Олександр АРТАЗЕЙ , оглядач дніпропетровської газети «Бизнес-время»:
— Ставлення українців до Бориса Єльцина, безумовно, змінилося, адже все пізнається у порівнянні. У цьому випадку в порівнянні з новим президентом Росії Володимиром Путіним. Путін показав себе більш жорстким і одночасно більш прагматичним керівником. При ньому вже не вирішиш проблеми у неформальній обстановці, попарившись у сауні під чарочку коньяку. Путін нехай і дипломатично, але дав усім зрозуміти «хто є хто». Єльцин на багато що закривав очі, і по суті кредитував російськими ракетоносіями нові незалежні держави СНД, не вимагаючи своєчасної оплати. Незважаючи на його іноді дошкульні висловлювання на адресу України, до нас він ставився цілком доброзичливо — як старший брат до молодшого. Деяких це дратувало, але Єльцин фактично ніколи не давив на Україну, рахувався з нашими труднощами. І тепер українці згадують про це з вдячністю. З іншого боку, така поблажливість нас розслабляла, породжувала утриманські настрої та ілюзії, що нам ніколи не доведеться платити за рахунками. Життя показало, що це не так, і Україні треба робити висновки, подолати у своїй зовнішній політиці «єльцинський синдром».
Юрій ГЛАДУН , полтавський лікар-хірург:
— Чи змінилося у мене ставлення до колишнього президента Росії? Звичайно. Свого часу Борис Єльцин, очоливши опозицію Горбачову, привернув загальну увагу. Але коли він прийшов до влади і почав проводити реформи... Відтоді і для мене, і, думаю, для більшості українців цей політик відійшов на другий план.
Богдан ТЕЛЕНЬКО , голова Хмельницької обласної організації «Громадський контроль»:
— Борис Єльцин — то епоха у складному і драматичному періоді зламу тоталітарної радянської імперії. Безумовно, визначна і сильна історична особистість, яка сприяла об’єктивно і здобуттю незалежності України, і її становленню як самостійної держави. Колишній високий радянський компартійний функціонер, Борис Єльцин став тією особистістю, яка справила величезний вплив на процеси становлення нової Росії. Можна лише шкодувати, що, скажімо, ми, українці, у тому ж 1991 році не мали свого Єльцина. Він завжди залишався, насамперед, російським державником, вплив якого на життя Росії відчутний і тепер. Мене особисто захоплює добровільна відставка Бориса Єльцина, яка стала безпрецендентною подією на пострадянському просторі і, як на мій погляд, має стати надихаючим прикладом для всіх колишніх радянських партфункціонерів.
Олексій ШЕВЕЛЬОВ , ветеран Афганської війни:
— До Єльцина-політика ставлюся негативно. Його відхід з Кремля мене не стурбував. Іншими словами, моє ставлення до нього «до» і «після» сьогодні не змінилося. Дуже симпатизую нинішньому президенту Росії Володимиру Путіну. Ситуація у цій країні небайдужа мені ще й тому, що у місті Волгограді живе моя мама.
Сергій БІЛОШИЦЬКИЙ , завідуючий кафедрою соціально-гуманітарних дисциплін Хмельницької філії Міжрегіональної академії управління персоналом:
— Для мене та багатьох моїх колег Борис Єльцин залишається одним iз архітекторів «смутного часу» та реаніматорів своєрідної «монаршої» моделі управління, як йому здавалося, все ще однієї шостої частини земної суші. Єльцин був не на висоті свого становища i залишив у спадщину Росії та її сусідам набагато більше проблем і невдач, ніж успіхів. Думаю, українському суспільству не треба ідеалізувати Єльцина, який на фоні прагматичного Путіна може виглядати більш проукраїнським. Насправді його політика щодо України заклала ряд мін уповільненої дії, які ще довго будуть чинником, що ослаблятиме вітчизняні зовнішньополітичні позиції.
