо. Політично-юридична концепція корінного народу, що пропонується нашим рухом як конструктивний компроміс між непорушним правом кримських татар на самовизначення та принципом територіальної цілісності України, відкидається. Народу, що втратив свою державну незалежність, як і Україна, внаслідок Російської анексії, але більш ніж на сто років пізніше, нав’язується ярлик національної меншини, тобто діаспори, що проживає за межами своєї держави. Кримських татар, як і раніше, намагаються не допустити до органів влади всіх гілок, грубо порушуючи право на ефективне й гідне представництво та політичну участь.
Кримським татарам відмовлено в задоволенні вельми помірної вимоги отримати у власність сільськогосподарську землю в розмірах, рівних паям, розданим післядепортаційним переселенцям. Хоч у Криму практично немає іншої землі, крім тієї, яка раніше або пізніше була протизаконно й силомiць забрана у корінного народу. У цьому значенні, кримськотатарський народ має право на повну й безумовну реституцію, зокрема й плату за використання державою без будь-яких законних підстав його будинків і майна протягом десятиріч.
Доти, доки права кримськотатарського народу, зокрема і його право на землю, розвиток, участь у використанні природних багатств Криму, на ефективне представництво в органах влади та місцевого самоврядування, на використання кримськотатарської мови в офіційному житті Криму не будуть гарантовані, жодне рішення, хоч ким би воно приймалося і хоч як би воно оформлялося, не можна вважати остаточним. Остаточні рішення з усіх цих питань, у таких випадках, прийматиме сам кримськотатарський народ у ході продовження і посилення боротьби за повне відновлення своїх зневажених прав».
