Завдяки Інтернету та версії «Дня» в ньому, наше опитування
про політичну журналістику в Україні викликало резонанс не тільки у країні,
але і за кордоном. Позавчора в редакцію надійшов лист з Індії, здавалося
б, зовсім далекої від наших проблем. Проте, напевно, тема стосунків та
взаємодії влади, журналістики і конкретного журналіста актуальна для всіх
суспільств, для будь-яких економічних і політичних систем, оскільки вона,
по суті, відноситься до основоположної для нинішньої людини проблеми: свободи
вибору та відповідальності за цей вибір.
Отже, нагадуємо наші запитання:
— Чи є в країні політична журналістика? Що означає для
вас поняття «політична журналістика»? Ваша думка про «плюси» і «мінуси»
двох можливих позицій політичного журналіста: «над сутичкою» або відверто
партійної (тобто використання пера для аналізу ситуації або ж пропагування
ідей певної політичної групи)? Власна позиція журналіста — це ахіллесова
п’ята професіонала? Чи його «плюс»?
Олександр ТКАЧЕНКО, голова правління ЗАТ «Новий канал»:
— Політична журналістика в Україні є. Безумовно, вона була
й у Радянському Союзі. Але в ті часи вона мала одну якість, абсолютно нову
— в часи перебудови, принципово іншу, коли країна здобула незалежність.
Сучасна школа журналістики демонструє наявність найрізноманітніших форм
політичної журналістики: радянську, пострадянську, олігархічну, напіволігархічну,
хіба що перебудовної вже немає.
Стосовно позиції політичного журналіста, то я чітко переконаний,
що ми повинні прагнути бути не в сутичці, не над сутичкою, а поза сутичкою.
Сутичка — проблема не журналістів, бо нам протипоказано нав’язувати свою
думку глядачам. Ми повинні передати існуючу реальність якомога більш близько
до дійсності. Звісно, журналісту непросто приховати свої особисті пристрасті,
погляди. Можна бути в житті яким завгодно лібералом або ретроградом, але
це не повинно відбиватися в журналістському матеріалі.
Звісно, глядач якусь кількість часу може дивитися політичну
журналістику у виконанні Доренка, але рано чи пізно (а швидше всього, що
рано) ситуація приводить людину до того, що вона починає оцінювати це не
як політичну журналістику, а виключно як шоу. Відповідно, й ставлення до
цього буде як до шоу.
Маніпулювати думками, виконувати те чи інше замовлення,
говорячи за цього про незалежність, звісно, можна. Але, по-перше, це для
журналіста закінчується плачевно, щонайменше роздвоєнням особистості, по-друге,
глядач усе одно цю фішку «рубає» й розуміє, з ким і з чим йому доводиться
мати справу.
Мені б дуже не хотілося, щоб у нас була свобода слова за
російським варіантом, бо свобода вибирати між Гусинським і Березовським
— це не свобода слова, а банальна партійна преса, партійна журналістика,
модель, що існувала ще на початку минулого століття. Вона не просто далека
від західних стандартів, вона знаходиться десь посередині між європейським
і азіатським шляхом, поза координатами, так би мовити, медіа-цивілізації.
Краще вже як ми — повільно, з нервами, але рухатися до європейської моделі.
У Польщі, приміром, політична журналістика набагато більш
просунута, ніж російський варіант, і насамперед тому, що в них медіа функціонують
як бізнес.
За цього, я не думаю, що в Росії більш вільно, ніж у нас,
більш того, я переконаний, що їхня модель гірша: вони теоретично можуть
сказати більше, але це «більше» й визначається кимось і жорсткіше фінансується.
Це й близько не свобода слова, а конкретне виконання позиції, виправдане
тим, що ти цю позицію також ніби-то розділяєш. За цього групою людей, інтереси
яких відстоює той чи інший медіа- рупор, свідомо створюється ілюзія свободи
слова, як додатковий, політично забарвлений елемент.
У нас же, в українській політичній журналістиці, такої
ілюзії немає, а є, можливо, також багато в чому ілюзорний, але рух кудись,
нерівний рух, із накатами й відкатами, але мені б дуже не хотілося, щоб
його замінила російська модель, що стане кроком назад, вийти з якого й
побудувати вільну пресу набагато складніше.
Наша перемога свого часу полягала в тому, що з процесами
демократизації суспільства почалися якісь інвестиції в медіа та розвиток
медіа як бізнесу. Тепер треба створювати економічні передумови, щоб цей
бізнес вільно розвивався.
