Напруження боротьби за верховенство в системі правосуддя в Україні час від часу досягає рівня судової реформи, і тепер вона, схоже, навіть має шанси здійснитися. Підбиваючи підсумки засідання робочої групи з питань судової реформи, яке відбулося в понеділок у Києві, Президент Віктор Янукович навіть заявив, що заради проведення цієї реформи свідомо погодиться на позбавлення його деяких повноважень (у призначенні суддів). «Ми пішли шляхом посилення судового самоврядування і значного зменшення централізації та впливу адміністративного ресурсу», — констатував глава держави. Він також зазначив, що розроблену концепцію судової реформи позитивно оцінила Венеціанська комісія.
Нагадаємо, тиждень тому Янукович і голова Венеціанської комісії Джанні Букіккіо обговорили в Страсбурзі плани реформи. При цьому Букіккіо політкоректно зазначив, що реформа позитивно вплине на стан демократії та економіки в українській державі. «Бо неможливо залучити іноземні інвестиції без дієвої та ефективно функціонуючої судової влади», — підкреслив він.
Щоправда, до останнього часу в Україні було досить-таки важко скласти думку про сенс і сутність намічених реформ. Андрій Портнов, який відповідає в Секретаріаті Президента за підготовку судової реформи, в нещодавньому інтерв’ю заявив, що корінним злом «є тривалість судових процедур і неможливість для громадянина, підприємця дійти до правосуддя і швидко отримати судове рішення. Це найголовніше. Друге — це, звичайно, рівень корупції. І було б примітивно вважати, що корупцію можна побороти через високу зарплату судді. Необхідно вносити зміни до процесуальних законів, поєднуючи їх із активізацією правоохоронних органів. Мої пропозиції полягають у тому, щоб для великої кількості судових справ встановити дво-, тритижневий термін для винесення ухвали».
Природно, що є й інші думки. Завдання групи ускладнювалося тим, що зі всього їхнього різноманіття було необхідно створити цілісну та дієву програму реформ. На сьогодні її стрижнем є проект закону «Про судоустрій і статус суддів». Він визначає правові принципи та організацію судової влади і правосуддя в цілому, систему судів загальної юрисдикції, систему органів, відповідальних за якісний рівень суддівського корпусу, систему і порядок суддівського самоврядування. У законопроекті визначено статус професійного судді, встановлено порядок його призначення та обрання, кваліфікаційної атестації, притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та звільнення його з посади.
Як повідомив керівник робочої групи, міністр юстиції України Олександр Лавринович, проект реформи «складається з нової редакції закону про судоустрій, в який вмонтовано, як один акт у заключних положеннях, зміни до інших законів, до всіх чотирьох процесуальних кодексів, а також законів про Вищу раду юстиції, про оплату праці та ряд інших законів». Міністр повідомив, що в законопроекті передбачено створення Вищого касаційного суду, який розглядатиме цивільні та кримінальні справи. У той же час, за його словами, Верховний Суд, як вища судова інстанція, зберігає всі повноваження для забезпечення єдності судової ланки. У новій редакції закону про судоустрій, яка пропонується робочою групою, передбачено право Вищої ради юстиції робити подання на призначення голів судів. У законопроекті передбачено також створення єдиної вищої кваліфікаційної комісії.
Проте цей законопроект всього лише надводна частина айсберга судової реформи, яка потребує перегляду величезного масиву правових і нормативних актів, великих затрат часу і чималих коштів. Тому в успіх реформи вірять далеко не всі фахівці. Так, колишній заступник глави Адміністрації попереднього президента Марина Ставнійчук побоюється, що в країні запанує кон’юнктурний, «політичний» підхід до судової реформи.
Тим часом, судова реформа вже набирає обертів, активізуючи, одночасно з цим, дискусію довкола її перших кроків, які доволі часто неоднозначно сприймаються. Старт реалізації нових віянь дав Конституційний Суд. Явно граючи на стороні влади, він прийняв рішення, які істотно обмежують функції та права Верховного Суду — потенційного союзника нинішньої опозиції.
Ухвали КС практично скорочують, причому на одну найвищу сходинку, судову ієрархію в країні. Тепер Верховний Суд вже не має права переглядати ухвали, прийняті вищими адміністративним та господарським судами.
Одночасно, після прийняття змін до Закону про Вищу раду юстиції і до Адміністративного кодексу, отримав начебто друге дихання і цей орган, який має великі права в процесі призначення та звільнення суддів. Він розгорнув активну діяльність із зачистки суддівського корпусу від людей з «підмоченою» репутацією. На засіданнях у травні він прийняв ухвалу внести до парламенту України 19 подань на звільнення суддів. А минулого четверга стало відомо про те, що така кара спіткає ще 11 суддів. І це ще не все. Як повідомив глава ВРЮ Володимир Колесниченко, найближчим часом планується розглянути результати проведених раніше перевірок і внести подання на звільнення за різні порушення, у тому числі порушення присяги, ще майже 300 суддів. За словами керівника ВРЮ, в ці дні «з вуст лідера опозиції Тимошенко Юлії Володимирівни» було сказано, що «костоломи з Вищої ради юстиції почали репресії проти чесних і добросовісних суддів, які за свої погляди, що грунтуються на законах, страждають, бо приймали ті чи інші ухвали». Колесниченко пояснив, що справи звільнених суддів було розпочато далеко не сьогодні, а ще декілька років тому. Тоді будь-який районний суд міг заборонити ВРЮ розглядати будь-яку з цих справ, і вона була практично паралізована. Зараз ситуація в корені змінилася, і Колесниченко оцінює «галас довкола того, що ВРЮ нібито розгорнув репресії, не що інше, як позитивна оцінка належної роботи цього органу».
Втім, Колесниченко стверджує, що більшість українських суддів чесно і цілком професійно виконує свої обов’язки. Він ратує за те, щоб вони були захищені й забезпечені всім необхідним. У той же час, відповідаючи на запитання «Дня», він не виключив, що «гіпотетично» репресії щодо суддів, які так чи інакше порушили присягу, можуть також спричинити (і таке вже не раз бувало в нашій країні) і до підвищення корупційних тарифів. Мовляв, ризики для нечесних суддів зростають. Але боязнь такого результату, зазначає Колесниченко, «може завести нас у безвихідь». Тому, він вважає, що здійснюючи судову реформу і «генеральне прибирання в будинку правосуддя», не можна зупинятися на півдорозі. «Головне, щоб ми були послідовними», — говорить він і розвиває думку про те, що голова суду не може бути начальником для суддів, а його посада має бути тимчасовою, начебто черговою. «Голова суду, виходячи зі своїх повноважень, не може давати вказівку судді, яку ухвалу йому приймати, оскільки за такі вказівки голова суду повинен нести відповідальність як за втручання в правосуддя», — підкреслює Колесниченко.
Але Ставнійчук йому не довіряє і навіть ставить під питання дієздатність ВРЮ. «Пригадаймо, який у нас склад Вищої ради юстиції, яка й повинна була, власне, стати тим самим органом, і чи немає в ньому чиїхось кумів, які розглядають як сатисфакцію свою присутність у керівництві цієї Ради», — мабуть, натякає вона на те, що Колесниченко є кумом народного депутата від Партії регіонів, глави парламентського комітету з питань правосуддя Сергія Ківалова, що свого часу зі скандалом був звільнений з посади голови київського Печерського суду. На її думку, сьогодні головне питання — як і хто найкращі досягнення в сфері правосуддя зробить реальною українською реформою.
КОМЕНТАРI
Тетяна МОНТЯН, адвокат:
— Судова система — це державний сервіс. І його стан, зазвичай, це похідне від загального стану справ у країні і, перш за все, від рівня формалізації та рівня прибутків і видатків осіб, які виконують державні функції. Отже, ніякої нормальної судової системи в країні не буде доти, доки власність не буде повністю формалізовано і доти, доки в країні не здійснюватиметься антикорупційний контроль прибутків і видатків будь-яких держчиновників. У тому числі, і, в першу чергу, суддів.
Лариса ПОБЕРЕЖНЮК, партнер правової групи «Павленко і Побережник»:
— Я не прибічник запровадження судової реформи, так би мовити, в хаотичному порядку. Перш за все, необхідно ввести необхідні зміни до Конституції, законів і процесуальних кодексів. А те, що ми маємо сьогодні, наприклад, ухвали Конституційного Суду, якими скасовані повноваження Верховного Суду України з перегляду ухвал адміністративних і господарських судів, створило неприємну ситуацію, в якій виявилися нечинними норми процесуальних кодексів господарського і адміністративного судочинства, які говорять про те, що Верховний Суд має такі повноваження. Отже, тут необхідно навести лад. І почати потрібно з того, щоб законодавець вніс відповідні зміни до цих кодексів. До того ж, якщо міняти схему оскарження, то ця новація повинна поширюватися на всі суди, а не лише на господарські та адміністративні. Цивільні і кримінальні суди також повинні керуватися аналогічним порядком. Для перегляду справ у всіх судах повинно бути або три, або чотири інстанції. І нашим народним депутатам потрібно розібратися з цим питанням. Особисто я прибічник того, що для створення системи незалежних судів нам необхідно запровадити новий порядок призначення суддів: виключно в надрах судової системи. Цим може займатися Вища рада юстиції, якщо там буде добре підібраний склад. Ці люди мають бути незалежні і не виходити з особистих чи політичних інтересів, а керуватися виключно законами та об’єктивними думками. Але для цього відповідні зміни повинна б внести до Конституції Верховна Рада й ухвалити закони про судоустрій і статус суддів, про Вищу раду юстиції. А ще сьогодні Верховний Суд скасував повноваження ВРЮ призначати суддів на адміністративні посади. І далі... нічого. Ніхто не знає, який орган має в своєму розпорядженні такі повноваження. Оскільки зміни до Конституції не внесено. Отже, зараз судова реформа здійснюється хаотично... Всі новації, які вносяться, слід не відкладаючи надовго, узаконити, тобто провести через Верховну Раду. І потрібно прислухатися до пропозицій громадськості. Зокрема, я вважаю справедливим добирати суддів, які вперше призначаються, шляхом конкурсу, в якому могли б брати участь декілька осіб, які претендують на цю посаду. Тоді до суддівського корпусу потраплятимуть кращі з кращих...
Роман МАРЧЕНКО, адвокат, старший партнер юридичної фірми «Ільяшев і партнери»:
— Сьогоднішня судова система це оплот корупції в нашій державі. Це очевидний факт, який визнають усі. А боротися з корупцією потрібно старим дідівським методом: батогом і пряником. Пряник може складатися з двох частин. Перша — це зменшення кількості справ. Судитися повинно бути дорого. Не повинен позов до суду коштувати 8,5 гривень. Заплативши цю суму, людина потім два роки терзає мізки своєму відповідачеві і судам. А якщо програв, то знову готовий подавати до суду, заплативши 8,5 гривень, що аж ніяк не покриває витрат держави. З позивачів повинні, як мінімум, утримуватися витрати на адвокатів. Зараз же за справу, яка слухалася два роки, з позивача, який програв, суд утримує лише дві тисячі гривень. А в усьому світі їх стягають у повному обсязі, аби позивачеві не кортіло подавати свідомо програшні позови. Якщо так зробити і в нас, то кількість справ у судах істотно скоротиться. Не сприяють прискоренню судочинства і нескінчені нові розгляди справ тими ж інстанціями за вказівкою вищестоящих. А має бути як у Європі — лише за виняткових обставин. У нас потрібно встановити, що суд першої інстанції слухає справу один раз. Якщо Верховний Суд хоче скинути справу на новий розгляд, то він повинен спрямувати її до апеляційної інстанції. А вже на третє коло справу не можна запускати. Якщо Верховному Суду щось не подобається, він повинен розглянути цю справу сам. І це теж сприятиме скороченню кількості справ.
Друга частина пряника — підвищення зарплати суддям. Зрозуміло, що держава не може в цьому змагатися з приватними структурами. Вона, звичайно ж, не зможе конкурувати і з можливим хабаром, якщо в суді розглядається, скажімо, справа на 100 мільйонів доларів. Але суддя хоча б повинен знати, що зарплатні йому вистачає на нього і на родину, на те, аби діти його жили не гірше, аніж діти бізнесменів, як мінімум, середньої руки.
Після цього настає час батога. З судді потрібно суворо вимагати, аби не було зловживань, включаючи і питання провокації хабарів правоохоронними органами, що робиться в усьому світі. А також інших провокацій, спрямованих на виявлення потенційно нечесних суддів. У такому контексті судова реформа теоретично може спрацювати. А те, що відбувається зараз, неконструктивне і ні до чого не приведе. Судова система, звичайно, повинна чиститися. Але для цього є якась критична цифра. Ти не можеш вичистити більше половини суддів — корупція досягла кошмарних масштабів. Про це говорив колишній президент, говорить і новий. Її не можна вирішити, ні звільненням 11 осіб, ні звільненням трьохсот, якщо призначити на їхнє місце інших людей, але нічого не змінити. Люди йдуть у судову систему заробляти. Але чесно заробити в ній сьогодні неможливо, окрім як брати хабарі.
Едуард БАГІРОВ, голова правління правозахисної організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян України»:
— Основною вадою судової системи України є стійка недовіра до неї громадян, а також недосконалість законодавства у сфері судочинства. Тому мені, як громадянинові України і фахівцеві в галузі права, хотілося б, щоб реформа була успішно здійснена, а всі заходи, що приймаються зараз, і програма реформ, що розробляється під егідою Президента, дали бажаний результат. Як людина, яка одержує інформацію зі ЗМІ, я не зрідка чую, що реформи буде здійснено дуже скоро. І це триватиме всі роки незалежності. Але реальної реформи як не було, так, поки що, й не буде. Перебуваю, як і всі ми, в режимі очікування. Я гадаю, що така реформа все ж таки буде. Але піде вона дрібними кроками, бо накопичені в судовій системі проблеми настільки масштабні, що відразу ці завали не можна розібрати. Відсутність спеціалізованих судів, нормальних приміщень, фінансування, всього того, що називається матеріальною базою, а головне — недосконалість законодавства. Вирішувати потрібно комплексно. Без цього не можна підняти судову систему до рівня міжнародних стандартів. А сьогодні у держави для цього немає коштів — це десятки мільярдів гривень. Я гадаю, на таку комплексну реформу буде потрібно 10—15 років. Річ у тім, що жодна нова влада, яка приходила досі, реально не хотіла змін у судоустрої. Ситуація в цій сфері, за моїми спостереженнями, влаштовувала як можновладців, так і опозицію. Та, все ж таки, я сподіваюся, що найближчим часом щось зміниться.
