Нещодавно американці образили швейцарський сир, разом з тим поповнивши і без того величезний список дивних норм і правил, діючих у їхній країні. Рішенням міністерства сільського господарства США (United States Department of Agriculture, USDA), розмір дірок у швейцарському сирі Emmentaller не повинен віднині перевищувати 2,06 см у діаметрі. Фактично «нестандартним оголошується майже ввесь нинішній Emmentaller, який до цього часу виробляється у Швейцарії з мінімальним залученням технології, і дірки якого вдвiчi більші за допустимий в США стандарту. Для швейцарців, що випускають в рік близько 30 тис. тонн сиру Emmentaller, з яких більше двох третин йдуть на експорт, новий американський стандарт — жорстокий удар. І це далеко не єдині, так звані «тупі закони» що діють в демократичних державах.
У Флориді, наприклад, жінкам забороняється стрибати з парашутом у неділю. У Техасі — заборонено стоячи робити більше трьох ковтків пива і стріляти по буйволах з другого поверху готелю. Суворі закони існують і в Ізраїлі. Попри все інше, тут заборонено шмаркатися по суботах, а для їзди на велосипеді необхідно мати посвідчення водія. У Лондоні діє заборона на биття жінок після 21.00, «тому що крик побитої може заважати громадянам». Власників овочевих магазинів по всій Європі можна оштрафувати (на суму до 1000 євро) за продаж пухирчатих огірків, полуниці, яка не нагадує своєю формою серце... Що це: надмірна суворість чи «зловживання» штамповкою законів, витрати демократії? Чи в благополучних (за рівнем життя) країнах уже не залишилося інших сфер для законодавчого регулювання? Навряд. Різноманітних і складних проблем — від наркоманії до безробіття — і тут надлишок. Причина, швидше за все, криється в іншому: закон і рівень його виконання піднесені тут до найвищого ступеню, і закон намагаються застосувати всюди і у всьому, навіть після закінчення «термiну давності», навіть там, де законодавче регулювання неможливе, а часом і недоречне. І хоча це далеко не завжди призводить до зниження рівня девіантної поведінки, саме висока правова культура дозволяє зараховувати ці держави до цивілізованих, демократичних.
Наприкінці лютого в «Дні» було опубліковано статтю Володимира Фесенка «Біг по трикутнику». Нагадаю, що в ній йшлося про ймовірність конституційної реформи влади, про спроби «опозиції» трансформувати українську політичну систему в парламентську республіку. Але найдивовижніше полягає навіть не в цьому раптовому прагненні «трансформаторів» до «оновлення» влади, а у тому, що опозицією може назвати себе хто завгодно — кожен політичний бомж, кожна віртуальна політична сила, що залишилася без скіпетра. Але при цьому, коли честолюбні замисли переливаються через край, якось забувається, що будь-яке суспільство має свій ліміт на соціальну напруженість, що стан перманентної, неправової, а часто неправедної боротьби продовжується вже п’ятнадцять років (а за великим рахунком — усе ХХ століття), кожного разу випробовуючи на міцність громадянський мир, злагоду і національну безпеку: витримає — не витримає.
Але наші біди полягають скоріше в нестачі у виконавчої влади політико-правових механізмів виходу з кризи. На фоні численних безпідставних тверджень про «концентрацію», «узурпацію» влади правлячим «режимом», цей висновок може здатися комусь не безсуперечним. Але дефіцит влади, дефіцит ефективних механізмів управління і застосування права необхідно зарахувати до числа найбільш суттєвих вад вітчизняної політичної системи.
Можна було б наводити безліч прикладів, але достатньо подивитися на обсяги ВВП, державного і обласних бюджетів, державної власності, порахувати чисельність приватних охоронних структур, порівняно до чисельності державних силових структур, проаналізувати динаміку і спрямування різноманітних антисоціальних проявів, щоб зрозуміти — у державі не вистачає механізмів влади, не вистачає важелів, що забезпечують стабільність, порядок і планомірний поступальний соціально- економічний розвиток, обмежують прояви «дикого ринку», девіантної поведінки, не вистачає механізмів «покарань і нагород», управлінських кадрів нової формації. А звідси і результати: там, де вади правової системи поєднуються з проблемами управління, низькою кваліфікацією кадрів, де порушуються закони, в тому числі і на регіональному рівні, на рівні територіальних громад, — там і виникають тромби, завали, створюються умови для виникнення соціальних конфліктів. А ми за звичкою звинувачуємо «пана», «барина», «царя», звинувачуємо кого завгодно, тільки не свою неготовність до реалізації громадянських прав і обов’язків, до виконання законів.
Відмовившись від елементів тоталітаризму, що ми придбали натомість? Чи змогли ми, зберігши краще з минулого, забезпечити накопичення позитивних факторів у суспільних відносинах, в системах управління, чи заново придбані вади нічим не кращі за колишні? Чим відрізняється колишнiй «персек» району від нинішнього «першого» районного керівника? На скільки виросла чи знизилася законослухняність кадрів? Не беруся складати баланс доходів і видатків, скажу тільки, що досвіду будівництва «капіталізму» на базі «соціалізму» ні в кого не було. Вимагалось і зміцнювати, і відстоювати головну цінність — незалежність, вирішувати величезну кількість зовнішніх геополітичних і внутрішніх завдань, фактично заново створювати і політичну, і економічну систему. На наше щастя, до великої заслуги влади необхідно зарахувати те, що за вакууму, який виникав, перебоях управління, вдалося забезпечити мирний розвиток, не допустити громадянської конфронтації.
Ситуація змінювалася так швидко, що система законодавства не встигала за нею, «віз йшов попереду коня» (як це відбувається зараз з новим Земельним кодексом). Нові економічні суб’єкти часто-густо використовували недоліки законів, у нас з’явилися тисячі майстрів і підмайстрів з різних схем уникання податків і відповідальності; виникли численні відносини неврегульовані законом, і одночасно величезний масив чинних законодавчих і нормативних актів. Настав час подивитися — у якому правовому просторі ми знаходимося, на скільки він повноцінний і ефективний? За далеко не повними даними сьогодні наше життя регулюють 12 тис. різноманітних юридичних документів, у тому числі понад 1300 законів. Зроблено, без усякого перебільшення, гігантський прорив вперед у будівництві правової держави, у забезпеченні верховенства права. Закладено основи парламентаризму, реалізовано принцип розподілу влади, створені Конституційний суд, Вища Рада юстиції, Рахункова палата України. Україна визнала юрисдикцію європейських інститутів захисту прав і свобод людини. З прийняттям Конституції, відповідних кодексів досягнуто цілком достатнього рівня правових механізмів регуляції соціальних відносин.
У той же час чимало законів, нормативних актів носять суперечливий характер, застаріли, буквально перенасичені доповненнями і змінами. Даремні закони послабляють закони необхідні. Але і це ще не все. Насправді виявляється, що конституційно- правова відповідальність у нас до цього часу розмита. Я вже не кажу про такі «дрібниці», як відсутність протягом тривалого часу законів про комунальну власність, про місцеві податки і збори, сотень інших, без яких не можна здійснювати управління, а економічні і соціальні відносини зробити прозорими і підконтрольними.
Хто і яку відповідальність несе за затримку розрахунків щодозданих в оренду земельних паях (а це інтереси десятків тисяч чоловік)? За невиплату заробітної плати? За затримку чи неправильну реєстрацію суб’єктів підприємництва? За перевищення владних повноважень? За порушення виборчого законодавства? Адже ніякі органи прокуратури, силові структури не в змозі відрегулювати всю систему соціально-правових відносин. Це повинні зробити всі органи управління, кожна організація, кожен з нас, у рамках своїх повноважень.
А спробуйте притягти до відповідальності будь-яку партію за неточні дані, подані при реєстрації парторганізацій на рівні міста і району, і ви переконаєтеся у даремності цих намагань. Нещодавно ми зробили запит в обласне управління юстиції, щоб ознайомитися зі статутними документами партій, але отримали відмову. На якій підставі? Та і дані щодо кількісного складу партій, які вдалося отримати, викликають подив. Виявляється, що деякі партії по чисельності перевищують 100 тис. чоловік (!), що нагадує дописки радянських часів. Явно ненормальним є те, що до цього часу немає закону, який би регламентував відкликання депутатів. І не тільки Верховної Ради, а й місцевих рад. При обранні їх за партійними списками це зробити буде майже неможливо. Хто отримає право на вiдкликання? Партії чи громадяни? У першому випадку почнеться свавiлля лідерів і торгівля мандатами, а виборець опиниться взагалі ні до чого.
Ні в якому разі не сприяє зміцненню законності й те, що в Дніпропетровській області сім керівників різного рангу міст і районів, обласних організацій суміщають роботу у виконавчих структурах з депутатськими мандатами, а любителів сидіти на «двох стільцях» не стає менше. Чому? На всяк випадок? Заради неіснуючої недоторканності? Якщо Конституція і закони не дозволяють це на «вищому» рівні, то кому потрібна ця самодіяльність у «низах»? Тим паче, що Президент нещодавно на засіданні Національної Ради знову розкритикував подібну практику. Я вже не кажу про морально-етичний бік питання. Керівник-сумісник, порушник закону не має права вимагати від підлеглих дотримання законодавства і виконання законних вимог влади. Адже самі керівники стають... нелегітимними, незаконними.
А закон про корупцію? Адже непоодинокі випадки, коли його застосовують зі смішних причин чи для зведення рахунків: за незначні неточності в довідках, за сумісництво посад, наприклад, роботу в раді і лікарської практики, за те, що голова сільської ради підвіз на роботу дружину і т.п. Якщо динаміка подібних «гучних» справ, штучне накручування «валу» збережеться, то Україна в очах світового співтовариства стане лідером корупційної статистики. Я називаю лише деякі похибки правової системи. І якщо спробувати проаналізувати на рівні регіону весь законодавчий масив у дії, то це виявиться заняттям непосильним. Відсутність ефективної системи підходу до організації законотворчої діяльності у Верховній Раді з одного боку, а з іншого — відсутність нормальних механізмів реалізації законів і застосування права в процесі регіонального управління і призводять до виникнення конфліктів, створюють можливості для різних проявів правового нігілізму. «Нардепи», хоч це їхнє повне право, виявляють увагу до досить специфічних законів, наприклад, про ПДВ, в який внесено понад 300 поправок. А як бути iз законами, що регулюють баланси і пропорції, економічний і соціальний розвиток, законами, які б дозволили прискорити процеси формування громадянського суспільства?
Мені вже доводилось якось говорити, що в деяких сільських радах області бюджетні видатки за останні три роки скоротилися на 20—30 відсотків, не залишилось ні землевпорядників, ні дільничних, різко погіршилось соціальне обслуговування у зв’язку з реформуванням КСП — і за всіма цими процесами, дисбалансами криються недопрацювання управління, прогалини законодавства, яке допускає і низький рівень відповідальності, і слабий контроль, і невміння забезпечити комплексний розвиток території.
І коли всі біди, всі гріхи за давньою історичною традицією звалюються на «найголовнішого», на високу київську владу, не зайве нагадати, що суб’єктами конституційних відносин у нас виступають не лише Президент, а й посадові особи виконавчої влади всіх рівнів, народні депутати України, органи місцевого самоврядування, депутати місцевих рад, громадяни України, політичні партії, громадські організації, засоби масової інформації. Тому заклики до «покаяння» і «очищення», до демократизації політичних процесів повинні стосуватися всіх. І того, хто стукав у «двері», і того, хто «стукав» на «тих, якi стукали». І лише тоді, коли ми навчимося вирішувати конфлікти, що виникають не за допомогою майорів чи навіть полковників, не через форуми і фронти, політичні спектаклі, а спираючись на закон, тільки тоді ми зможемо забезпечити цивілізований розвиток політичних процесів, захист інтересів громадян, влади і держави.
