Частина Грузії під обстрілом. Світ у напрузі. По волі чи по неволі тривога поширюється українським суспільством. Що конфлікт навколо Південної Осетії означає для нашої країни? Наскільки реальний сценарій, що нам його пророкують деякі західні політики про те, що наступна — Україна? І найперше — які висновки повинні з цієї ситуації зробити українці? Про це сьогодні «День» говорить з регіональними експертами.
Володимир ПРИТУЛА, керівник громадського комітету з моніторингу свободи преси в Криму:
— Новий спалах російсько-грузинського конфлікту означає те, що на пострадянському просторі залишилось дуже багато невирішених конфліктів, які потребують якомога скорішого розв’язання. Однак для збереження миру в них може бути лише один шлях вирішення — на основі міжнародних правових норм і міжнародних законів. У той же час нова війна в Грузії означає, що Росія, використавши прецедент Косово, впевнено вийшла за межі міжнародного права та вирішує свої проблеми виключно з позицій сили, не зупиняючись перед світовою громадською думкою. Це означає, що на черзі будуть інші країни — Україна, Азербайджан. А потім — Молдова, прибалтійські країни, Польша. Росія впевнена, що міжнародні організації, в тому числі ООН, інші міжнародні механізми не в змозі дати відсіч її діям, тому російські генерали не зупиняються перед жодними жертвами, в той же час вони ведуть інформаційну війну проти жертв своєї агресії і прямо звинувачують їх у найбільших порушеннях, які ті, нібито, здійснюють.
Висновки тут однозначні. У випадку таких дій Росії проти України нам нема підстав чекати міжнародної допомоги, бо, як показує досвід, в подібних ситуаціях проти Росії вони виявляються безсилі. Вихід полягає в тому, щоб діяти своїми силами. Тому керівники України повинні зараз обмежити громадські свободи і зупинити діяльність в Україні проросійських громадських організацій та російських і проросійських ЗМІ, які готують психологічний грунт для політичної, економічної, а згодом і військової окупації України ззовні. По-друге, ми бачимо, що Росія в змозі перешкодити інтеграції України до світових безпекових структур, як це вийшло з наданням ПДЧ, тому і тут нам немає на що сподіватися. У той же час, Росія сьогодні показала світу, для чого саме вона перешкоджала вступу Грузії та України до НАТО і навіть приєднанню їх до ПДЧ, бо якби це відбулося кілька місяців тому, тоді сьогодні навряд чи Росія відважилася б бомбардувати Тбілісі, Горі, міжнародний нафтопровід та іншу інфраструктуру Грузії. Тому керівникам України, якщо ми не будемо приєднані до ПДЧ НАТО найближчим часом, що практично неймовірно, слід в скорочені строки завершити реформу української армії та флоту, оголосити мобілізацію резервістів, відмобілізувати всі військові частини і максимально підготувати їх для самостійної відсічі будь-якому агресору, який посягатиме на суверенітет України. Ситуація в світі надто серйозна, щоб нехтувати безпекою всієї держави. Інакше Україна може повторити історію початку ХХ століття, коли вже фактично сформований суверенітет вона втратила через військову агресію ззовні.
Ігор ЛОСЄВ, доцент кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська Академія»:
— Мета цієї війни зрозуміла — Росія намагається озброєними методами відновити імперію. У пана Путіна виросли зуби, й він цими зубами почав кусати. Спершу сусідів, а потім добереться і до Європи. І зараз нам, звичайно, не вдасться відсидітися в ролі нейтралів, бо наступними після Грузії — якщо у Росії все пройде — будемо ми. І нам у Севастополі, в Криму й далі на півдні України влаштують таке саме, що влаштували грузинам. Ми бачимо, що Російська Федерація дуже легко здатна організовувати будь-які конфлікти, не зупиняючись ні перед кров’ю, ні перед наслідками. Тобто маємо дуже небезпечного й агресивного сусіда. Треба дійсно піднімати світову громадськість, тому що ситуація дуже нагадує 39-й рік у Європі.
І, звісно, нам дуже серйозно слід подумати про свою оборону. Про те, що ми робитимемо, якщо на нас впаде ця озброєна агресія. Цей наївно-безвідповідальний стан розуму, який у нас був багато років, має припинитися. Дуже багато що поставлено на карту. Ми самі можемо стати жертвою великої трагедії. Єдине, що може цьому запобігти, — це згуртованість українського суспільства та готовність захищати свою державу. Захищати свої території.
Що стосується участі ЧФ у конфлікті, то Росія всі ці роки не дотримувалася угод щодо Чорноморського флоту. За цією угодою російський флот із території України не має права завдавати ударів по третіх країнах. А є інформація, що літаки ЧФ, що базуються у Криму, літають до Грузії. У цій ситуації треба просто вирішувати питання з Чорноморським флотом. Або він дотримуватиметься норм договору, або ставити питання не лише перед Російською Федерацією, але й перед світовою спільнотою про його подальше перебування на українській території.
Анатолій РОМАНЮК, політолог, м. Львів:
— Цей конфлікт можна оцінювати за багатьма факторами. Насамперед конфлікт стосується самої Грузії і випливає з історії формування держав Кавказького регіону. Тут і Азербайджан з Нагорним Карабахом, і сама Грузія з Абхазією, Південною Осетією і ще раніше?— Аджарією. І якщо ставити питання, в який спосіб вирішити цю проблему, то слід говорити про те, чи її можна вирішити взагалі. Не варто забувати, що всі ці формально невизнані території мають підтримку ззовні. У випадку грузинського конфлікту ця підтримка йде з боку Росії. Тому вирішити проблему буде вкрай важко. Як на мене, очевидно, Грузія, маючи позитивний приклад вирішення аджарської проблеми збройним шляхом, вирішила повторити свій успіх. А Росія вирішила довести здатність контролювати пострадянський простір і таким чином водночас продемонструвати свою військову потугу. Довести, що вона може впливати на розвиток подій, більше того — трактувати їх так, як їй це вигідно. Як приклад, конфлікт у Чечні Росія подає як законні дії, тут же вона зайняла зворотну позицію. Цей випадок, швидше за все, дасть в Росії сильний поштовх для розвитку мілітаристичних політичних сил, які будуть наполягати на вирішенні питань тільки військовим шляхом. І тому, якщо цей конфлікт навіть можна розв’язати, то тільки із залученням міжнародної спільноти.
Що ж стосується України у цій ситуації, то ми маємо зробити серйозні висновки, адже протистояти у збройному конфлікті Росії ми не зможемо. Україна має здійснити перехід на ліберально-демократичну політику. І це мають бути не просто заяви, а конкретні дії. Варто додати, що це можливо лише за умови повної внутрішньополітичної єдності. Доки в країні триватимуть суперечки і протистояння між різними політичними силами, наша позиція буде слабкою. Власне, через внутрішні негаразди на початку 90-х Грузія вже втратила дві частинки своєї території, які за правом належали їй. Зараз ситуація може повторитися.
Владислав РОМАНОВ, директор інформаційно-аналітичного агентства «Придніпров’я», м.Дніпропетровськ:
— Я гадаю, що події на території Південної Осетії матимуть розлогі наслідки. Росія надто перевищила свої повноваження як миротворець. Сьогодні вона виглядає вже як агресор. І це не може не позначитися на відносинах між країнами на пострадянському просторі. Одна річ — ситуація початку 90-х, коли в обстановці розпаду Радянського Союзу почалися регіональні конфлікти. Інша річ — зараз, коли давно сформувалися визнані міжнародним співтовариством незалежні держави. Свого часу Росія, підтримавши й озброївши автономії на території Грузії, створила проблему на багато років уперед. Не має значення, як поводився президент М. Саакашвілі й чим він керувався — він діяв на грузинській території, а росіяни бомблять чужу. Тому такі дії не можуть залишитися без наслідків. Уже зараз, наскільки мені відомо, впав курс російських цінних паперів на світових ринках, і, на мою думку, це не єдиний результат цієї війни. Що стосується України, то постає питання про перебування на нашій території російського Чорноморського флоту і пов’язані з цим можливі загрози. Тим більше, що В. Путін прямо пов’язав нинішній конфлікт у Грузії з питанням про її вступ до НАТО. Проте хочу звернути увагу, що куди б Росія не посилала свої танки — хоч до Чехословаччини, хоч до Чечні, у стратегічному плані вона завжди програвала. Навіть якщо її війська залишаться на території Південної Осетії й Абхазії, у довгостроковій перспективі це не принесе Росії позитивних результатів.
Григорій ГРИНЬ, воєнний історик:
— На мій погляд, у цій ситуації Грузія показала, як не слід вирішувати регіональні етнічні й територіальні конфлікти. Бо за всієї поваги до територіальної цілісності незалежної держави Грузія, схвалювати стрільбу з систем залпового вогню по мирному місту неможливо. Це не спосіб розв’язання проблем. Давно було зрозуміло на прикладі інших регіональних конфліктів, що цим не досягнеш нічого, а тільки озлобиш місцеве населення, і, як правильно вже заявили президенти Південної Осетії й Абхазії, своїми діями грузинське керівництво поставило питання про неможливість співіснування Абхазії та Південної Осетії у складі Грузії. Людям чітко дали зрозуміти, що це боротьба не за громадян своїх, не за народи, які повинні жити у мирі, а просто за територію, яка чомусь потрібна Грузії — таке враження, що вона воює за цю територію з принципу.
Які це матиме наслідки для країн СНД? По-перше, в багатьох країнах СНД є територіальні конфлікти — це і Молдова, це й вірмено-азербайджанський конфлікт через Нагірний Карабах, це і проблеми, які є в Таджикистані. І ситуація у Грузії — це чудовий урок для цих держав, наочний приклад того, як не слід ці проблеми вирішувати. Нічого кращого за мирні переговори ще не вигадали. З іншого боку, я не вважаю, що приклад із Південною Осетією якось загострить ситуацію в інших країнах, бо на прикладі Осетії стало видно, що це не розв’язання проблеми.
Особливо цікава тут, звісно, позиція Росії, яка в цьому конфлікті від слів перейшла до діла, й намагається тепер на території країн СНД бути таким собі арбітром, демонструючи, що не має наміру відсиджуватися осторонь і мовчки дивитися на беззаконня й акти геноциду, що відбуваються на території суміжних держав. Якщо раніше Росія займалася тільки дипломатичними закликами, то тепер вона ввела війська, чим довела свою рішучість діяти.
Що до України, то українські політики в цьому питанні повинні зробити лише один висновок: будь-який екстремізм не приводить до позитивного результату — ні політичний екстремізм, тобто якісь різкі заяви, ні тим більше — погрози військовою силою. Лише взаєморозуміння і взаємовигідний діалог можуть вирішити будь-який конфлікт, будь-які наболілі та серйозні проблеми. А розмови про те, що в Україні може повторитися такий самий сценарій із Кримом, я гадаю, передчасні й не мають під собою реального підґрунтя.
