Володимир ВОЙТЕНКО, професор, доктор медичних наук:
— Якщо йдеться про теоретичний аспект цієї проблеми, то відповідь — очевидна. Я маю певні особисті враження, яких набув під час перебування у США. Правник, адвокат у Сполучених Штатах — особа не менш популярна, а, може, навіть популярніша, ніж лікар. Без нього — ні кроку туди, ні кроку сюди. Зрештою, у громадянському суспільстві, мені здається, адвокат є певною проміжною інстанцією: він обстоює права громадянина, але — виключно на законних основах. Що ж стосується нашої держави, то, на жаль, особистого досвіду в цій царині не маю. Є багато негативного, що ми пам’ятаємо про адвокатів з минулих часів, коли були наперед узгоджені вироки, коли вся адвокатська процедура була абсолютно зайвою, все було відомо наперед. І зараз це теж лишається. Але я думаю, що дорога розвитку відносин між громадянином і законом, громадянином і державою все ж таки має проходити в цьому трикутнику: «верх-низ», «закон-право», а адвокат — посередині.
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, професор Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого:
— Український поет Яків Щоголів, який при всій своїй художній величі був консерватором, дуже сердито написав про появу в Україні інституту адвокатури: «Заговорить «брехунець» (так український народ називав адвоката). Так от за таке ставлення і консерваторів, і українського народу до інституту адвокатури цей народ дуже і дуже розплатився. Юридичний процес — така річ, що у ній без адвоката не просто не можна, а адвокат, по суті, і є центральною — в гуманістичному значенні цього слова — постаттю юридичного процесу. Тому, перепрошую, тут навіть немає предмета розмови. Звичайно, треба, щоб так званий «брехунець», а тепер, респектабельно кажучи, адвокат увійшов у наш з вами побут. Звичайно, гіперболізація інституту адвоката, приміром, в американському житті, трохи дивує. І якщо ми дійдемо до якоїсь спазматики римського права, яка все ж таки має місце в західній цивілізації, то це буде мінус. Звичайно, інститут адвокатури, як він постає, приміром, в італійсько-сицилійських сюжетах виглядає доволі загрозливим. Я боюсь, щоб і в нас цього з часом не трапилось. Ну, нам поки що загрожує інше — просто відсутність кваліфікованої адвокатури. Але, думаю, з часом вона з’явиться. Вона вже з’являється.
Володимир ШКОДА, філософ:
— У правовій демократичній державі (я про це писав в одній із статей у «Дні») суд повинен функціонувати таким чином, щоб у ньому була присутня явна, як я її називаю, суспільна складова. Ось ця суспільна складова, на мій погляд, присутня у вигляді присяжних та адвокатури. Тобто людей, які представляють суспільство і які не є, так би мовити, людьми на державних посадах. Справді, суд присяжних у нас поки ще в далекій перспективі. А адвокатура — це, на мій погляд, невід’ємний елемент демократичної держави. І наскільки розвинена адвокатура, настільки держава демократична. Я, наприклад, постійно читаю російську пресу і бачу, що в Росії вже набагато далі просунулися в розвитку адвокатури. Там адвокати — це дуже відомі люди, до них звертаються, вони виступають з інтерв’ю, вони створюють якийсь правовий, духовний клімат, це дуже шановані люди. Головне, що багато хто з цих людей просто добре себе тримають. Вони розмірковують, говорять про уряд. Тобто це — особистості. Дивлячись на них і читаючи все це, я думаю, що правова свідомість людей якось зростає. А якби у мене була справа, яка знаходиться в суді, я б, звичайно, звертався до адвоката.
