Сергій ТЕЛЕШУН, президент фонду «Співдружність», доктор політичних наук, професор:
— Перша причина — міфи, друга — відсутність активних дій. Що мається на увазі під міфами? Розмови про олігархів, фінансово-промислові групи, клани тощо, існуванням яких і влада, і опозиція, і громадяни пояснюють ледь не всі політичні і економічні негаразди. Другий чинник: дуже багато говориться про боротьбу з корупцією, з відмиванням «брудних» грошей тощо. Але жодного процесу, який би «грав» на громадян, що старанно платять податки, тих, кого ми називаємо прототипом середнього класу, не було проведено. І третій чинник: потрібно проявляти ознаки ефективних менеджерів, а у нас на сьогоднішній день ця система не працює. На ринку політичних послуг не потрібно чекати, що хтось похвалить, — треба примушувати себе хвалити і показати зі свого боку, на що ми здатні. Ми навіть можемо бути найбільш прозорою країною, але рейтинг не буде підніматись, поки ми самі не зробимо так, щоб світ це визнав.
Сергій МАКСИМЕНКО, директор київського центру «Схід-Захід»:
— З одного боку, це дуже неприємно — усвідомлювати, що Україна посідає таке невисоке місце в цьому рейтингу. Безумовно, це є питанням іміджу нашої держави в світі, а від цього іміджу залежить багато, не тільки, скажімо, на рівні стосунків бізнесменів та політиків. До речі, цей імідж України за кордоном створюють не тільки українці, — на сьогоднішній день джерелами інформації про те, що відбувається в Україні, є значною мірою не українські чи неангажовані іноземні, західні джерела, а російські ЗМІ. Думаю, це є одна з причин. До того ж, методика розрахунку, рейтингові оцінки не є головним показником рівня розвитку суспільства. Причиною низьких рейтингів є, головним чином, існування стереотипів, до створення і до розповсюдження яких доклали зусиль і такі сили, які не дуже хотіли незалежності України.
В’ячеслав ДЄХТІЄВСЬКИЙ, голова Житомирської обласної організації Всеукраїнського об’єднання «Порозуміння»:
— Корупція не могла б розвиватися, а тим більше розквітати, якби згода на такі оборудки була тільки з одного боку — тих, хто бере. Але більша відповідальність лежить на стороні сильнішій, тобто на владі. Якщо при вирішенні якихось своїх проблем перед нашими співгромадянами постає питання, дати хабара чи ні, то дуже незначна частина починає боротьбу легальними засобами — через посадових осіб, народних депутатів, правоохоронні органи, суди й таке інше — як правило, шансів на успіх у них практично немає. Тому, щоб викорінити корупцію, треба провести велику роботу, як у виконавчій владі, так і в суспільстві. В Україні наприкінці 80-х — на початку 90-х років ХХ століття в середовищі організацій, що виникли на ґрунті боротьби з КПРС, за демократію й незалежність нашої держави, почалося формування нових стосунків, які будувалися на повазі до внутрішніх правил цих організацій. Тобто створювалась якісно нова модель демократичної ідеології. Але, на жаль, її носії не зуміли перенести характер цих відносин на рівень влади.
Володимир ПОЛУНІН, перший заступник мера Луганська:
— Я вважаю, що в корупції слід винуватити передусім чиновників і законодавчу базу, яка сьогодні дає широке поле можливостей для усіляких зловживань. Наприклад, у сфері підприємництва, де не відрегульовані відносини між підприємцями та державою. Скрізь, де є прогалина в законі, нечесний чиновник знаходить можливість отримати винагороду.
Інша річ, що й люди наші не особливо опираються таким речам. Адже на своєму місці він чиновник, а завтра — прохач, і також вирішує питання подібним чином. У зв’язку з цим згадую свою поїздку до Швеції, до міста-побратима Луганська. Ми їхали з мером міста в машині, і він неправильно припаркувався. Одразу з’явився інспектор, привітався з мером і виписав йому штраф. І мер анітрохи не здивувався й не обурився.
Володимир НІКІТІН, підприємець, кандидат технічних наук:
— З одного боку, як людина, яку виховували на хорошій літературі та в рамках «Морального кодексу будівника комунізму», я остаточно не позбувся «забобонів»: що потрібно діяти згідно із законом, що взяте в борг слід віддавати, що лікар на своєму місці повинен виконувати свій професійний обов’язок, а не вимагати гроші, і тому подібне. Я намагаюся пояснити це дітям-підліткам, але вони на ділі бачать зовсім інше. Знають, що до інституту вступають не кращі, а багаті, та що там — у шкільних олімпіадах і то перемагають ті, чиї батьки заздалегідь дізналися завдання. Донька мені сказала спокійно, без обурення — мовляв, її однокласник перейшов до іншої школи аналогічного профілю, «бо там атестат з відзнакою, тобто з медаллю, обійдеться батькам дешевше». Цей цинізм у 10—12-річних спантеличує і позбавляє залишків оптимізму.
Ігор НИКОРОВИЧ, редактор відділу кримінальної хроніки і моралі газети «Галичина»:
— Вина суспільства полягає хіба в тому, що воно змирилося із створеною владою системою корупції буквально на усіх щаблях. Зрештою, ця система вигідна не лише самим, так би мовити, корупціонерам, але й багатьом людям, бо дозволяє їм вирішувати питання, які або неможливі у правовому полі, або вимагають багато часу через різну бюрократичну тягатину. Та не забуваймо, що саме влада створила цю багатоповерхову систему бюрократичних перепон, яка живить корупцію. Прийнятий «грізний» Закон України «Про боротьбу з корупцією» в реальності перетворився на окозамилювальний папірець і породив цілу когорту чиновників, які ледь не колекціонують відповідні протоколи. Скажімо, один голова сільської ради похвалявся, що має три складені на нього протоколи про корупцію і лише за одним із них сплатив штраф, та й то не з власної кишені…
Георгій ШМАРОВ, водій трамвая:
— Наші кондуктори, і ви про це знаєте, час від часу беруть із пасажирів не 40 коп., а 15, 20, 25, 30. Мало хто знає, що частину грошей кондукторам доводиться віддавати водіям трамваїв. Ви гадаєте, я хочу підзаробити?! Ні. На мене також зверху давлять. Отже, працювати контролером або кондуктором я можу, тільки якщо віддаю частину грошей на «потреби» начальства. Чи я в цьому винен?
Сергій ВАЛИК, студент III курсу Харківської Національної академії ім. Ярослава Мудрого:
— Здебільшого ми самі провокуємо хабарників. Ми звикли, особливо наша молодь, до того, що без грошей нічого не можна отримати, здобути. Наприклад, у нашому вузі був такий випадок. Два студенти не склали першу сесію. Довелося в серпні перескладати. Думали, що подарувати викладачу. Оскільки екзаменатор — чоловік, вирішили зробити «по-чоловічому»: придбати кілька пляшок горілки.
Прийшли на іспит. «Мучилися» з квитками. Викладач вийшов на декілька хвилин з аудиторії. Хлопці нічого кращого не вигадали, як налити горілку в графин із водою (воду заздалегідь вилили). Екзаменатор зайшов до приміщення і, нічого не підозрюючи, налив у склянку «воду». Ледь почавши пити, вискочив за двері. Студенти перелякалися. Вилили всю рідину з графина в умивальник та налили в нього води. Через хвилин десять викладач повернувся, але вже з пиріжками. Наливає в склянку воду, п’є і міняється на обличчі. А потім каже: «Хлопці, з тим, що було в графині, завтра до мене додому приходьте…».
Хто спровокував цю ситуацію, як ви гадаєте? Якщо ми привчимо кожного, що все слід вирішувати головою, офіційно, то все буде нормально. І нічого списувати на низькі зарплати, пенсії. Людина завжди залишається людиною, коли того хоче САМА.
Микола ДАРУК, пенсіонер:
— Питання про те, хто винен більше — владачи суспільство — в тому, що в Україні процвітає корупція, нагадує мені дискусію про курку і яйце. Вважаю, що влада запропонувала, як тепер кажуть, свої правила гри, а суспільство їх прийняло і живе за ними. Нам іззовні кажуть, що Україна — найкорумпованіша держава, а ми радо підхопили й погоджуємося: еге ж, саме так. Охоче розписуємося у своїй меншовартості, не здогадуючись, кому та навіщо це треба... Мабуть, корупція виникла тоді, коли з’явилася можливість ділити. Комусь — більше, комусь — менше, а комусь — дірка від бублика. Мене до глибини душі вразило і обурило, коли почув, що у Хмельницькому служителі кладовища брали хабарі за місце для поховання покійника. Їх, як кажуть, узяли на гарячому. Отже, правоохоронні органи якось протистоять хапугам і корупціонерам. Ми ще не розпрощалися остаточно з комунізмом, коли ділили, лікували, обслуговували, навчали буцімто безкоштовно. Тому наші законотворці повинні прискорити процес: аби була можливість заробляти і купувати прозоро. Та вони, законотворці, самі купували виборців наборами продуктів харчування і солодкими обіцянками у ході передвиборних перегонів. І виборці продавалися...
